Давай побудуємо дім

Зовсім нещодавно ідея дому губилася в уявленнях про прогрес людства. Передбачалося, що людина дедалі більше ставатиме мандрівником (у романтичному ключі) або кар’єристом, котрий живе на роботі (у практичному ключі). Що вона легко переїжджатиме з місця на місце, долатиме відстані, узагалі покине Землю, а потім і саму Сонячну систему. Мрійники і революціонери, хоч би яких ідеологій вони дотримувалися, вважали дім і побут вантажем, що прив’язує людину до землі, до минулого, до традицій. Закликали ламати фікуси і скручувати шиї канаркам. Але це найчастіше було результатом їхньої власної домашньої необлаштованості або конфлікту в сім’ї. А ідея дому так нікуди і не зникла зі свідомості сучасної людини.

«Звільнення від побуту» — гасло, яке об’єднує радянську й «антирадянську» культуру споживання. Пам’ятаєте «Книгу про смачну і здорову їжу», в якій чимало рядків присвячено «звільненню жінки від кухонного рабства»? З рекламою «альтернативи», яку дуже хочеться назвати «радянським макдональдсом» — замороженими напівфабрикатами і пропагандою робітничих столових.

Дім для культури споживання святе — він «з’їдає» безліч мийних засобів, закачує гроші в ринок нерухомості і задовольняє потребу західної людини в «прайвесі», — особистому просторі, якого у неї в громадському житті залишається дедалі менше. Фікус вписується в інтер’єр. Корм для канарки — окрема стаття в сімейному бюджеті.

Проте ідея «звільнення від кухонного рабства» була сформульована дуже грамотно. Звичайно, за бажання і сучасна домогосподарка може присвячувати домашній роботі майже весь свій день — але це вже питання вибору, а не потреби. Побут дедалі більше перетворюється на задоволення і дедалі менше пов’язаний з важкою фізичною працею. Що, у свою чергу, будучи цілком позитивним явищем, ставить людину перед доволі складною проблемою — що робити. Куди, скажімо, витрачають час і сили домогосподарки, котрі звільнилися від ручного прання, миття посуду і приготування їжі без кухонних комбайнів і програмованих каструль? На черзі масове вторгнення в наші будинки «розумних» пилососів і мийок для вікон і панелей.

Розумний, але... занадто

Коли стало ясно, що дім треба зберегти, що в цьому зацікавлені як людина, так і індустрія, у перспективі замаячіла ідея повної та остаточної перемоги над набридливим побутом, цим бермудським трикутником для любовних човнів. Науково-технічний прогрес зробив хороший ривок у цьому напрямі. А оскільки розробники в галузі високих технологій тяжіють до комплексних рішень — тут на самому обслуговуванні заробиш більше, ніж на товарі — розумні голови полонила ідея цілковитої автоматизації побуту.

Прагнення ІТ-компаній відірвати шматочок від ринку побутової електроніки вилилося в появу наприкінці 90-х — початку 2000-х ідеї «розумного будинку», по-заморському — смартхауз. Здешевлення побутових мікросхем, енергоефективні радіоінтерфейси (типу Zigbee) дозволяли об’єднати в мережу що завгодно. І це здавалося серйозним кроком до повної автоматизації побуту з можливістю управління з одного комп’ютера і навіть через Інтернет.

Проте смартхауз так і не вийшов на ринок. Одна з причин, очевидно, — складність у настроюванні та управлінні. Особливо порівняно з принципово простим «інтерфейсом» реального будинку. Підійти до вікна і відчинити його простіше і природніше, ніж йти до пульта і натискати кнопки для досягнення того самого ефекту. Могла б стати виходом система мікрофонів, які обплітають будинок, але якісне розпізнавання голосових команд, над яким ІВМ почала працювати ще в 60-ті, поки залишається фантастикою. Не кажучи вже про те, як складно було б налаштувати систему під хазяїна, — побутові звички, уподобання і, відповідно, поведінка людини настільки хаотичні, що не піддаються чіткій алгоритмізації.

Ще одним гальмом прогресу стала ціна. Навіть відносне здешевлення мікросхем не рятувало — ціна монтажу, настроювання, обслуговування системи залишалася непідйомною. І це при тому, що надійність електронного рішення нижча від відпрацьованих механічних і електричних. Наслідки «глюку» смартхаузу за масштабами можуть бути непорівнянні з наслідком «глюку» Windows. Що таке зависання комп’ютера порівняно зі спадом температури в кімнаті на двадцять градусів морозної зимової ночі?

Проте деякі ідеї смартхаузу прижилися. Наприклад, інтелектуальні системи HVAC (Heating, Ventilating, and Air Conditioning — опалення, вентиляція, кондиціонування), якими можна керувати навіть по Інтернету і які реально допомагають заощадити. Вони використовуються, хоча й відчувають конкуренцію з боку звичайних програмованих обігрівачів і кондиціонерів.

А от охоронні системи, які контролюють доступ у будинок або на ділянку та повідомляють господаря про вторгнення, так і залишилися екзотикою. Можливо, тому, що «неінтелектуальна» сигналізація, приєднана до пульта охоронної фірми, діє набагато ефективніше. «Домашні медіацентри», які об’єднують телевізор, акустичну систему, мережні накопичувачі тощо, зустрічаються хіба що у квартирах сисадмінів. Решті просто не вистачає кваліфікації, аби їх настроїти. Інтеркоми, як і раніше, — атрибут фантастичних фільмів і режимних підприємств. Досягнення «домашніх роботів» — родзинка спеціалізованих виставок, не більше.

Проте, мрія жива. Суворий побут відступає перед прогресом. Але замість «універсальних інтелектуальних рішень» у дім приходять не надто помітні, але функціональні і потужні девайси. Замість «центрального мозку квартири Петренків» відносно малопотужні процесори протоптують стежки не тільки до фотокамер або DVD-плеєрів, але й у хлібопекарню, у «тіло» робота-пилососа, у програмовану каструлю. Те, що все це не схоже на декор фантастичного блокбастера, анітрохи не заважає їм пекти хліб, прати або спритно обходити меблі в процесі прибирання.

А запах!

Ніякі хитрощі високих технологій не переможуть дім. Просто тому, що не замінять нам дрімучого, печерного, але безсумнівно людського прагнення до домашнього вогнища. Цивілізований аналог — кухня.

Одна з кулінарних книжок у нашій бібліотеці починалася сакраментальною фразою: «Людина їла завжди». Не посперечаєшся — адже вона і тепер постійно це робить. Проте, зважаючи на загальний культурологічний настрій статті, слід написати «людина готувала завжди». Тому що «завжди їв» не тільки homo sapiens, але й усі без винятку живі організми на нашій благословенній планеті. Приготування їжі — от що робить людину людиною, а деяких із нас — чарівниками.

Тому макдональдси, як і радянські робітничі їдальні, не перемогли кухню, цей останній бастіон побуту, а може, і загалом — дому. Навпаки, тенденції досліджень у галузі кухонної техніки дещо змінилися. Якщо недавно «кухня мрії» у їхньому виконанні вичерпувалася мікрохвильовою пічкою для розігрівання піци, приготування сандвічів і, максимум, підсмажування «ніжок Буша», то тепер на передньому краї кухонного прогресу — програмовані каструлі і печі. Тобто пристрої для повноцінного приготування їжі в домашніх умовах. Принцип їхньої роботи неймовірно простий — нагрівальний елемент і мікропроцесор, за допомогою якого задаються температурний режим, інтенсивність конвекції, час приготування тощо. Але простота ця оманлива. Приготування їжі міфологізоване і місцями прирівняне до мистецтва. Процеси, які відбуваються під кришками каструль і за заслінками пічок, так само тонкі і різноманітні, як наші власні смакові відчуття. У тому, що людству вдалося висадитися на Місяць раніше, ніж створити електронний прилад для випікання хліба, є сенс, який не зводиться лише до того, що військові розробки завжди стимулювалися краще і щедріше, ніж мирні. Хоча що може бути більш мирним, ніж випікання хліба?

З усіх кухонних приладів, які пройшли через наші жадібні до технологічних новинок руки, хлібопічка залишається найдивнішим. Хто б міг подумати, що в сучасні будинки повернуться дідівські традиції домашнього виготовлення хліба? Нинішній міський житель тепер теж може дізнатися, що хліб — це насамперед запах. Він пливе по квартирі, цвірінькання за вікном набуває мрійливої інтонації, і навіть у кота погляд затуманюється. Вдихаючи його, починаєш розуміти, чому парфумерна індустрія може імітувати майже будь-який запах, але перед запахом хліба чи здоби пасує. Зважаючи на можливості девайсу, цей запах може розбудити вас зранку — у більшості моделей є функція таймера.

Хлібопічка забезпечує повний цикл приготування хліба — треба тільки засипати продукти у відерце і задати програму. Крім того, вона може просто приготувати тісто — дріжджове і бездріжджове — і зварити трохи варення. Але основне її достоїнство — це, звичайно, хліб. Наявність хлібопічки налаштовує на творчість — «просунуті» пекарі експериментують із різними сортами борошна, додатковими продуктами, заквасками тощо. Але в результаті однаково приходять до того, що хліб номер один — це звичайний пшеничний, найпростіший у виконанні, чи не найдешевший і на зрізі схожий на сонце. Дивлячись на нього, розумієш, чому праця пекаря асоціювалася зі світлою магією.

Ціна 700-грамової пшеничної хлібини з борошна вищого сорту не перевищує 3 грн. з урахуванням витрати електроенергії. Ціна цілком конкурентна. Про смакові якості годі й говорити. Крім того, що пекар сам за смаком добере ступінь слабості і здобності, він може бути упевнений у тих продуктах, які заклав у відерце. Насамперед — у якості борошна, яке у заводському хлібі часто компенсується додатковим уведенням клейковини/глютену і стимуляторами (у кращому разі, аскорбінова кислота).

Зважаючи на те, що хлібопічка знімає з господині/господаря найбільш трудомісткі і довготривалі процеси, пов’язані з приготуванням тіста, не дивно, що цей девайс швидко завоював ринок. Можна знайти моделі майже всіх провідних фірм — виробників кухонної техніки в ціновому проміжку від 50 до 300 доларів США.

ПК — це каструля

Принцип нагрівач+мікропроцесор також ефективно використовується в різних «програмованих каструлях» — мультиварках, «майстер-пловах», аерогрилях тощо. Це багатофункціональні прилади, тобто, на відміну від хлібопічок, використовуються для приготування всього. Принципи приготування в різних програмованих каструлях різні: у мультиварках — це «термос» із нагріванням електричною спіраллю, в аерогрилях — обробка гарячим повітрям. Зазвичай усі ці прилади універсальні — в одному приладі ви варите суп, готуєте парові тюфтельки і печете бісквіт. Але ця універсальність усе-таки дещо декларативна. Недоцільно, наприклад, смажити в мультиварці або пекти пироги в аерогрилі — вийде відчутно гірше, ніж на сковорідці та у духовці відповідно. Тому вибір того або іншого агрегату залежить від уподобань: любителі «хрусткої скоринки» вибирають аерогриль. Мультиварка вважається універсальнішим ПК, споживає менше енергії і, що досить важливо в наших умовах, набагато компактніша.

Про те, яка з ПК «найкраща», сперечатися немає сенсу, так само як і сперечатися, хто кращий — кішка чи собака. Кожному подобається (або не подобається — залежно від характеру) те, що в нього є. Головне питання в цьому разі — не що вибрати, а чи варто взагалі купувати. Іноді новачки підходять до цього питання не дуже коректно. Наприклад, якщо в мене вдома газова плита, то придбання мультиварки, а тим більше аерогриля, є невиправданим, оскільки спричинить зайві витрати на електроенергію. Спричинить, можете не сумніватися. Але дотепер жодна фірма — виробник газових плит — не зуміла створити не те що програмовану плиту, яка сама могла б зварити бодай манну кашу, — навіть духовки, у якій температура була б рівною і стабільною. Переваги кухонних електронних девайсів — не в економії коштів, а в економії сил і часу при досягненні гарних кінцевих результатів. Хоча, якщо у вас вдома електрична плита, деякі ПК заощаджують і кошти теж.

Проте головне — кайф. Приготування їжі — це все-таки мистецтво. Кухонна техніка нинішнього покоління полегшує трудомісткі процеси. З ПК ви можете не стояти над плитою годинами і не вставати ранком на півгодини-годину раніше, аби приготувати кашу улюбленому чаду — достатньо звечора закласти продукти в каструлю, задати програму і виставити таймер. Кухонна творчість — питання бажання і вільного часу. Інакше це вже не творчість, а «кухонне рабство», від якого нас застерігав товариш Мікоян у своєму бестселері.

А для творчості цілком підійде обкладене камінням вогнище на подвір’ї власного будинку, на якому стоїть величезний чавунний казан. Ну гаразд, у крайньому разі, газова плита на тісній кухоньці. Нехай навіть з однією конфоркою. Аби було бажання готувати. Аби було для кого.