ЗА ЗАЛІЗНОЮ ФІНАНСОВОЮ ЗАВІСОЮ

Блукаючи Інтернетом, я з радістю виявила, що маю можливість за 45 доларів передплатити один із найбільш улюблених у читачів усього світу науково-популярний журнал США National Geographic. Це барвисте видання, перший номер якого вийшов більш ніж століття тому, 1890 року, зараз може похвалитися понад десятимільйонним накладом. І не дивно — сто сорок п’ять крейдованих сторінок тексту кожного номера насичені унікальними знімками кращих фотографів, статтями про наукові дослідження в різних галузях знань кращих журналістів — популяризаторів науки.

Як указувалося на інтернет-сайті «NG Soсiety», для американців «NG» коштує ще дешевше. А до ціни 45 доларів для жителів Європи входять транспортні й поштові послуги при перевезенні через океан. Просто подарунок долі, — раділа я, — особливо якщо взяти до уваги повний вакуум якісних українських науково-популярних видань, радіо- й телепередач.

Проте раділа я передчасно. На пошті мені видали каталог закордонних видань на I півріччя 2001 року, де на сторінці 103 чорним по білому було написано, що передплата на американський журнал National Geographic, індекс 00130, коштує 1265 гривень із копійками, тобто близько 220 доларів! У п’ять разів більше, ніж для інших європейців. Чому?! Може, в українців грошей кури не клюють? Чи Україна міститься не в Європі, а десь в Антарктиді? Тоді ціна в п’ять номіналів, напевно, цілком виправдана...

Що робити? Вихід підказав один із героїв моїх попередніх статей, кандидат фізико- математичних наук, який передплатив-таки «NG» як європеєць, але, щоб досягти свого, йому довелося проявити незвичайну завзятість і кмітливість.

Отже, авантюрний роман «За залізною фінансовою завісою». Головна діюча особа — Кандидат наук.

Розділ 1

— Маючи зарплату 200 гривень, я зможу зібрати необхідні 1265 гривень на передплату приблизно за сім місяців, — підраховував Кандидат наук, зачиняючи за собою двері поштового відділення. — Але навряд чи я зможу стільки часу зовсім не їсти... Може, є гуманніші можливості передплатити «NG»?

Не зволікаючи, він звернувся з цим питанням до європейського представництва National Geographic Society в Амстердамі. Відповідь прийшла швидко.

«Дорогий містер Кандидат наук! — написала співробітниця представництва з Амстердама, що підписалася своїм повним ім’ям. — Дякуємо вам за інтерес до National Geographic! Повідомляємо, що оплату за передплату можна здійснити кількома способами. Наприклад, кредитною карткою — ми працюємо з картками VISA, MASTERCARD і AMEX. Ви можете також оплатити чеком у доларах США з внеску в американському банку. Ми також приймаємо міжнародні грошові перекази. Усього вам найкращого!

Стільки можливостей, здивувався Науковець, заведу-но я на такий випадок кредитну картку, покладу на неї сорок п’ять доларів і відразу оплачу ними передплату.

Яка наївність!.. Щоб оплатити передплату в сорок п’ять доларів, для відкриття самої кредитної картки потрібно мати додатково від двохсот до трьохсот доларів. Крім того, українські банки інформують клієнтів про можливість не-санкціонованої транзакції, а якщо простіше, то крадіжки грошей із кредитки. У першому ж банку Кандидата наук ознайомили з цікавим документом.

«Поширення ...пластикових карток мало, поруч із незаперечними зручностями для споживача, свої негативні наслідки — НАРОСТАННЯ В УСЬОМУ СВІТІ ОБСЯГУ НЕСАНКЦІОНОВАНИХ ТРАНЗАКЦІЙ. …Списані без вашої згоди кошти дуже важко, а найчастіше неможливо повернути на ваш рахунок. На випадок виникнення несанкціонованих транзакцій по вашій пластиковій картці, банк докладе всіх зусиль для повернення ваших коштів, але не гарантує, що кошти вдасться повернути на ваш рахунок.

У зв’язку з цим просимо вас підписати наступний документ:

Я ...ознайомлений з інформацією про можливі наслідки ...і згодний із тим, що банк не відповідає за несанкціоновані транзакції, що виникли в результаті оплати мною з допомогою пластикових карток товарів і послуг телефоном, поштою й через Internet».

Розділ 2

— Погодьтеся, що витрачати 300 доларів на те, щоб оплатити передплату всього в 45, та ще й за можливої несанкціонованої транзакції, а якщо просто — крадіжки грошей, нераціонально, — заявив Науковець працівникові банку. — Та й немає в мене цих триста доларів. Краще відкрийте мені рахунок в американському банку, я покладу на цей рахунок свої кревні, тяжко зібрані сорок п’ять доларів і оплачу ними передплату.

— За законом, цього робити не можна, — люб’язно пояснили йому банкіри. — Жодних чеків із внесків в американському банку і ніяких американських банків! Українські громадяни мусять класти свої гроші лише в наші, українські банки.

— Тоді перекажіть мої сорок п’ять баксів з допомогою системи міжнародних грошових переказів на поштову адресу «NG Society», — сказав Науковець.

На жаль, у цій послузі йому теж відмовили. Не знаю, як ви, читачу, а я б уже, напевно, здалася і від ідеї передплати відмовилася. Але не мій герой — він усе-таки передплатив жаданий журнал за нормальною європейською ціною. Щоправда, обхідним шляхом, минаючи і українську пошту, і українські банки. Його знайомий, котрий працює у США, запропонував для цього просту схему, яку винайшли й відпрацювали до досконалості наші громадяни.

— Я передплачую для тебе журнал, тобто оплачую тобі тут, у США, передплату як європейцю, — втовкмачував цей знайомий Кандидатові наук у листі, — а ти отримуватимеш його в Харкові. Ти ж, у свою чергу, передаєш свої сорок п’ять доларів моєму родичу в Харкові, який обміняє їх на гривні і внесе там за мене квартплату. І жодних проблем!

Справді, жодних проблем більше не виникало. Але Кандидат наук, із властивою йому як у науковій роботі, так і в побуті звичкою доводити все до логічного завершення, надав мені цілий реферат на тему відсутності цивілізованого механізму для придбання громадянами України валютної науково- популярної і науково-технічної літератури, в якому є виноски, цитати й бібліографія, за всіма правилами оформлення наукової праці. У скороченому вигляді він і став останньою главою авантюрного роману.

Розділ 3

— Всі легальні шляхи одержання закордонних видань передплатою чи на замовлення фактично блоковано для переважної більшості українських громадян, — пише Кандидат наук. — По-перше, фантастичними націнками державної пошти, по-друге, «ненав’язливим» банківським сервісом і, по- третє, законодавчими заходами, наприклад, забороною оплачувати літературу чеками західних банків, відповідно до правил продавців.

Одна відома американська фірма, що спеціалізується на продажу наукової літератури на замовлення, так відповіла на моє прохання надіслати обрану книгу за фахом:

«Дорогий містере Кандидате наук! Дякуємо вам за звернення до нашої фірми! Проте змушені зізнатися, що в нас ніколи не було й немає зараз клієнтів з України(!) і, відповідно, досвіду доставки книг у вашу країну. В нас є клієнти в Москві, але вони завжди знаходять когось, хто відвідує Москву і передає їм замовлені книги особисто. Наскільки ми інформовані, втрата пошти — дуже серйозна проблема для Росії й України. До того ж, як ми підозрюємо, замовлення дійде до вас не швидше ніж за 3—4 тижні.

Проте ми згодні прийняти ваше замовлення з оплатою грошовим переказом у доларах США на адресу фірми. Частина клієнтів у Європі платить також чеками в доларах США з внесків в американських банках. Усього вам найкращого!»

Отже, знову чеки, знову міжнародні перекази... З книгами, на жаль, ситуація така сама, як і з журналами.

Не поспішають надавати українцям допомогу в придбанні наукової літератури з фізики, математики, біології і ряду інших дисциплін і благодійні міжнародні організації. Їхня діяльність зводиться в основному до постачання релігійної та навчальної гуманітарно-еконо-мічної літератури на адресу українських організацій. Ігнорують потребу тих прошарків населення, котрі хочуть купувати серйозну західну літературу, і вітчизняні бізнесмени. Український книжковий ринок орієнтований зараз на читача з невибагливими інтересами.

Висновок: Українська держава абсолютно не зацікавлена в легальному використанні валютних коштів громадян, які бажають придбати дефіцитну в Україні науково-технічну літературу, ні тим більше в підвищенні культурно-освітнього рівня населення.

Може, мій герой не має рації? Хтось може заперечити йому по суті?