Євроінтеграція у сфері науки: втрачені можливості чи шанс на розвиток?

Починаючи з 2014 р., в Україні відбулася низка знакових подій на євроінтеграційному напрямі, які б могли істотно покращити стан сфери науки та технологій. Ідеться насамперед про підписання Угоди про асоціацію Україна - ЄС та Угоду між Україною і ЄС про участь України у програмі ЄС "Горизонт-2020". Завдяки цьому Україна стала країною-учасницею Європейського дослідницького простору (ЄДП), отримавши на унікальних умовах ряд можливостей для розвитку наукової та інноваційної сфер.

Але натомість ситуація у цій сфері з 2014 р. значно погіршилася. Зокрема, наукоємність ВВП зменшилась із 0,65% (2014) до 0,56% (2016). Реформа наукової сфери, започаткована новим Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність", гальмується, зокрема через його незадовільне впровадження. А це, своєю чергою, призводить до подальшої втрати кадрового потенціалу вітчизняної науки та зниження її конкурентноздатності на світовому рівні. Чому ж можливості, отримані нами в результаті укладення євроінтеграційних угод, досі не реалізовані, і що можна зробити, аби переламати негативну тенденцію?

Доповідь Платформи громадянського суспільства (ПГС) Україна-ЄС "Імплементація євроінтеграційних реформ у сфері науки і технологій" можна розглядати як спробу відповісти на ці запитання. Її обговоренню, зокрема, було присвячено 5-те засідання ПГС - органу, створеного відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Платформа громадянського суспільства складається з представників громадянського суспільства України та членів Європейського економічного і соціального комітету (ЄЕСК). На засіданнях Платформи представляються тематичні доповіді від української сторони та ЄЕСК, метою яких є поглиблений аналіз окремої сфери в контексті виконання Угоди про асоціацію та конкретні рекомендації виконавчим структурам України і ЄС. Текст Доповіді щодо науки доступний за посиланням.

Розберімося, що мав би означати євроінтеграційний вибір України для сфери науки та технологій, і спробуймо зрозуміти, чому ситуація не покращується.

ЄС має узгоджену політику розвитку науки і технологій. Зокрема, було розроблено Дорожню карту Європейського дослідницького простору на 2015-2020 рр. і низку методологічних документів та індикаторів, за якими Європейська комісія відстежує прогрес 28 країн ЄС та 13 асоційованих країн, включно з Україною. Ці документи дозволяють сформулювати можливості для України у сфері науки та технологій, які дає системна реалізація обраного курсу:

Участь у формуванні стратегії розвитку науки і технологій ЄС та узгодження з нею відповідної національної стратегії.

Впровадження європейських принципів незалежного оцінювання наукової діяльності та процедур із забезпечення її якості.

Визначення пріоритетних напрямів розвитку інноваційних секторів економіки України в ЄДП у рамках Стратегії розумної спеціалізації.

Узгодження державних цільових наукових та науково-технічних програм з програмами інших країн ЄС, а також формування міжнародних наукових мереж.

Доступ до сучасної дослідницької та електронної інфраструктури ЄС зі створенням національних вузлів.

Долучення до єдиного ринку дослідників.

Доступ до відкритих даних та знань у цифровому Єдиному ринку Європи.

Забезпечення переходу від комерціалізації результатів досліджень до їх спільного впровадження та використання у спільних інноваційних екосистемах.

Здавалося б, такий перелік можливостей мав би стимулювати активні дії влади, спрямовані на їх реалізацію. Чому ж цього не відбувається?

По-перше, складається стійке враження, що ми й досі не визначилися, яку країну будуємо. Наші європейські колеги констатують, що, незважаючи на багатий науковий спадок і відносно добрий рівень освіти, з часу проголошення незалежності так досі й незрозуміло, чи має Україна виражену політичну волю і план побудови економіки, яка базується на знаннях. Попри підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС і регулярну сплату внеску за участь у "Горизонт-2020", системного підходу в інтеграції до ЄДП досі немає (це визнає навіть уряд!). Можна навести низку ілюстрацій. Лише наприкінці 2017 р. розробляється Дорожня карта інтеграції України до ЄДП. Два роки знадобилося Україні, щоб почати формувати своє представництво у програмних комітетах "Горизонт-2020", але досі не визначено представництва у восьми групах ЄДП з узгодження спільної наукової політики. А в групі з розвитку Європейських дослідницьких інфраструктур Україна відмовляється від участі у статусі з ухвальним голосом і самостійно знижує свій статус до спостерігача. Критична проблема старіння дослідницької інфраструктури України рік у рік лише констатується, хоча системна картина того, що ми маємо, так і не з'явилася. Натомість жодних кроків у напрямі використання зовнішніх ресурсів, зокрема Європейських дослідницьких інфраструктур, не зроблено. Далі: економія коштів та відсутність безпосередніх результатів державних цільових науково-технічних програм стали причиною припинення їх фінансування. Але чому тоді участь у багатосторонніх європейських спільних програмах, що мають на меті вирішення глобальних викликів, не розглядається як наступний етап розвитку нинішніх білатеральних програм, які не мають чітких цілей, спільних способів використання результатів та міжнародної оцінки якості проведених досліджень?

Ще одне. Уряд говорить про необхідність залучення молодих талантів, але не забезпечує привабливості кар'єри вченого. Досі не унормовано питання наукових стажувань та відряджень, що ускладнює міжнародну співпрацю. Європейські принципи відкритого, прозорого та меритократичного найму на роботу не використовуються. Гендерний аспект взагалі перебуває поза обговоренням. Ми навіть не намагаємося переймати кращі практики у європейських колег, хоча участь у "Горизонт-2020" мали б розглядати насамперед як можливість навчатися найкращих практик! Звісно, добре, що уряд визначив напрям інноваційного розвитку економіки пріоритетним бодай після 2020 року. Але незрозуміло, чому не ведеться робота у напрямі парадигми "Відкритих інновацій" та "Відкритої науки" . Формування відповідної цифрової інфраструктури ЄС - Європейської хмари відкритої науки - йде повним ходом, а ми лишаємось осторонь. Уряд, а з ним і суспільство, перебуває в парадигмі сировинної економіки XX ст. (3-го технологічного укладу). Мабуть, це головна причина невикористання можливостей ЄДП, що функціонує на засадах 6-го технологічного укладу.

Дії уряду нагадують старий анекдот часів СРСР. Політбюро ЦК КПРС вирішило вивчити досвід європейських країн щодо безпеки руху. Визначили, що у Великобританії рівень безпеки руху найвищий, а отже пропонується впровадити відповідні правила в СРСР. Але для цього необхідні кардинальні зміни, зокрема перехід з правобічного руху на лівобічний. А це робити одразу якось боязко. Тому вирішено впроваджувати новації поступово: спочатку на лівобічний рух перевести лише вантажний транспорт і подивитися, які будуть результати…

Незважаючи на сумні реалії, треба розуміти таке. ЄДП не є абстрактним терміном. Він має чітко визначену організаційну структуру, узгоджену політику й пріоритети розвитку, систему фінансової підтримки, а також систему його використання для інноваційного розвитку та вирішення глобальних викликів. Якщо уважно подивитися на пріоритети ЄДП, наведені вище як можливості для України, то вони підпорядковуються простій формулі, що використовується Товариством Макса Планка. Краща наука робиться кращими вченими, які мають доступ до найкращої дослідницької інфраструктури та необхідні ресурси для залучення талановитої молоді. Найкращих учених визначають найкращі міжнародні експерти. Це залишається основою розвитку науки й сьогодні. Зміни стосуються прискорення обміну знаннями через державні кордони, способів використання наукових досліджень і їх комерціалізації ("Відкрита наука" та "Відкриті інновації").

Україна вже є членом Європейського дослідницького простору. Ми вже платимо кошти за можливість використати цю потужну платформу для набуття нових навичок з метою розвитку науки та співпраці з паростками інноваційних підприємств в умовах нової промислової революції. То чому б не скористатися цим шансом?

Таким чином, доповідь української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС "Імплементація євроінтеграційних реформ у сфері науки і технологій" слід розглядати не як опис втрачених можливостей за три роки. Вона може слугувати планом дій для органів влади. Будемо сподіватися, що до наданих рекомендацій нарешті прислухаються. Адже тільки системні дії можуть врятувати ситуацію і забезпечити розвиток української науки.