Біль Чорнобиля з нами

Минуло майже чверть століття після катастрофи на ЧАЕС, а дискусії про її наслідки не вщухають. Людям складно зорієнтуватися в потоці інформації. Вже виросло покоління, яке не знало життя «до Чорнобиля», і навіть деякі молоді журналісти всерйоз вважають, що матеріали про аварію на ЧАЕС нудні. Мовляв, треба б писати про це «веселіше». Але «весело» не виходить.

Від «рудого лісу» - до подорожчання землі

Журнал Forbes опублікував список унікальних адрес для туризму. У рейтингу екзотичних місць лідирує Чорнобильська АЕС, випередивши Антарктиду, Монголію, Північну Корею та інші. Та що там Forbes, будь-який рибалка підтвердить, що дельта Прип’яті - привабливе місце для відпочинку і риболовлі, куди рвуться любителі лову, створюючи проблеми для охорони зони відчуження. Ще факт - земельні ділянки в Іванківському районі, що прилягає до зони відчуження ЧАЕС, рекламуються як екологічно чисті, а ціна землі на березі Київського водосховища, поблизу зони, дорівнює вартості її в околицях Києва. І все ж тутешні жителі (та й не тільки вони) продовжують пов’язувати з Чорнобилем свої проблеми.

- Аварія на ЧАЕС - найбільша радіаційна катастрофа, що найбільшою мірою вплинула на населення трьох найбільш забруднених країн: України, Білорусі, Росії, - каже директор Українського НДІ сільськогосподарської радіології Національного університету біоресурсів і природокористування, доктор біологічних наук, член комісії з радіологічного захисту України, консультант МАГАТЕ Валерій Кашпаров.

Найбільші дози опромінення отримали ліквідатори в перші місяці після аварії. Великі дози зовнішнього опромінення отримують ті, хто довго перебуває поза приміщеннями (лісники, сільгоспробітники) або мешкає в дерев’яних будинках з низькими захисними властивостями. Вчені запевняють, що «інгаляційна» доза надходження радіонуклідів дає невеликий внесок у сумарну дозу опромінення.

Незважаючи на те, що інгаляційне надходження радіонуклідів в організм механізаторів протягом робочого дня може перевищувати річне надходження для інших груп населення, навіть для цієї критичної групи на забруднених територіях ефективні дози від інгаляції радіонуклідів, за оцінками фахівців, в 10-1000 разів нижчі, ніж дози від зовнішнього опромінення. Внутрішнє ж опромінення людей відбувається переважно за рахунок споживання їжі, що містить радіоактивний цезій. Через коріння він надходить у рослини, потім із кормом - в організм тварин, далі - в організм людини з продукцією тваринництва, рослинництва та дарами лісу.

Як і раніше, є проблеми з радіоактивним забрудненням молока. Середня питома активність цезію в молоці менше ніж у 80 населених пунктах Рівненської та Житомирської областей перевищує рівень у 100 Бк (л), у 10-15 селах Рівненської області середня питома активність цезію в молоці досягає рівня 300 - 800 Бк (л). Учені вважають, що радіоактивне забруднення продукції більшою мірою залежить не від вмісту цезію в грунтах, а від властивостей самих грунтів, які впливають на інтенсивність його надходження в рослини. З родючих грунтів (чорноземів, сірих лісових) у рослини переходить менше цезію, ніж із торф’яників та бідних піщаних.

Опромінення призвело до гострих ефектів у рослин і тварин на відстані 10 - 30 км від точки викиду в перші місяці після аварії на ЧАЕС. Всі знають про «рудий ліс», який загинув у 1986 році. Хвойні дерева радіочутливі й гинуть при тих самих дозах опромінення, що і ссавці. Для відновлення популяцій рослин і тварин, що постраждали від серйозних радіаційних ефектів, знадобилося кілька років. Після припинення діяльності людей зона відчуження стала унікальним заповідником. Тут можна побачити багато тварин і птахів, які там не жили: зубри, рисі, орлани, білохвіст, коні Пржевальського. Кажуть, бачили сліди ведмедя в Білоруському радіологічному заповіднику, - розповідає Валерій Кашпаров.

Удар по репутації

Низка аналітиків вважають, що обмеження на виробництво сільгосптоварів здатне підірвати ринок збуту харчової продукції з районів, які постраждали від аварії. Адже виробництво «безпечних харчових продуктів» у багатьох районах було можливе паралельно з реалізацією спеціальних захисних заходів, що спричинило вищі витрати на добрива, добавки та особливі методи обробки грунту. Але навіть там, де захисні заходи зробили ведення господарства безпечним, стереотип Чорнобиля призвів до відмови від продуктів із забруднених районів. Основна сила цього «удару по репутації» припала на підприємства, котрі становлять опору промисловості в регіонах, - так звані «харчові», які особливо сильно постраждали від такого «брендингу».

- Головною проблемою у регіонах, які постраждали, наразі є невідповідність соціальної та економічної інфраструктур, недостатнє фінансування місцевих органів влади та обмежені можливості органів місцевого самоврядування, - каже експерт Програми розвитку ООН (ПРООН) Ірина Абалкіна. - Чорнобильські програми не орієнтовані на боротьбу з бідністю в районах, котрі постраждали від аварії, бо багато в чому система соціальної підтримки формувалася по слідах планової економіки, яка відходить.

Пані Абалкіна робить висновок: треба підтримувати ініціативи, спрямовані на стимулювання припливу вітчизняного та іноземного капіталу на регіональному рівні, сприяти створенню нових робочих місць і створювати позитивний образ постраждалих регіонів. Приклади цього є. В селі Словечно Житомирської області підприємець із Бельгії у 2007 році організував підприємство, експортує до Європи заморожені і консервовані гриби та ягоди. І від цієї продукції ніхто не сахається як від екологічно «нечистої». Село Листвин Житомирської області віднесене до третьої зони радіаційного забруднення, тобто зони добровільної евакуації. У 90-х роках тутешня інфраструктура стала погіршуватися через відсутність коштів. У 2003 році листвинці дізналися про можливість співпраці з ПРООН і почали процес самоорганізації. Першим проектом було відновлення лазні, що дозволило не лише створити робочі місця, а й поліпшити санітарно-гігієнічні умови. Продовженням стали реконструкція місцевої клініки, створення молодіжного центру.

Зняти статус Чорнобильської зони - таке завдання поставило перед собою керівництво міста Коростеня, вирішивши, що таке «клеймо» тільки заважає розвиткові. Одним із перших кроків у цьому напрямі було встановлення партнерських відносин між місцевими органами влади, бізнесом та громадою. Розробили стратегічний план розвитку Коростеня до 2014 року. Місцева міськрада співпрацює з міжнародними організаціями, що підтримують її проекти розвитку, уклала угоди з містами-побратимами. За підтримки Чорнобильської програми відродження тут було створено управління економічного розвитку, яке об’єднало підприємців міста і підтримує поліпшення ділового життя, покращена міська рекреаційна структура.

ККД наведених прикладів полягає ще й у тому, що люди на місцях зрозуміли головне: бідність - теж чинник ризику в постчорнобильському житті. Адже мешканці села або маленького містечка далеко не завжди можуть дозволити собі купити потрібні ліки, часом неповноцінно харчуються, тяжко працюють у полі чи на фермі, перуть у холодній воді, мерзнуть тощо. Провінційні жителі побоюються захворіти (у тому числі й «від радіації»).

«Ми цю радіацію готові їсти ложками!..»

Останнім часом дедалі частіше можна почути, що нові реалії потребують розробки середньострокової концепції зміни політики щодо Чорнобиля. Адже треба відобразити перехід від надання гуманітарної допомоги, значної залежності «чорнобильців» від системи соціального забезпечення - до переосмислення соціальних та економічних програм реабілітації й переорієнтації витрат на охорону здоров’я. Посил у соціум такий: якщо основна проблема - бідність та економічна відсталість, то її рішення - стимулювання розвитку регіонів.

Утім, неважко припустити, що коли не зміняться економічні умови загалом, люди щосили опиратимуться змінам, які ущемлятимуть їхні інтереси. Досить сказати, що під час проведення соціологічних досліджень, які «зондують» поки що теоретичне питання перегляду «чорнобильських» пільг, абсолютна більшість респондентів висловилися категорично: «Ми цю радіацію готові їсти ложками, лиш би пільг не скасовували!»

За таких обставин важливе значення в роз’яснювальній роботі з людьми належить інформації. «Наша міжнародна програма спрямована на забезпечення пріоритетних інформаційних потреб населення, що живе на територіях, які постраждали від аварії на ЧАЕС, - пояснює працівник департаменту ядерної та радіаційної безпеки МАГАТЕ (Відень, Австрія) Володимир Берковський. -Основним завданням програми, що фінансується Фондом людської безпеки ООН, є переклад і адаптація останньої наукової інформації про наслідки аварії на АЕС та практичні поради для людей, котрі мешкають на уражених територіях. Цей проект - результат спільних зусиль МАГАТЕ, ПРООН, ЮНІСЕФ і ВООЗ.

Які ж міжнародні рекомендації з «чорнобильських» питань? Експерти настійно рекомендують диференціювати державні програми у відповідності до рівнів радіоактивного забруднення, адже для різних зон характерні різні проблеми. Оскільки природні процеси відновлення у поєднанні із захисними заходами привели «до значного зниження рівнів випромінювання» (як стверджується у презентації ВООЗ), посланці ООН рекомендують урядам переглянути класифікацію зон, бо «радіація більше не є найбільшою проблемою економічного та соціального розвитку», а «нинішня система зонування накладає значно суворіші обмеження, ніж це виправдано рівнями випромінювання». Відповідно до цього, урядам рекомендується (за сприяння міжнародних організацій) довести до населення інформацію про те, що багато районів, які раніше вважалися зоною ризику, безпечні для мешкання та ведення господарства. Експерти стверджують, що зони з помірним рівнем забруднення можна зробити придатними для достойного проживання з допомогою ефективних заходів зі зниження радіаційного впливу, а менші за площею райони з вищим рівнем забруднення потребують іншого підходу, який передбачає інтенсивний контроль, надання медичних, соціальних послуг.

Висновок ряду вітчизняних та закордонних фахівців такий: програми, що сприяють розвиткові менталітету жертви, слід змінювати на програми, які б підтримували використання можливостей для розвитку, сприяли б ініціативі на місцях, залучали б місцевих жителів у творення власного майбутнього і давали б їм упевненість у завтрашньому дні без зовнішньої допомоги. «Порівняйте тільки два слова, - закликає доктор психологічних наук Тетяна Мельницька. - В Японії людей, які пережили атомний вибух, називають «тими, які вижили», а в нас «чорнобильців «називають «постраждалими».

Біль Чорнобиля з нами, але перемагають ті, хто його долає.