Книголюби, здати макулатуру!

Попри всі переваги електронного тексту, є в нього один принциповий і неминучий недолік, від подолання якого цілком і повністю залежить «світле електронне майбутнє». Для читання електронного тексту, хоч як крути, потрібен посередник. На сьогодні таких посередників є багато й різних. Але, вочевидь, жоден з них іще не наблизився до ідеалу.

Спресовуючи мільйони сторінок у кубічні сантиметри, пересилаючи їх за кілька секунд на тисячі кілометрів тисячам адресатів, електронні пристрої все ж таки поки що не здатні забезпечити найважливіше — комфортне читання. Хоча декотрі з них до цього впритул наблизилися.

Всерйоз розповідати про читання зі звичайного настільного монітора якось незручно — ну хто ж його не бачив? Проте зафіксувати ключові моменти, які дають змогу порівняти його з кращими і зручнішими «читалками», вочевидь, варто.

Головною і, власне, чи не єдиною перевагою настільного монітора є його «всенародна наявність». Скрізь, де стоїть стаціонарний комп’ютер, — а таких в Україні все ще більшість, попри швидке здешевіння ноутбуків — біля нього височить (а якщо старий, на електронній трубці — то й «широчить») монітор. І оскільки він усе одно є, то більшість читачів починають своє знайомство з електронними текстами саме зі звичайного монітора. Чимало з них на цьому знайомство й закінчують. Роздратовані головним болем, «піском» в очах і ще півдесятком химерних больових симптомів, вони урочисто проголошують себе вірними адептами «книжкової культури», а отже, монітори — це не для них.

Ще однією невеликою перевагою у плані зручності та безпеки читання є власне перехід моніторів від електронно-променевих трубок до моделей на рідких кристалах. Навіть якщо абстрагуватися від міфічної «радіації», яку випромінювали на користувачів старі монітори (і від якої рятували густі посадки колючих кактусів), то читати з «пласких» моніторів таки зручніше. Відсутність мерехтливої «розгортки», котра особливо добре проявлялася під так само мерехтливими лампами денного світла, є реальною перевагою

Натомість перелік недоліків такого читання значно довший — і теж загальновідомий. Нерухоме сидіння перед монітором перманентно напружує і, як наслідок, втомлює спинні та шийні м’язи. Далеко не завжди хочеться і можеться читати сидячи за столом. Причому за одним і тим самим столом. Будь-яке джерело світла чи блискуча поверхня за спиною створюють полиски. Роздільна здатність сучасних моніторів далека від «читацького» ідеалу. Неправильно підібрана яскравість, контрастність та світлова температура створюють додаткові проблеми. Окрім того, читати з вікна текстового редактора чи браузера з «лівосторонньою прокруткою» у ролі основного механізму навігації по тексту не надто зручно.

Частину цих недоліків нескладно виправити. Для зручнішого читання існує десяток більш-менш зручних спеціалізованих програм — «читалок». Більшість із них намагається перетворити екран монітора на сторінки звичайної книжки. Себто малює оті самі сторінки на екрані, заповнює їх текстом із вибраного файла і забезпечує можливість «гортати» сторінки, розміщувати закладки, писати нотатки тощо. До того ж вони вміють запам’ятовувати, де закінчилося читання, і в момент наступного запуску видають бажану сторінку.

Особливо просунуті програми-«читалки» вміють ще й міняти кольорову температуру та яскравість/контрастність монітора. Робиться це, знову ж таки, з метою наблизити характеристики електронного зображення до «паперового», адже зазвичай монітори дають значно «блакитніший» білий колір, надто яскравий і контрастний. Зниження яскравості не перешкоджає сприйняттю чорно-білого тексту і помітно зменшує втомлюваність очей.

Проте жодна програма, зрозуміло, не вплине на такий «родовий недолік» настільних систем, як потреба прямо сидіти за столом, піддаючи непотрібним випробовуванням усі органи — від очей і до місця, де може виникнути «королівська хвороба». Тут на допомогу можуть прийти оті самі «швидко здешевілі» ноутбуки.

У такій простій і не вельми ресурсоємній справі, як читання, вони майже нічим не відрізняються від настільних систем, за винятком одного — їх можна носити із собою. З ними зазвичай можна лежати, за бажання — стояти, їздити на дачу і почуватися «мобільною людиною». Програми-«читалки» можна використовувати ті самі, що й на настільних системах.

Вибираючи ноутбук «для читання» — якщо хтось може собі дозволити ноутбук виключно для читання, — є сенс звернути увагу на дві речі. Насамперед — це якість екрана. Інколи, з метою подовжити час можливої автономної роботи ноута, виробники йдуть на нездорові компроміси між енергоспоживанням дисплея і якістю зображення на ньому. В інших випадках компроміси породжує бажання виготовити комп’ютер із мінімальною собівартістю. У будь-якому разі, перш ніж щось купувати, бажано добряче все роздивитися, а в оптимальному варіанті — і почитати з півгодини під здивованими поглядами «сейлзменів».

Іще одна «дрібничка» має велике значення для охочих почитати не за столом. Річ у тому, що в деяких ноутбуків відведення тепла здійснюється через вентиляційні отвори в днищі. І якщо ноутбук покласти на щось м’яке — коліна, спідницю чи ковдру — повітря в отвори проходити як слід не зможе. Що викличе перегрів і можливі великі проблеми з електронною начинкою у найкращому випадку, і з голими колінами чи ковдрою і пожежниками — у найгіршому. Тому слід підбирати ноути з «боковою» вентиляцією або принаймні зі змішаною.

Проте якщо говорити про зручність і мобільність читання, у ноутів є більш ніж серйозні конкуренти. Ідеться про кишенькові комп’ютери — КПК. Навіть їхніх не вельми потужних процесорів цілком достатньо для комфортного читання. До того ж читати можна не тільки сидячи чи лежачи, а й, наприклад, і стоячи в черзі чи спускаючись на ескалаторі в метро. Навіть у набитих маршрутках люди примудряються не відриватися від улюблених книжок, хоча це вже й екстремізм. Адже на наших дорогах і з паперу читати не дуже корисно для здоров’я.

Відносно невеликі, на три-чотири дюйми, екрани кишенькових комп’ютерів насправді дають змогу читати доволі комфортно — тримаючи пристрій однією рукою і, у разі вдалої ергономіки, навіть гортаючи сторінки одним пальцем тієї ж руки. Автономність у КПК істотно вища, ніж у ноутбуків бюджетного класу. Ціна, зрозуміло, нижча. Ще однією приємною перевагою КПК є можливість читати, приміром, у темній спальні з невеликого і добре підсвіченого екрана, не заважаючи сну довколишніх гулом вентиляторів чи клацанням клавіатури, які неодмінно супроводжують користування «справжнім» комп’ютером.

Читати можна навіть з відверто бюджетних моделей КПК (як із Palm, так і з Pocket PC) — аби лиш екранчик був достатньо якісний. До речі, у зв’язку з остаточним переходом компанії Palm у нішу комунікаторів, залишки «традиційних» КПК від Palm, навіть колишні топові моделі, тепер можна придбати за цілком прийнятною ціною. А загалом, вибираючи КПК для читання, слід, окрім студіювання інтернет-джерел, ще й потримати пристрій у руках і подивитися на екран наживо. Жодні технічні характеристики, тестування і порівняння не замінять специфічного тактильно-візуального досвіду. Зрозуміло, що все сказане про КПК стосується також і смартфонів, ціни на які, принаймні в Україні, усе ще залишаються явно завищеними.

До речі, читати книжки можна не тільки зі «смарт» — а й зі звичайного телефона, якщо той під­тримує JAVA. Існують спеціальні програми, які конвертують книжки на комп’ютері і результат завантажують у мобілку — хоча, залежно від моделі телефона, можуть виникати найрізноманітніші технічні проблеми. Але читання з мобільного телефона, хоч як крути, задоволення екстремальне — навіть якщо вдається налаштувати технічну частину. Маленький дисплей із зазвичай невисокою роздільною здатністю породив чимало жартів щодо «заглядання в замкову шпарину», а потреба часто й енергійно натискати на джойстик, аби перегортати сторінки, кількість непристойних жартів подвоїла. Замість джойстика можна, звісно, користуватися і автопрокруткою — але під час читання в транспорті чи в людних місцях, де телефоном зазвичай і замінюють книжку, це дуже незручно.

Ще одним альтернативним пристроєм для читання книжок може стати, хоч як це дивно, ігрова приставка Sony PSP. Відносно великий, кольоровий та яскравий екран, можливість використовувати карту пам’яті Memory Stick, доволі-таки приваблива ціна у тисячу з хвостиком гривень роблять цей прилад цікавим вибором для електронного бібліофіла. Невисока ціна пояснюється тим, що продаються ці прилади, за деякими даними, дешевше від собівартості, а прибуток приносить продаж ігор на спеціальних дисках хитрого пропрієтарного формату.

Читати з повністю зарядженої PSP можна близько п’яти годин, а якщо зменшити частоту про­цесора — то й трохи довше. Іс­нує як мінімум одна програма з високою функціональністю і здатністю читати кирилічні тексти. Звісно, для її запуску на нових версіях приставок потрібні певні маніпуляції, пов’язані з обмеженнями, що їх фірма Sony наклала на запуск сторонніх програм. Проте якщо ви купуватимете PSP в Україні, вам усе розкажуть або навіть за невелику платню зроблять так, що будь-які функціональні обмеження приставки згинуть як поганий сон.

Проте в цій діжці меду є, на жаль, не одна ложка дьогтю — і майже увесь він потрапив на екран приставки. Річ у тому, що чималих розмірів монітор має роздільну здатність 480х272 і текст на ньому виглядає менш чітко і контрастно, ніж на екранах якісних КПК. Себто читати можна, до того ж доволі довго — але легеньке «мило» по краях літер, вочевидь, безслідно для очей не минається. Складно сказати, що тут є причиною — роздільна здатність чи технологія виготовлення дисплеїв. Проте факт залишається — якщо в процесі ігор чи перегляду відео PSP вас цілком задовольнить, то процес читання текстів усе ж таки видасться менш комфортним. Хоча якщо комусь кортить мати «іграшки» і «читалки» в одному флаконі — то ігрова приставка Sony PSP однозначно є найкращим вибором.

Окрім усього переліченого, існують іще й спеціалізовані пристрої, створені суто для читання. Вони навіть називаються «електронними книжками». Найперспек­тивнішим напрямом їхнього розвитку сьогодні вважають пристрої з екранами на так званому «електронному чорнилі». На відміну від звичайних екранів, де зображення формується рідкокристалічною матрицею, підсвіченою ззаду яскравими лампами чи світлодіодами, ці екрани «працюють», як і звичайний папір, у відбитому світлі. Медики кажуть, що таке зображення значно менш шкідливе для наших органів зору. Крім того, яскраве світло, яке «вбиває» зображення на будь-яких традиційних екранах, «електронному чорнилу» йде тільки на користь. Іще однією сильною стороною «електронно-чорнильних» екранів є те, що енергія для них витрачається тільки в момент «перегортання сторінки», себто формування нового зображення, а не на безперервне підсвічування, як у дисплеях звичайних. Тому пристрої, створені за такою технологією, можуть відтворити до 10 тисяч сторінок на одному заряді акумулятора.

Крім усього, читати з «електронно-чорнильного» екрана надзвичайно зручно, і очі втомлюються значно менше. Розмір екрана «електронної книжки», зазвичай із діагоналлю 14—18 сантиметрів, теж видається оптимальним.

До речі, Україна у виробництві книжок з екранами на «електронному чорнилі» хоч і не попереду всієї планети, але в десятку явно потрапляє. Річ у тому, що одна з українських компаній спільно з китайським партнером-виробником налагодила виробництво і збут електронних книжок за цінами, істотно нижчими від загальносвітових. До того ж пристрої достатньо успішно продаються — «у народ» пішло вже з десяток тисяч «примірників». Що й не дивно — у силу химерної торгової політики видавництв і книготорговців паперові книжки на периферії України купити не так просто. Додавши до цього «перманентно беззахисний» копірайт, можна припустити, що за умови належної маркетингової політики український ринок може «спожити» не десяток, а кілька сотень тисяч таких пристроїв.

Щоправда, для цього українським виробникам «електронних книжок» доведеться ще чимало попрацювати. Попри цілком достойну якість «заліза», програмне забезпечення українських електронних книжок вимагає певної «комп’ютерної кваліфікації», що може завадити їх виходу на широкий ринок.

Сьогодні ще складно сказати, що саме — КПК, «електронні книжки» чи легкі «субноутбуки» стануть універсальним пристроєм для читання. Та й чи виникне такий «універсальний пристрій» взагалі — чи й далі преференції «електронних бібліофілів» будуть рівномірно розсіяні серед докорінно різних пристроїв. Зрозуміло одне — у паперу з’явилися сильні конкуренти, які цілком реально можуть боротися з ним на масовому ринку. Звісно, за кількадесят років у когось виникне ностальгія за живим папером сторінок — але з тим уже нічого не вдієш. Перейшли ж колись із пергаменту на папір — а пергамент, погодьтеся, на доторк був іще приємніший. Головне, щоб хотілося читати — а решта докладеться.