Кіотська точка зростання, або «Зелені інвестиції» на ведмежому ринку

Уряд Юлії Тимошенко навіть у більш наповнені бюджетні місяці не особливо любив говорити про інновації та інвестиції. Тепер же, коли, дай нам Боже, знайти хоча б кошти для виплати зарплат і пенсій, здавалося б, не до великих інвестиційних проектів. З бюджету на ці цілі кошти не вилучиш, а при нинішньому кредитному рейтингу України сподіватися на зовнішні інвестиції просто легковажно.

І все-таки минулого тижня прем’єр повідомив про безліч дорогих проектів, які уряд планує запустити найближчим часом на кошти іноземних інвесторів, зокрема японських. Серед заявлених є нехай і не наймасштабніший, але досить перспективний проект, в основі якого лежать так звані зелені інвестиції.

«ДТ» уже писало про перспективи цього напряму («Котиться вал «зелених інвестицій». Впіймати б!.. », № 21, 2007 р.; «У країні прокидається інтерес до «зелених інвестицій», № 47, 2007 р.). Слід зазначити, що Україна з перших днів утворення Національного агентства екологічних інвестицій вирвалася у світові лідери зі створення схеми обліку та організації справ з передачі одиниць установленої кількості (ОУК). Таку назву одержали недібрані Україною з виділеної квоти тонни СО₂, визначені в рамках Кіотського протоколу кожній країні як національна квота.

В Україні за рахунок того, що відбулося зниження ВВП і зменшилося завантаження промисловості в 90-х роках, виник значний надлишок квот. Ці ОУК є державним надбанням і продаються від імені держави. Після підписання Кіотського протоколу Україна на світовому ринку виявилася одним із найбільших продавців цього товару. Підраховано: у нас із 1 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року, тобто в період продажу квот по Кіотському протоколу, буде до 1,5 млрд. тонн СО₂. Їх можна буде продати тим країнам, які перевитратили виділену їм кількість. Як очікувалося, залежно від цін на ОУК, Україна зможе виручити від 1,5 до 10 млрд. дол. за свої «недобори».

Проте за ті десять років, які пішли у світі на підготовку до продажу квот, на цьому ринку багато чого змінилося. Замість боротьби за кожну тонну ОУК дер­жави-покупці нині відмовляються платити за «гаряче повітря», як вони зневажливо називають сьогодні ОУК. Тому результати поїздки української урядової делегації до Токіо й підписання масштабного договору з продажу 30 млн. тонн СО₂ стали певною сенсацією у світі. Оглядач «ДТ» звернувся до голови Національного агентства екологічних інвестицій Ігоря ЛУПАЛЬЦОВА, підпис якого стоїть під договором із японською стороною.

— Ігорю Володимировичу, про продаж квот по Кіотському протоколу стільки суперечливих суджень у світовій та українській пресі, що після підписання договору між Україною та Японією хотілося б довідатися, про що домовилися сторони?

— За останні місяці в Японії побувало кілька представницьких українських делегацій. Велися дуже серйозні переговори. Все це завершилося поїздкою прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Японії та підписанням дуже важливих угод. У цій великій роботі Національне агентство екологічних інвестицій займає свою нішу. Про те, чого нам удалося досягти, я і говоритиму.

Звичайно, найважливіші результати з питань екології — це переговори, проведені з «НЕДО» — потужною державною компанією з нових технологій. Вона займається фінансуванням нових технологій у Японії. Один з її підрозділів займається Кіотським протоколом і супутніми фінансовими механізмами для реалізації технологій, які покращують клімат. Ми з «НЕДО» вели переговори впродовж року, і вони закінчилися підписанням договору на 30 млн. тонн ОУК! Це перша у світі угода такого масштабу. Договір реалізуватиметься двома траншами по 15 млн. тонн — у 2009-му і 2010 роках.

— Чому Японія підписала таку угоду саме з Україною за умов падаючого (ведмежого) ринку? Адже на ринку надмір пропозицій, а в черзі на подібну угоду стояли Угорщина, Чехія та інші країни…

— Це непросте запитання. Так, потенційно Україна має у своєму розпорядженні мільярди тонн ОУК. Та не слід забувати, що коли в 1997 році підписувався Кіотський протокол, усі думали, що ОУК — це капітал.

Проте нині на календарі 2009 рік. Виникло запитання: як пояснити платникам податків Японії чи Іспанії, з якою метою їхні уряди беруть із держбюджету сотні мільйонів, щоб заплатити Україні за якесь «гаряче повітря»? І от в останні роки парламенти країн заборонили оплачувати «гаряче повітря», якщо за ним не стоїть реальне скорочення викидів вуглекислого газу.

— Та це несправедливо — підписанти Кіотського протоколу фактично відмовилися від своїх зобов’язань…

— Рішення прийняті на національному рівні. Це різко змінило ситуацію. Чомусь усі думають, що ми продаємо товар. Та в нас його вже немає.

— Чому ж Японія придбала в нас
30 млн. тонн ОУК?

— Розроблений новий механізм торгівлі ОУК. Тепер усі гроші ми зобов’язані під контролем Японії спрямувати в проекти, які дозволять реально скоротити викиди до 2012 року. Це означає, що ОУК — уже не товар, а можливість залучити кошти, за які потім потрібно буде відзвітувати. Якщо ми, отримавши ці гроші, не спрямуємо їх у проекти зі скорочення викидів CO₂, то в 2012 році Японія не зарахує нам так зване озеленення і їх доведеться повернути.

Щоб одержати ці кошти, в Україні було пророблено величезну роботу. З ініціативи Світового банку та Європейського співтовариства було розроблено схему «зелених інвестицій». Вона складається з ланцюжка постанов (більш як 25) уряду і понад 40 наказів самого агентства, які визначають, за якими критеріями ці проекти відбираються. Нам потрібно було довести, що ми є більш надійним партнером, ніж наші конкуренти.

На сьогоднішній день пропозиція ОУК на світовому ринку принаймні у десять разів перевищує попит. Так, 200 млн. тонн є в Польщі, 100 млн. — у Чехії, 50 млн. — в Угорщини... Японці тривалий час вели переговори з угорцями, які пропонували проект будівництва тунелю під Дунаєм із фільтрами для очищення повітря. Проте угорцям не вдалося переконати японців. Також велися переговори з деякими іншими країнами, але договір Японія уклала з нами.

— ?..

— Ми змогли переконати японців укласти договір тільки тому, що показали їм розроблену схему «зелених інвестицій». У ній було все: і порядок відбору проектів, і які це проекти, як і ким вони контролюватимуться. Ми показали, що гроші за продаж ОУК надійдуть у бюджет. Як міжнародні експерти оцінили нашу роботу, показує таблиця з рейтингами країн, які займаються проектами спільного впровадження. З неї видно, що Україна — ось уже другий рік поспіль — безумовний лідер у цій галузі.

— Судячи з того, що на переговори з японцями їздила група українських представників, значною мірою сформована під керівництвом віце-прем’єра Віталія Гайдука, можна припустити, що в ІСД (Індустріальний союз Донбасу) будуть переваги при розподілі цих коштів?

— У жодному разі! ІСД — комерційна компанія. Перший транш піде насамперед на модернізацію системи теплокомуненерго. Уряд оголосив про зниження споживання газу та про впровадження альтернативних видів палива, зокрема біопалива, у бюджетних установах: школах, дитячих закладах, лікарнях. Міністр ЖКГ Олексій Кучеренко підписав кілька меморандумів із японськими компаніями на поставку за ці гроші обладнання. Це принесе в ЖКГ передові японські технології. Тут потреба в модернізації обчислюється заміною 30 тисяч котлів. Для цього потрібна колосальна сума в кілька мільярдів гривень.

— В японській пресі наводили приблизні цифри контракту. Називалася сума близько 309 млн. доларів. Однак цього не вистачить на заміну усіх котлів у ЖКГ?

— Я не можу коментувати ці цифри, тому що в контракті, який я підписав як чиновник, стоїть умова: нерозголошення сум контрактів...

Тепер наше завдання — сформувати список об’єктів, який стане доповненням до договору. На сьогоднішній день у нас є 475 проектів у різному ступені готовності. Загальна сума, на яку представлені проекти, становить більш як 9 млрд. євро.

— Таким чином, український уряд, не маючи можливості одержати звичайні кредити на модернізацію, знайшов спосіб через «зелені інвестиції» обновити застарілі підприємства країни?

— Ми розуміємо, як далеко пішли Китай і Індія з надання інвесторам сприятливих умов. Вони отримують близько 2 млрд.
доларів на рік на цілі чистого розвитку. У нас працює інший, складніший, механізм — проекти спільного здійснення. Перед нами стояло завдання — переконати інвестора, який зібрався вкладати свої гроші в Китай і Індію, що в Україні створено більш сприятливі умови. Таких механізмів ми придумали кілька.

Це насамперед так звані ранні кредити. Ми також запустили реєстр, який розпочав автоматично фіксувати реальне скорочення викидів СО₂. У такий спосіб було отримано можливість залучити додаткові інвестиції на шахту ім. Засядька, яка реалізувала, мабуть, найвідоміший у світі проект з використання шахтного газу, а також виділити додаткові кошти на реконструкцію тих самих облкомуненерго.

Крім проектів, які напряму скорочують викид парникових газів, є ще й проекти, які вирішують для нашої країни проблему чистої питної води. Це дуже важливо, тому що Україна — вододефіцитна країна. У нас практично немає чистої питної води.

Є ще дуже актуальний екологічний напрям — реабілітація сміттєвих звалищ. Тут трохи складніше, оскільки виникають проблеми з власниками, і часто складно визначити права власності заявника проекту.

— І хто перевіряє цю складну «зелену» бухгалтерію?

— Рамкова конвенція, яка визначає порядок. За основу взяті документи наглядового комітету з проектів спільного здійснення в Бонні. Ми розробили також українську національну процедуру. І якщо раніше всі проекти мали погоджуватися в Бонні, то нині завдяки тому, що ми виконали всі передумови відповідності вимогам Кіотського протоколу, у квітні 2008 року в нас з’явилася можливість мати свій національний орган. З цього часу Національне агентство екологічних інвестицій України перераховує ці одиниці та визначає, чи відповідають вони закону.

— Куди звертатися підприємствам, які самі встановлять обладнання, яке зменшує викиди СО₂, і захочуть отримати за це компенсацію?

— До нас. Ми по кілька разів розсилали підприємствам листи, в яких докладно розповідалося про можливості, що відкриваються у зв’язку з екологічною модернізацією. Ми роз’ясняли, як і в які строки оформляти проекти.

— Серйозні «зелені інвестиції» може дати й посадка лісу. Що робиться в цьому напрямі?

— У проектів з лісових насаджень дуже великий строк реалізації. Нині ми працюємо над суто технічними нюансами їхньої реалізації.

— Ведуться розмови про те, що ви продали Швейцарії 19,7 млн. тонн ОУК і нібито ця угода здійснювалася таємно…

—Це одна з газетних качок, які подорожують українськими ЗМІ. Її можна вважати перекрученим відлунням наших проектів з модернізації газотранспортних мереж. Та легко переконатися, що й тут усе прозоро. Вже є інвестор, який заявив, що готовий фінансувати наші 11 проектів на газотранспортних мережах. Якщо ми покажемо 19,7 млн. тонн реальних скорочень СО₂ до 2012 року, то отримаємо від інвестора відповідні кошти.

— Хто цей інвестор?

— Він перебуває у Швейцарії. Нині Швейцарія та деякі інші країни дозволили своїм банкам здійснювати такі операції. Тут застосований механізм застави, який має успішно спрацювати. Жодних секретів тут немає. Понад те, ми цю практику широко рекламуємо, а не приховуємо. На жаль, від усього того, що пишуть у пресі, вуха в’януть.

Звичайно, нам хотілося б максимально широко залучити до модернізації українського народного господарства японські, швейцарські компанії, а також компанії інших країн, тому що справжній бізнес виникає тільки тоді, коли з’являється довіра між представниками приватного бізнесу двох сторін. У «зелених інвестиціях» держава виступає піонером, флагманом. Вона гарантує іноземним корпораціям надійність бізнесу. Стратегічне завдання цих договорів — зробити так, щоб до нас почав заходити приватний капітал із передових країн. Тоді ми не просто купуватимемо в них обладнання, а вони самі почнуть фінансувати проекти. Рейтинг, який має сьогодні Україна, заважає вкладенню інвестицій. У цій ситуації угоди з реалізації Кіотського протоколу — точка зростання, яка обіцяє багато чого.