Нестерпна легкість читання

Жахлива звичка — зазирати через плече до чужої книжки в метро. «Ме­ні хотілося вірити, що Візі спочатку поїхала до Зурбагана». Ага, Олександр Грін. Третій том, якщо не помиляюся. Дівчина поруч закрила книжку (то який усе-таки том?) і сховала до сум­ки. Чимала така торбинка — окрім Гріна там іще, мабуть, багато чого поміститься. «А в сумці «модерній» впритирку лежать Пельмені, Єсенін, робочий халат». Що ж, один лише Єсенін — чи навіть Грін — не надто громіздкий вантаж. Я от коли їздила під час нав­чання на дуже великі відстані, брала із собою по дві «книги для читання» — на випадок, якщо одна закінчиться раніше, ніж дорога, а ще, якщо все-таки захочеться почитати іншу. Мої студентські сумки більше нагадували тюки «човників»... Спроба перейти на дам­ські ридикюлі була поєднана із захопленням мініатюрними або принаймні малоформатними книжками. Не прижилося. Мініатюрні книжки трапляються дуже рідко. До того ж дивно це — підбирати літературу за форма­том книги, а не за змістом. Що ж, я книжковий хробак. Чарівні дамські сумочки, розраховані на невеличку косметичку, великий гаманець і мале-е-есенький мобільний телефон, принесені в жертву пристрасті. Удар по імід­жу жінки, завданий черговим томом формату ін-фоліо, з яким не можеш розпрощатися навіть у метро, можна витерпіти досить легко. Але що робити із життєвим простором? Звичайна квартира не здатна вмістити моєї воістину величезної читацької душі. До речі, ще у мене є чоловік. Він анітрохи не кращий.

Похід до книгарні — рана в серці. Річ не в тім, що хочеться всього. Навпаки, після півгодинного огляду полиць нічого не хочеться. Я не вмію купувати книжки. Себто, я не стану купувати книгу лише тому, що вона, скажімо, виходить у серії, з якої я вже кілька купила. Навіть ім’я автора для мене не є достатнім аргументом, аби розщедритися. А прогортати таку кількість новинок, щоб обрати, нарешті, бодай щось, забракне здоров’я. Адже, бачте, новинок дуже багато. Єдине, що виправдовує для мене купівлю книги, — мисливський азарт. Діз­натися, що вийшла така-от книжка. Ні, що вона тільки готується до друку. І ось, вона вже вийшла. І має от-от потрапити на прилавки. Вистежити її. Настигну­ти. Схопити. А потім поставити на полицю вдома і не торкатися ще кілька місяців, поки не перестануть тремтіти пальці. Але, правду сказати, останнім часом полювання дедалі рідше вдається. Чи то рідше стали виходити настільки бажані книги. Чи то кураж трохи втратила.

Радше останнє. Коли це почалося? Коли мене спіткала війна форматів і після нетривалого і досить млявого опору я здалася в полон. Соромно зізнаватися, але противник, який атакував у мені книжкового хробака, у значенні людини гутенбергової культури, зробив кілька пропозицій, від яких я не змогла відмовитися. Ні, річ не в тім, що я тепер змогла собі дозволити нарешті перейти на маленькі дамські сумочки — деякі процеси незворотні. Втім, значно приємніше, коли лямка не врізається в плече, при тому, що книг у мене із собою... Та скільки завгодно!

Компактність електронного читацького рішення — не єдиний, а може, й узагалі не основний аргумент у цій «суперечці форматів». Про приємну вагу фоліанта в руках можна казати зі значно смаковитішим прицмокуванням, аніж про «юзабіліті» чергового «гаджета». Але книга стає дедалі більш проблематичною покупкою. Не тому що дорого. Тому що безглуздо. Що пропонує мені книгарня? Те, що створив автор/перекладач, прийняв видавець, схвалив ринок. Я купую певну книгу, тому що мені фактично не залишили вибору. А якщо я не згодна з видавничою політикою (найчастіше — звичайна смаківщина), «реаліями ринку» (нібито об’єктивна реальність), читацькою (чи навіть — страшно писати — інтелектуальною) модою? Не кажучи вже про те, що є величезний пласт закордонної літератури, котра просто проходить повз нас через те, що наш видавець не бачить сенсу перекладати її для нас. Ринок, бачте, не готовий «схавати». Про появу імпортних оригіналів на наших прилавках можна й не мріяти — якщо це, звісно, не черговий «Гаррі Поттер». Якщо ж вам спаде на думку спробувати купити книгу в закордонному інтернет-магазині, ризикуєте втратити принайм­ні сон на якийсь час. А можливо, і гроші — назавжди.

Мені подобається користуватися онлайновими бібліотеками. Так легко знайти те, що потрібно, і відразу почати читати. Просто на робочому місці. Про похід до «живої» бібліотеки пам’ятаєте? Спочатку нишпорите в каталозі, потім робите замовлення. Можливо, його виконають. А якщо ні, то хвилин за 40 ви дізнаєтеся, що весь цей час витратили даремно. Звісно, Інтернет теж не гарантує цілковитого і беззастережного задоволення всіх моїх читацьких примх. Та коли розчарування настає швидко, воно не є настільки нищівним. Окрім того, тут більше «суміжного» простору. Себто, тут я можу випадково «зачепитися» за книгу, котра просто опинилася поруч із шуканою. Звісно, якби мене пустили до бібліотечного книгосховища... Та невтаємниченим, як відомо, там не місце. А от у віртуальних бібліотеках невтаємничених немає. Так само як вахтера, гардеробниці й потреби стояти в черзі за кавою.

Окремо про те, що є там і тільки там, — ті тексти, які публікуються лише в електронному вигляді. Треба зазначити, багато дурні. Та хіба її менше серед опублікованого на папері? Втім, перспективи «інтернет-видавництва» досі неозорі. Поки намагаються розібра­тися з такою інтимною галуззю, як авторське право. Та це для мене як для читача — пищання комара порівняно з труднощами, пов’язаними з організацією інформації. Ви колись бачили нормальний інтернетівський самвидав? Дідько ногу зломить. Гірше за книгарню, хіба що ноги збивати не доводиться. І хоча після кількох пробних запливів перестаєш губитися, як мала дитина посеред Шанхая, хочеться якихось більш-менш чітких путівників у цих лабіринтах переважно незнайомих імен.

Інтернет — узагалі цікавий виклик для літератури. Про це час­то говорять у контексті копірай­ту — але це плоско. Тобто зрозуміло, чому саме в цьому контексті — грошове питання. Проте Інтернет дає простір для принципово нових методів організації текстового простору. Взяти хоча б блоги — ви можете собі уявити цей жанр у вигляді видрукуваної книги? Можете, звісно, але ж убого виходить, правда? Зрештою, як «стара інформаційна технологія» у вигляді друкарського верстата змінила культуру, зробивши її в повному сенсі книжною, об’єднавши саме з книгою наші мізки, так і «нові інформаційні технології» здатні запропонувати нам щось подібне.

Загалом, таке враження, що всі раціональні докази на боці електронного формату книги. А проте культура книги, гадаю, не поступиться позиціями занадто швидко. Ірраціонального геть не завжди легко позбутися. Навіть навпаки. Річ у тім, що книга дає задоволення. Як процес написання тексту від руки — поступово відмираючий феномен «паперової» культури. З деяких пір моя перша оцінка з письма почала викликати у мене напади сміху — це була, між іншим, двійка, і тоді, у першому класі, було зовсім не смішно. Та й у наступних класах мій почерк викликав у вчителів істеричний стан і ставав причиною нескінченних нотацій на тему «як так можна писати, ти ж дівчинка...» Відтоді моя статева приналежність не змінилася. З почерком стало ще гірше. Але кого це обходить? Адже я вже давно не пишу від руки. Хоча перехід «на новий формат» і тут спочатку викликав у мене відторг­нення. Ковзання пера по аркушу паперу, поступове заповнення білого простору моїм неповторним (дарма, що геть нерозбірливим) почерком. Є в цьому своєрідна творча магія. Точно так само, як у процесі гортання книги. Хоч що кажи, шурхіт сторінок, вага тому, відчуття, коли погладжуєш пальцями палітурку, — все це складові любові до книги. А звичка робити нотатки на полях! Деякі книги нізащо не здам до бібліотеки, попри те, що маю електронних «двійників», — просто тому, що їхні сторінки густо всіяні нотатками. Думками читача. Вони наївні, але, безперечно, додають цінності книзі.

А запах! Хіба можна порівняти пахощі книгосховища із запахом новенького ноутбука?

Так, я погодилася, здала макулатуру, завантажую в «пальму» штук по 20 нових книг за раз. Та чому досі не можу покинути звичку зазирати через плече людині, котра читає в метро книжку? Олександр Грін. Третій том. Все ж таки, здається, третій. Ні, я невиправна.

E-text — Pro

Електронний текст є компактним. Мільйон томів можна розмістити в кількох кубічних дециметрах, заповнених жорсткими дисками чи DVD.

Електронний текст є операбельним. Якщо ви забули, в якій книжці з домашньої паперової бібліотеки читали той чи інший фрагмент, віднайти її буде непросто. Знайти певні слова чи вирази в електронній бібліотеці будь-якого розміру — справа максимум хвилин. Пошук термінів, словосполучень, ідей чи плагіату перетворюється з каторжної роботи на просту й нетривалу операцію. У текстах можна залишати необмежену кількість закладок чи приміток.

Електронний текст є зручним для розповсюдження. Якщо хтось запропонує вам віддати йому всю вашу паперову домашню бібліотеку, то отримає лише озвучені підозри у проблемах із психікою. Якщо хтось захоче всю вашу електронну домашню бібліотеку, йому, за умови вашого доброго настрою і ставлення, знадобляться хіба що кілька DVD-дисків.

Електронний текст можна майже миттєво і майже задарма доставити до користувача, якщо з останнім є електрозв’язок. Книжкові інтернет-магазини значно спростили процедуру купівлі та отримання книжки, але електронні тексти розповсюджуються іще легше. Приклад тому — онлайнові бібліотеки та файлообмінні мережі. Центри розповсюдження електронних текстів в Інтернеті можуть покривати всі свої видатки виключно банерною рекламою, водночас користувачі можуть створювати власні структури для обміну текстами фактично з усім світом.

Електронний текст збільшує ефективість «самвидаву». Розмістити свої тексти для вільного доступу в Інтернеті простіше, ніж видрукувати повноцінний наклад.

Електронний текст є оптимальною формою збереження рідкісних видань. Якщо у вільному доступі є бодай одна електронна копія, то «взяти» її може необмежена кількість охочих.

Електронний текст є екологічним. Шкода для довкілля від виробництва кількох сотень грамів металу та пластику для носіїв електронного тексту будуть значно меншою, ніж від виробництва сотень кілограмів целюлози та кілограмів друкарської фарби, потрібних для збереження аналогічного обсягу інформації в паперовій формі.

E-text — Contra

Електронний текст незручно читати. Комп’ютерні монітори змушують сидіти практично непорушно. Монітори ноутбуків, хоч і дають більшу свободу, зазвичай менш якісні і теж мають багато обмежень щодо місця і способу читання. Монітори КПК дають максимум свободи, навіть порівняно із книжкою — але вони невеликі. Окрім того, рефлективне зображення (сформоване відбитим світлом — як на папері) краще сприймається, ніж трансмісійне чи трансфлективне (яке виникає внаслідок «підсвічування» символів джерелом, схованим позаду). До двох останніх типів належать майже всі сучасні монітори.

Електронний текст у руках домашнього користувача зберігається менш надійно, ніж надрукований на папері. Несамохіть стерти файл легше, ніж ненароком викинути книжку. Вихід із ладу жорсткого диска чи «нечитання» компакт-диска трапляється частіше, ніж пожежі чи повені на книжкових полицях. Строк життя магнітних носіїв є меншим, ніж строк життя паперу, пергаменту чи різьбленого каменя. Проте легкість створення резервних копій дає змогу досягнути цілком достатнього рівня надійності.

Електронними текстами складно торгувати. Зважаючи на легкість копіювання, користувачі не поспішають купувати те, що можна отримати задарма. Пропрієтарні формати, які містять захист від копіювання, створюють багато додаткових проблем легальним користувачам і дуже слабко рятують від нелегалів. Незважаючи на очевидні переваги читання з екрана для користувачів, незацікавленість книговидавничої індустрії у випуску електронних текстів дещо обмежує їхній обіг.