Підтримати
Босий російський військовополонений шкутильгав по розбитому асфальту під конвоєм. Його чоботи були в крові інших окупантів. Він забрав, а потім втратив їх у сум’ятті, коли його перевели до цього тимчасового ізолятора у східній Україні. Нижче - уривки репортажу The Wall Street Journal.
Видання оповідає історію двох десятків піхотинців, які юрмилися в гаражі десь на території, близькій до зони бойових дій. Здебільшого йдеться про тих, яких ЗСУ вдалось схопити на російських передових укріпленнях, які за задумом військового командування РФ повинні були б уповільнити київські сили, даючи змогу Москві перекинути резерви туди, де, на їхню думку, ЗСУ спробують прорватися через більш грізні російські укріплення, що розташовані позаду.
Піхота з РФ, якій доручено стримувати початкові атаки в окопах і лісах, зазнає більших втрат, за словами опитаних як з українського, так і з російського боку. Але втрати є з обох сторін.
Одна з важливих причин - українські підрозділи оснащені більш потужною зброєю, наданою союзниками з Заходу. При цьому, як пише WSJ, нині рівень бойової міці цієї зброї вищий, ніж будь-коли від 24 лютого.
Декілька російських полонених, які розмовляли з WSJ і прізвища яких неназвані зважаючи на кримінальне переслідування в РФ за здачу в полон, кажуть про низький морально-бойовий дух своєї армії.
Серед опитаних були як найманці, доволі поширене явище в армії РФ, так і мобілізовані. Не обійшлося і без професійних воєнних, а також представників етнічних меншин, кількість яких у російському війську, як відомо, непропорційно висока.
«Сподівалися, що контрнаступу не буде»
Контрактник з Сибіру Анатолій каже, що солдати в його підрозділі майже не розмовляли один з одним, поки чекали наступу українців.
«Всі мовчали, думали, з якого боку прийдуть. Ми були дуже налякані. Ніхто не хоче помирати. Ми сподівалися, що контрнаступу не буде», — згадує він.
Минулого тижня, за його словами, два дні все було тихо: «Але потім почався сильний штурм. Все стало хаотично, летіли боєприпаси, всі розбіглися. Між обстрілами та мінометним вогнем я намагався заглянути в поля, знайти противника. Але я нікого не бачив».
Він пригадує, що раптово українці увірвалися в ліс і закидали його окоп ручними гранатами. За й ого словами, було вбито п’ятьох російських солдат, що стояли поруч з ним, у тому числі його хорошого друга Георгія.
«Я вийшов з траншеї й почав кричати: «Здаюся, здаюся», — розповів Анатолій.
Інший боєць — Антон — входив до російського угруповання Шторм Z. У березні він отримав осколкові поранення голови та кінцівок. Лікар казав, що він не може продовжувати воювати, але його командир наказав йому та іншим пораненим повернутися на фронт.
Антон розповів, що бійцям Шторму Z, серед яких переважно зеки із російських в’язниць, не дозволяли відступати, ставлячи позаду них заградотряди. Антон колишній військовий, який потрапив у в’язницю за торгівлю наркотиками. Він підписався на пів року війни в Україні в обмін на обіцянку помилування. Та, каже він, командири ставилися до їхнії життів як до чогось одноразового використання.
«Я починаю розуміти, що в цій війні ми не на боці правди», — каже він. «Якщо у мене буде можливість — я відмовлюся від обміну». Таку ж позицію висловлює інший полонений, Дмитро, який здався в полон. Він щ товаришем виліз з окопу з піднятими руками. В момент, коли українці зав’язували їм руки, з окопу вискочив ще один росіянин, який кинув гранату, поранивши кількох українців. Майже одразу його убили. Дмитро побоюється щодо того, як з ним обійдеться ФСБ.
«Якщо у мене буде можливість, я відмовлюся», — каже він по ймовірний обмін.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google