Це було б катастрофою. Трамп передумав, США й далі допомагатимуть бідним країнам

«USAID — злочинна організація. Час їй зникнути», — написав Ілон Маск у неділю в соціальній мережі. Маск очолює створений президентом Дональдом Трампом Департамент ефективності державного управління і, вочевидь, планував ліквідувати Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Імовірно, за його порадою тиждень тому президент Трамп оголосив про призупинення роботи USAID і повне замороження допомоги іноземним державам на 90 днів. Відтак звільнили керівників агентства, а головну будівлю, в якій розташовувалося USAID, зачинили на замок.

Наміри нової американської адміністрації цілком прозорі — «всі гроші в сім’ю» без жодних турбот про багатоквартирний будинок, у якому мешкає ця сім’я. Ну й, звісно, бажання викрити на «крадіжці» демократів теж нікуди не поділося. Хоча для цього достатньо було б «переобліку», а не повного закриття USAID.

Конгрес працюватиме з командою Трампа, аби продовжити допомогу Україні – конгресмен Вілсон

Сигнал Білого дому здавався чітким: агентство слід розпустити. Проте вже в понеділок держсекретар Марко Рубіо оголосив, що USAID не припинить свого існування й він відтепер є виконувачем обов’язків адміністратора. «Не йдеться про закриття програм, якими завідує USAID, — сказав він. — Є речі, які агентство робить, і вони хороші, а є речі, щодо яких у нас є серйозні запитання».

Слова Рубіо того ж дня підтвердив і Трамп: «Ми просто хочемо вчинити правильно. Це те, що слід було зробити вже давно. Люди просто збожеволіли за адміністрації Байдена. Вони повністю збожеволіли від того, що робили, і від грошей, які давали людям, котрі не мали цих грошей отримувати», — сказав президент в Овальному кабінеті. «Ми складемо звіт», — продовжив він. — І надамо вам цей звіт у належний час».

Те, що адміністрація президента дала в цьому питанні задній хід, невипадково: згідно з американським законодавством, лише Конгрес може створювати або розпускати агентства, й президент країни не може за власним бажанням скасувати указом те, що закріплено в законі.

Ще невідомо, які програми уріжуть, а які збережуть. Але зрозуміло одне: намір Департаменту ефективності на чолі з Маском закрити USAID — це не лише спосіб заощадити бюджет США, а й спроба переглянути саму суть американських цінностей, які протягом багатьох років передбачали, що захист і підтримка слабких і вразливих є важливим складником громадської моралі.

У порівнянні з бюджетом США сума, яку витрачали на міжнародну допомогу, була незначною: 2023 року держава витратила близько 38,1 млрд дол., що становило менш як 1% федерального бюджету. Але значення й масштаб цієї допомоги вийшли на яв у всій повноті, коли її перекрили.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Персонал USAID із п’ятниці відправляють у відпустку

Замороження міжнародної допомоги США умить підкосило роботу безлічі програм — від підтримки України до проєктів у країнах Близького Сходу, Латинської Америки, Африки й Азії.

В Україні призупинили роботу клініки, які допомагають ветеранам; замороженими виявилися фонди, що підтримують відновлення зруйнованої війною інфраструктури; припинили видавати гранти, які фінансують незалежні ЗМІ та громадянський сектор.

У Мексиці було заблоковано курси підготовки мексиканської та колумбійської поліції для боротьби з наркотрафіком і програми протидії торгівлі людьми.

У Малі та Судані призупинили програми з розмінування й очищення територій від вибухонебезпечних залишків війни. В Африці перестали фінансувати програми, що забезпечували людей чистою водою та життєво важливими ліками — зокрема й препаратами для лікування ВІЛ. Окрім того, припинили моніторинг віспи мавп.

У Сирії позбавили американської зарплати тюремних охоронців, які контролюють табір, де перебувають близько десяти тисяч бойовиків ІДІЛ разом із родинами. Втративши заробіток, деякі охоронці перестали виходити на роботу, залишивши без контролю практично цілу армію досвідчених бойовиків.

Усвідомивши небезпечність ситуації, Марко Рубіо ще минулого тижня наказав повернути зарплату охоронцям. Тоді ж громадське обурення змусило Рубіо заявити, що гуманітарні програми не буде заморожено, й оголосити про відновлення програм із забезпечення продуктами харчування дітей у зонах воєнних дій. Але в хаосі, що виник, багато програм наразі так і не одержали доступу до фінансів.

У складних ситуаціях усе часто вирішують невідомі люди на місцях: за інформацією видання ProPublica, співробітники шести фінансованих США медичних установ у Судані, які надають допомогу дітям із сильним виснаженням, опинилися перед вибором: припинити роботу за наказом начальства чи далі рятувати життя близько сотні дітей і немовлят. Ці люди обрали дитячі життя й продовжили роботу.

Навіть якщо під керівництвом Рубіо багато програм відновлять, раптова зупинка допомоги без попередження — подія безпрецедентна. Але саме питання — допомагати чужим націям чи ні — в історії не нове.

США переглядають міжнародну допомогу: фінансуватимуть лише те, що "має сенс" ‒ Рубіо

До середини ХХ століття ідея допомоги чужим могла здатися дикою, й упродовж багатьох років Сполучені Штати фактично були єдиними, хто бачив сенс у матеріальній допомозі людям, які живуть за тисячі кілометрів від них. Іноді політиків США спонукали допомагати іноземцям моральні принципи, а іноді — політичний розрахунок.

Першою потужною підтримкою чужинцям була допомога Герберта Гувера голодним людям у радянській Росії в 1921–1923 роках. Російські історики завжди приховували цей епізод, але в реальності допомога Гувера й американські волонтери, які ризикнули поїхати до радянської Росії й роздавати там продукти, врятували мільйони життів.

Пізніше знаменитий економіст Амартія Сен висуне теорію про те, що відсутність демократії та голод є взаємозалежними. Й, можливо, Гувер теж розумів, що допомагати режиму радянської Росії марно й навіть шкідливо, але гуманні міркування взяли гору.

Наступною потужною ініціативою став знаменитий план Маршалла. Його розробили як щит від поширення комуністичної ідеології й загрози експансії СРСР у Західній Європі після Другої світової війни. Цікаво, що спочатку лише 56% американців підтримували цю програму. Але тепер усі знають, наскільки ефективним був цей план.

У 1960-х роках головним прихильником міжнародної допомоги був Джон Кеннеді — це він заснував організацію AID («Допомога»). (Водночас його батько, відомий політик і бізнесмен, вважав, що допомога бідним у чужих країнах — змарновані гроші.)

Для Кеннеді, як і для Маршалла, допомога бідним країнам мала політичну мету й повинна була розвернути ці країни у бік США, капіталізму, економічного розвитку, а від Москви відвернути. «Якщо ми не почнемо бачити себе не лише як борців проти комунізму, а й як борців зі злиднями та голодом, ці люди почнуть звертатися до комуністів по приклад для наслідування», — заявив Кеннеді. Звісно, допомога голодним у бідних країнах не була збитковою й для США: американські фермери одержали змогу продавати державі свої продовольчі надлишки. Але загалом програма допомоги вбачалась як акт гуманізму й була предметом національної гордості: «Ми становимо лише шість відсотків населення світу, але за всіма параметрами є найбільшою й найпозитивнішою силою, найжиттєстверднішою силою у світових справах», — сказав радник із міжнародних справ при Кеннеді Честер Боулз.

У США низка урядовців сумніваються в законності дій Департаменту урядової ефективності Маска — WP

З погляду політики американська допомога далеко не завжди призводила до бажаних успіхів. Політичний та економічний успіх допомоги Європі та Південній Кореї був радше винятком, аніж правилом. Але з погляду допомоги людям американські агентства досягли неймовірних результатів. У країнах, що розвиваються, USAID організовувало масштабні й довгострокові кампанії боротьби з холерою, віспою, малярією та поліомієлітом. Віспу вдалося повністю викорінити, а поліомієліт опинився на межі зникнення. USAID будувало школи та лікарні, привозило харчування в періоди голоду. Якщо 1960 року тривалість життя у країнах із низьким рівнем доходу становила близько 45 років, то до 2025-го середній вік сягнув 67. Лише за останні 35 років кількість людей, які живуть за межею бідності, зменшилася приблизно з 36 до 8,5%.

Та повернімося до сьогоднішньої Америки. Добре обізнаному із зовнішньою політикою Марко Рубіо та багатьом членам американського Конгресу зрозуміло, що розвал USAID був би катастрофічним для США. Сенатор Кріс Мерфі (демократ, штат Коннектикут) не шкодував слів, описуючи можливі наслідки скасування роботи агентств допомоги: «Антитерористичні програми буде згорнуто, й наші найнебезпечніші вороги стануть сильнішими. Хвороби, що становлять загрозу для США, безперешкодно поширюватимуться й досягнуть наших кордонів швидше. А Китай посяде наше місце. Оскільки країни, що розвиваються, відтепер зможуть розраховувати лише на допомогу Китаю, вони укладуть більше угод із Пекіном, передаючи йому контроль над портами, покладами критично важливих мінералів тощо».

Та це ще не все. Відмова від агентств допомоги не лише ослабила б безпеку країни, а й підірвала б її моральні принципи. Протягом десятиліть американці звикли не залишатися байдужими до чужого лиха. Але руйнувати — не мурувати, й спровокувати байдужість набагато легше, ніж прищепити співчуття.