На парковці невеличкої продуктової крамниці в Лексінгтоні, штат Вірджинія, бачу: родина вихідців із Латинської Америки — батьки й двоє дітей — поспіхом сідає в мінівен. Дітей влаштовують на сидіннях і пристібають. Дорослі явно нервують, постійно озираються — на дорогу, на парковку, на мене. Мені передається їхнє занепокоєння й стає за них страшно, а за свою безпеку — соромно. Можливо, саме так почувалися багато німців, знаючи, що на їхніх сусідів полює гестапо.
У нашому університетському містечку масових арештів іммігрантів наразі не було, але облави відбувалися в сусідньому Роаноку, повідомляє мені знайома жінка, яка переїхала до США з Мексики 25 років тому. Її звати Тереза, має власний невеликий бізнес із прибирання будинків. «Деякі мої працівники навіть тут, у Лексінгтоні, бояться вийти на вулицю. Щодня дедалі страшніше», — каже вона мені.
І справді, важко не злякатися: озброєні люди в масках — імміграційні поліціянти США (ICE), які приховують свої обличчя, — хапають людей із латиноамериканською зовнішністю на вулицях, вдираються до будинків, шкіл і ресторанів. За останній рік заарештовано близько 75 тисяч іммігрантів, які не мають судимості й не скоїли жодних злочинів. Те, що багато заарештованих мають дозвіл на роботу або перебувають у процесі одержання посвідки на проживання, не має значення. Дітей теж затримують — навіть якщо вони народилися в США й мають громадянство. За останній рік імміграційна служба взяла під варту щонайменше 3800 дітей.
Символом нелюдяності імміграційної політики Трампа стало фото затриманої ICE п’ятирічної дитини в шапочці із заячими вушками, яке завірусилося в соцмережі. Дивлячись на цей знімок, легко уявити, як Ліама Конехо Рамоса — так звати хлопчика — люблять, дбайливо одягають і милуються його личком, і як життя цієї родини зруйнували в одну мить. (Пізніше за рішенням суду Ліама та його батька звільнили, й вони змогли повернутися додому до Міннесоти.)

Затримання мігрантів відбуваються в усіх на очах. Пересічні американці стають свідками жорстокості та беззаконня і якщо мовчать, то стають непрямими співучасниками цих дій. Те, що під загрозою — не тільки життя іммігрантів, а й моральне обличчя країни, зрозуміло всім. Показовими є роботи художників у Лос-Анджелесі: вони встановили лазерний проєктор, що демонстрував коротке відео на стіні в’язниці, де утримують іммігрантів. На зображенні агент імміграційної служби США розстрілює різні слова, зокрема «наша емпатія», «наша громада», «наші діти» й «наша демократія».
У штаті Міннесота, який нині опинився в центрі протестного руху, все почалось із захисту сусідів: волонтери чергували на вулицях зі свистками, попереджаючи про наближення ICE; батьки з тієї самої причини патрулювали школи. Вбивство двох волонтерів співробітниками імміграційних служб, використання хімічних речовин-подразників проти демонстрантів, побої та жорстокі затримання протестувальників не лише не охолодили протестів, а й стали поштовхом до ще масштабніших демонстрацій, які охопили десятки міст по всій країні. За останній місяць сотні тисяч людей узяли участь у протестах. Так, у Міннеаполісі за один день — 23 січня — 75 тисяч людей пройшли маршем по місту. Десятки тисяч людей вийшли на протести проти ICE і в інших містечках країни.
Моя університетська колега, фахівчиня з історії Голокосту Алана Голланд, упевнена, що протести в Міннесоті «підіймають на ноги всю країну» і є прикладом того, як потрібно чинити опір «поганим лідерам» та «амбіціям ідеологів і диктаторів». Звісно, їй теж спадає на думку паралель між ICE і гестапо, але вона налаштована оптимістично. Й, можливо, вона має рацію. Протести, безперечно, підштовхують і навіть формують суспільну думку: згідно з останніми опитуваннями, дії Трампа щодо іммігрантів сягнули найнижчого рівня схвалення за час його другої каденції. Особливо негативно люди ставляться до ICE: 36% — позитивно, 58% — негативно. Водночас падає й загальний рейтинг Трампа: лише 39% схвалюють президента.
Протести підтримують моральний стан у країні, однак чи впливають вони на Трампа та його адміністрацію?
Минулої середи вони оголосили про негайне виведення 700 співробітників ICE із Міннесоти. Та наразі це виглядає як «жест доброї волі». У Міннесоті однаково залишиться близько 2300 агентів. Тим часом зменшення кількості озброєних людей на міських вулицях супроводжувалося погрозами протестувальникам. Так, глава ICE Том Гоман заявив, що повне виведення військ можливе лише у разі «припинення незаконної та загрозливої діяльності щодо ICE та її федеральних партнерів, яка спостерігається в суспільстві». Інакше кажучи, виведення військ буде обумовлено відмовою громадян від опору владі.
Чому президент США та його адміністрація і далі підтримують арешти й депортації, попри їхню непопулярність? Одна з мотивацій — неонацистське бачення світу. Воно вимагає вигнати з країни максимальну кількість небілих людей і передбачає тиск на американських громадян, аби змусити їх відмовитися від моральних цінностей, які заважають реалізації расистської програми. Архітектор нинішньої імміграційної політики — радник президента Стівен Міллер. Затятий ідеолог, він не соромиться рекомендувати роман, популярний серед білих націоналістів і неонацистів, і, схоже, керується ним сам. У цьому романі, що має назву «Табір святих», французький автор Жан Распайль описує мігрантів як безлику звіроподібну масу, позбавлену людяності, біологічно неповноцінну й нездатну до цивілізації. Тим часом білих європейців описано як жертв декадансу, які заслуговують на знищення через свою безвольну співчутливість і невміння подолати почуття жалю. Міллера важко запідозрити в емпатії: його вважають одним з авторів імміграційної політики першої каденції Трампа, за якою всіх, хто перетинав кордон США та Мексики без готової візи, притягали до кримінальної відповідальності, а їхніх дітей розлучали з батьками й поміщали до прийомних центрів. Тисячі родин, здебільшого латиноамериканських, розділили. Через недбалий облік багато дітей на роки втратили зв’язок із батьками, а дехто й назавжди. Ця практика спричинила хвилю обурення, і її скасували.
Попри непопулярність Міллера та його попередньої програми, він знову біля керма, й Трамп дослухається до його порад. Але для президента США, як і для багатьох сучасних авторитарних лідерів, ідеологія — це лише привід, насправді ж ним рухає прагнення утримати й посилити владу. Трамп — політичний опортуніст: іще не так давно він був демократом, а тепер є затятим противником цієї партії. Його біографи Майкл Вольф і Боб Вудворд стверджують, що Трамп у приватних розмовах нерідко іронізує над релігією або висловлює сумніви в цінності релігійних догматів. Однак це не заважає йому продавати Біблію на догоду релігійним і ультраконсервативним виборцям.
Із антиімміграційним расизмом історія така сама: Трамп може називати мігрантів убивцями та ґвалтівниками й усупереч фактам покладати на них провину за злочинність у США, але він далекий від фанатизму Міллера. Так, в офіційних виступах на заходах, присвячених Місяцю латиноамериканської спадщини, Трамп не змигнувши оком дякував латиноамериканським американцям за їхній внесок: «Латиноамериканські американці втілюють американські цінності — відданість вірі й родині, прихильність до важкої праці, підприємництва та служіння суспільству, а також яскраво виражену патріотичну гордість», — сказав він. Загрозу для себе, яка буде пов’язана з імовірною поразкою його партії на виборах, він вбачає, звісно, не в мігрантах, а в демонстрантах, які впливають на громадську думку. Їх він називає не інакше як «небезпечними заколотниками», «високооплачуваними божевільними», «підбурювачами» й «провокаторами», що руйнують порядок і безпеку.
Однак боротьба з мігрантами може піти йому на користь: під цю активність він формує власну силову структуру на кшталт путінської Росгвардії, здатну розправитися не лише з іммігрантами, а й із незгодними громадянами. Грошей у президента на цей проєкт нечувана кількість: підвладний йому Конгрес виділив на потреби імміграційної служби близько 15 млрд дол. Ця силова структура формується поспіхом: на службу беруть практично всіх, хто вміє стріляти й готовий брати участь у полюванні на людей. Про це в недавній статті у Slate розповідає журналістка, яка відвідала центр вербування ICE. Авторку тексту (а вона раніше служила в армії) несподівано фактично взяли на роботу, а співробітник агентства відкрито окреслив урядові пріоритети: «Скажу відверто: мета полягає в тому, щоб вивести в поле якнайбільше людей зі зброєю та шевронами».
Створення гвардії, що підпорядковується особисто президентові, може стати переломним моментом, після якого США ризикують скотитися в авторитаризм на кшталт Росії. У такій системі протестувальники — навіть у масовій кількості — постануть перед озброєними людьми, наділеними владою не законом, а особистою волею лідера.
Це означатиме кінець протестів як інструменту опору влади й початок силового знищення громадянських свобод і людяності.
