ЯК ЗАПОВІДАВ АЛЬФРЕД НОБЕЛЬ

19 сiчня, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 3, 19 сiчня-26 сiчня 2001р.
Відправити
Відправити

...Коли родичів видатного шведського вченого, винахідника й підприємця Альфреда Нобеля, який помер...

Альфред Нобель
Альфред Нобель
Норвезька медаль Премії Миру
Медаль Банку Швеції за досягнення в галузі економіки
Диплом нобелівських лауреатів
Будинок Королівської академії наук Швеції. Саме тут вирішують долю майбутніх нобелівських лауреатів
Альфред Нобель
...Коли родичів видатного шведського вченого, винахідника й підприємця Альфреда Нобеля, який помер 10 грудня 1896 року в італійському курортному містечку Сан-Ремо, ознайомили з його заповітом, вони відчули глибоке розчарування, близьке до шоку. Майже все своє величезне багатство Нобель жертвував на заснування міжнародного фонду.

Бог не дав Альфреду Нобелю дітей, не подарував йому прямих спадкоємців його багатства і продовжувачів діянь його життя. Проте Бог нагородив Швецію Людиною, що навіки прославила її у світі як державу-мецената, країну Міжнародної Нобелівської премії...

Метаморфози: учений—підприємець—миротворець

Альфред Нобель народився в Стокгольмі 21 жовтня 1833 року. 1842 р. сім’я переїхала до Санкт-Петербурга, де батько Альфреда, винахідник за покликанням, почав займатися трохи ризикованим підприємництвом у російській промисловості. Справи йшли досить мляво, попри те, що до сімейної справи підключилися два старших брати Альфреда — Роберт і Людвіг. У 1859-му батьківська справа похитнулася, а потім скінчилася банкрутством. Старші брати пішли своїм шляхом, а Альфред із батьками та молодшим братом Емілем повернувся до Швеції.

Йшов 1863 рік. Альфред Нобель вирішив попрацювати разом із батьком у його хімічній лабораторії в Гегенеборзі. Це рішення, мабуть, стало доленосним, визначило все його подальше життя. Вже 1864 року Альфред Нобель почав успішно поєднувати діяльність хіміка-практика, вченого і вдатного підприємця. Виробництво вибухівки було поставлено на лінію, а після того, як А.Нобель 1867 року запатентував винахід динаміту й детонаторів, він по-справжньому влився в ряди великих вчених та бізнесменів свого часу.

Так сталося, що більшу частину свого життя Альфред Нобель присвятив розробкам і нарощуванню промислового виробництва нових видів вибухових речовин, що їх не заведено надто широко використовувати з мирною метою. Та й левову частку своїх капіталів Нобель сколотив саме на сприянні зміцненню військового потенціалу різних армій, безперервно постачаючи їх вибухівкою.

Звичайно, вчений-хімік Альфред Нобель відомий не лише як винахідник динаміту. Це була багатогранно обдарована людина, учений знав, крім шведської, ще чотири мови: російську, англійську, французьку й німецьку. Основною справою його життя була робота, робота і ще раз робота. Практично не відпочиваючи, Нобель трудився у своїх численних лабораторіях із ранку до ночі, чи то в Стокгольмі, чи пізніше в Гамбурзі, Ардирі, Парижі, Карлскозі, Сан-Ремо. Сфокусувавши свою увагу на вивченні і вдосконаленні технології виробництва вибухових речовин, він цікавився синтезом нових матеріалів, експериментував зі штучною гумою і синтетичною шкірою, іншими полімерними матеріалами. На кінець свого життя Нобель мав 355 патентів, отриманих на найрізноманітніші винаходи. Тонке чуття потреб ринку та вміння в дуже стислі терміни перетворювати продукти власного творчого наукового генія на промислове товарне виробництво зробили його бізнес успішним. Він створив чимало підприємств майже в дев’яноста містах і селищах більш як 20 країн світу. Дивовижно, але багато компаній, заснованих Нобелем, у наші дні не тільки не втратили свого значення, а й з часом навіть перетворилися на промислові гіганти, які відіграють важливу роль у світовій економіці. Візьмімо, приміром, британську «Imperial Chemical Industries» (ICI), «Societe Centrale de Dynamite» (Франція), «Dyno Industries» (Норвегія)...

З часом Альфред Нобель надзвичайно зацікавився питаннями буття і мирного співіснування народів та націй. Він висловлював навіть певною мірою радикальні погляди на ці теми, що різко контрастують з узвичаєними на той час. Кажуть, що проблеми війни і миру стали особливо доймати Нобеля після його близького зна-йомства з відомим миротворцем кінця XIX століття баронесою Бертою Софією фон Суттнер. Австрійська дворянка і письменниця, почесний президент постійного Міжнародного бюро миру в Берні (народилася 1843 р. у Празі) присвятила своє життя боротьбі за мир. Альфред Нобель просто не міг не зустріти одного разу Берту фон Суттнер на одній з великосвітських вечірок. Їхнє спілкування стало постійним, цікавим і корисним для обох. Вчений і бізнесмен, Нобель завжди дуже цікавився літературою, сам писав вірші і драматичні твори. І ось зійшлися два літератори, як «лід і полум’я»: великий промисловець, що випускає вибухівку, і миро-
творець, який намагається заборонити її виробництво та використання у війнах в усьому світі. Про взаємини Нобеля і фон Суттнер сказано багато і не сказано нічого. Реальні факти залишаються таємницею. Однак вплив баронеси на Альфреда Нобеля у справі його «перевиховання в мирному дусі» незаперечний.

Можливо, і свій історичний заповіт Нобель склав не без впливу своєї подруги. Хоч як би там було, але п’яту за рахунком Нобелівську премію світу отримала 1905 року саме баронеса Берта фон Суттнер, автор книги «Складіть вашу зброю»...

...Дивна все-таки річ життя: винахідник динаміту А.Нобель під фінал свого життя приходить борцем за мир і засновує спеціальну премію, а винахідник водневої бомби, ядерний фізик А.Сахаров отримує цю премію як видатний миротворець у 1975 році.

Заповіт і спадщина

Остання воля Альфреда Нобеля, висловлена в його заповіті, стала несподіванкою не лише для його родичів, друзів та колег. Таке рішення дуже нетрадиційно розпорядитися своєю спадщиною викликало ажіотаж у різноманітних колах шведського істеблішменту і суспільстві в цілому. Це розглядалося як сенсація, місцями схожа на скандал. Як же: відповідно до заповіту, величезне багатство Альфреда Нобеля могло частинами «відпливати» з країни. Навіть король Швеції був обурений таким «непатріотичним» учинком свого вірнопідданого. Одне слово, позбавити Шведське Королівство грошей, зароблених талантом Нобеля, багато хто вважав неможливим. Пропонували «скоригувати» заповіт Альфреда Нобеля таким чином, щоб премії його імені не були міжнародними, а розподілялися лише серед шведських громадян або хоча б серед скандинавів. Виявили, що з юридичного погляду заповіт Нобеля був нібито неспроможним, і намагалися оскаржити його правомірність. Найбільша загроза для майбутнього Фонду Нобеля виникла тоді, коли глибоко ображені в найкращих почуттях члени його родини подали апеляційну скаргу з метою перегляду основних положень заповіту.

Судові позови тривали кілька років. І тільки завдяки зусиллям молодого асистента Альфреда Нобеля Рагнара Сольмана та інженера Рудольфа Ліл’єквіста, кому, відповідно до заповіту, разом з іншими вченими, котрі заслужили довір’я Нобеля, було доручено реалізувати його положення, через три роки вдалося відбитися від ретельних служителів Феміди, розробити правові основи реалізації останньої волі їхнього шефа і, зрештою, заснувати Нобелівський фонд. У 1900 році, 29 червня, король Швеції схвалив статут фонду й спеціальні правила, відповідно до яких шведські інститути, що безпосередньо вирішують, кому присудити премію, повинні виконувати свої обов’язки.

Відповідно до заповіту Альфреда Нобеля, більша частина його капіталів була інвестована у спеці-альний фонд, основу якого становили надійні цінні папери. Це означало, що пакети акцій Нобеля в його власних фірмах та компаніях, розкиданих по всьому світові, були також розпродані (ліквідовані), а нобелівські підприємства змінили власників. Ще й сьогодні багато заводів і фабрик, компаній та фірм, що колись належали Альфредові Нобелю, продовжують носити його ім’я, проте не мають нічого спільного з діяльністю Нобелівського фонду.

У перші дні заснування Фонду Нобеля в 1901 році його капітал становив близько 31,5 мільйона шведських крон (тепер ця сума приблизно дорівнює 1,4 мільярда шведських крон, або 210 мільйонам доларів США) — це й була в основному фінансова спадщина Альфреда Нобеля. Спочатку, відповідно до інструкцій, які він залишив у своєму заповіті, ці гроші були поміщені в так звані «золотообрізні облігації», тобто цінні папери особливої надійності. Після того як золотий стандарт був усюди скасований, ці облігації перестали відповідати високим вимогам надійності й стабільності, а інфляція почала поступово «з’їдати» основи фінансового добробуту фонду. Справи пішли настільки кепсько, що до середини 1950-х років в активі Фонду Нобеля залишилася лише третина (!) початкової реальної фінансової вартості капіталу його батька-засновника. Треба було вживати рішучих заходів як з боку ради керуючих фондом, так і уряду. 1953 року фонду Нобеля дали значно більшу свободу вибору інвестиційних проектів. Було також дозволено купувати й продавати акції та нерухомість. Успішні угоди з пакетами акцій та нерухомістю дозволили фонду трохи «оговтатися». Понад те, відтоді Нобелівський фонд став активно займатися фінансовим менеджментом, брати участь у різноманітних фінансових операціях, які хоч і виключали невиправданий ризик, але давали солідний прибуток. Незабаром початкова (станом на 1901 рік) реальна фінансова вартість капіталів Альфреда Нобеля, покладена в основу фонду його імені, була відновлена. Спадщина Нобеля у вигляді матеріальних цінностей була врятована, а це означало, що вдалося не розгубити і його духовну спадщину, продовжити ефективну діяльність. На 1997 рік активи фонду сягнули ринкової вартості в понад 2,5 мільярда шведських крон (SЕК).

Як «фінансово-підприємницьку» організацію Нобелівський фонд представляє рада директорів, або правління Фонду Нобеля. Сьогодні рада складається із семи дійсних членів і двох їхніх заступників, громадян Швеції та Норвегії, яких вибирають довірені особи організацій, відповідальних за присудження Нобелівських премій.

Головне завдання правління фонду — вміле керівництво його фінансовою діяльністю, гарантування безпеки економічних засад і незалежності роботи комітетів з вибору лауреатів Нобелівських премій. Робота вкрай відповідальна, і, скажемо прямо, у багатьох інших країнах люди, яким би доручили керувати таким «ласим куснем», можливо, і скористалися б з нагоди «погріти руки» і «урвати» щось для себе, «для дому, для сім’ї...» В інших країнах, в інших фондах, але не в Швеції, не у Фонді Нобеля. Окрім того, що в його раду підбираються бездоганно чесні, широковідомі в науковому світі діячі, — це ще й досить заможні громадяни, які отримують стабільну, високу, навіть за західними стандартами, зарплату. Та й посади їх у фонді — це не назавжди. Настає час ротації, і тоді в правління обираються нові представники вченого світу Швеції та Норвегії... Щорічно Нобелівський фонд публікує докладний фінансово-економічний звіт про свою діяльність, що, у свою чергу, старанно перевіряється незалежною групою аудиторів. Зрештою аудитори виносять свій «вирок»: «Члени ради директорів діяли суворо відповідно до Кодексу Фонду Нобеля і ні в чому не порушили положень його акта». Інакше і бути не може...

Нещодавно рада директорів Фонду Нобеля ухвалила рішення про подальше вдосконалення його фінансово-економічного механізму. Протягом п’ятирічного періоду, починаючи з 1997 року, витрати фонду на внутрішні потреби неухильно скорочуватимуться, а доходи, навпаки, зростатимуть. Виходячи з відсоткового розрахунку стосовно базового капіталу, витрати знизяться від 4,5 до 3%. Мало, але все ж... Однак що справді вражає, то це рішучість «сімки» збільшити розмір Нобелівської премії і надалі забезпечувати її постійне зростання у реальному грошовому вираженні.

Будинок Королівської академії наук Швеції. Саме тут вирішують долю майбутніх нобелівських лауреатів
Будинок Королівської академії наук Швеції. Саме тут вирішують долю майбутніх нобелівських лауреатів
1998 року Нобелівська премія мала вартість 7,6 мільйона шведських крон (1 долар США сьогодні дорівнює приблизно 8 шведським кронам), а весь призовий фонд обчислювався в 38 мільйонів шведських крон. Інститути, відповідальні за проведення відбору номінантів і присудження премій, витратили 1998 року на проведення цієї роботи, у тому числі й на виплату зарплат своїм співробітникам, 32,2 млн. шведських крон. Суми порівнянні, але тепер акцент зміщуватиметься у бік зростання призового фонду. Кожна з п’яти Нобелівських премій у 1999 році досягла рівня в 7,9 млн. крон.

1999 року прибуток Нобелівського фонду продовжував зростати, сягнувши понад 490 млн. SEK. (Для порівняння: 1997 року він становив 349,9 млн. SEK.) Після всіх виплат — на премії, зарплати і з урахуванням витрат у 1998 році в «скарбничку» Фонду Нобеля, у його недоторканний резерв заклали 413,4 млн. SEK «чистими», а його загальна сума сягнула 1 мільярда 495,2 млн. шведських крон!

Диплом нобелівських лауреатів
Диплом нобелівських лауреатів
В історичному будинку Нобеля на тихій стокгольмській вулиці Стурегатан, 14 розміщується головний офіс фонду. Там працюють лише 10 чоловік, із них восьмеро — жінки. Скажете, мало? Однак усі вони отримують заробітну плату лише з коштів Нобелівського фонду, а їх слід заощаджувати. На виплату підвищених премій новим лауреатам... До речі, дуже прикметний факт. Преміальні гроші нобелівські лауреати отримують саме тут, на Стурегатан,14. Процедура вручення конверта з чеком, виписаним на ім’я щасливця (або щасливиці), проходить досить буденно, на відміну від бенкету на честь нобелівських лауреатів у міській ратуші Стокгольма, коли сам король Швеції вручає їм диплом та медалі. Втім, гроші може отримати й довірена особа лауреата. Нести їх неважко, тут давно ніхто не розплачується товстими пачками банкнот і дзвінкою монетою. «Money in cash» тут не шанують...

Королівська академія наук Швеції, Нобелівський фонд та інші інститути, що вирішують долі премій, бувають просто закидані листами псевдовчених; телефони й факси розжарюються від дзвінків та послань літераторів-оригіналів і «борців за мир» з окремо взятих країн. Проте статут Фонду Нобеля рішуче гласить: «Приватні» заяви про претензії на премію і звання лауреата не можуть бути прийняті до розгляду». Одне слово, за тебе, любимого, хтось дуже шанований із наукової чи іншої громадськості, бажано західної, повинен замовити дві-три вагомі фрази у високих інстанціях, причому не пізніше 31 січня того року, в якому бажано стати нобелівським лауреатом.

Нобелівські робочі комітети й комітети з присудження премій розпочинають свою попередню роботу з відбору кандидатів що-річно з 1 лютого і на осінь зобов’язані подати конкретні висновки й рекомендації в ті інститути, які ухвалюють остаточне рішення.

Дивно, але Фонд Нобеля аж до 1946 року змушений був справно сплачувати державі податок на прибуток, тільки після 46-го спохопились і скасували це непорозуміння. Проте фонд усе-таки назавжди позбувся всіх виплачених від 1901 року сум податку на прибуток у розмірі 13,5 мільйона шведських крон. Крім того, фонд усе-таки не звільнили від сплати місцевих зборів і непрямих податків. Преміальні гроші, отримані нобелівським лауреатом, оподатковуються податками відповідно до законів тієї держави, чиїм громадянином він є. Як правило, премії звільняються від податків як де-юре, так і де-факто, за винятком таких країн, як Сполучені Штати Америки та Південно-Африканська Республіка. Розмір Нобелівської премії був найнижчим 1923 року — 115 тисяч шведських крон, а свого піку сягнув 1999 року — 7,9 млн. крон. І це, як було сказано вище, далеко не межа...

Отже, хто і як присуджує жадані Нобелівські премії? Щороку відповідні комітети посилають індивідуальні запрошення тисячам учених, членам академій і
університетським професорам різноманітних країн з проханням подавати кандидатури на звання нобелівського лауреата. Вчені вибирають найдостойнішого й відсилають свої висновки до відповідних комітетів. Далі кандидатури розглядаються спеціально призначеними експертами, розробляються рекомендації для інститутів, що нагороджують. Зрештою, все вирішує голосування, звичайний тривіальний жереб. Більшість висловилася за тебе? Вітаємо! (Хоч ти й не конче найрозумніший та найталановитіший. Втім, при розподілі Нобе-лівських премій помиляються не так і часто.)

Медаль у галузі фізики, хімії, медицини й літератури
Медаль у галузі фізики, хімії, медицини й літератури
Медаль Банку Швеції за досягнення в галузі економіки
Медаль Банку Швеції за досягнення в галузі економіки
У Королівській академії наук вирішуються долі лауреатів у галузі фізики й хімії. Тут же нагороджують і премією Банку Швеції, заснованою 1968 року з нагоди його 300-літнього ювілею. Офіційно ця премія називається «За досягнення в галузі економічних наук у пам’ять про Альфреда Нобеля», але по суті Нобелівською вона не є. (Щоправда, у грошовому вираженні точно відповідає «справжній» Нобелівській премії. Треба ж підтримувати честь «фірми»!)

Норвезька медаль Премії Миру
Норвезька медаль Премії Миру
Хто буде лауреатом у сфері фізіології та медицини, вирішує Нобелівська асамблея Каролінського інституту силами її 50 членів. Шведська академія в Стокгольмі присуджує літературну премію. Таким чином, лауреати чотирьох Нобелівських премій плюс премії Банку Швеції визначаються в Стокгольмі. Лише Премія миру вручається в столиці Норвегії Осло. П’ять членів Норвезького Нобелівського комітету, що призначаються стортингом (парламентом) цієї держави, наділені високим довір’ям і правом відбору майбутніх лауреатів та проведення церемонії вручення премій. Чому Норвегія? А все просто. За часів Альфреда Нобеля Швеція і Норвегія були об’єднані в союз під однією короною. Король Оскар II правив і в Стокгольмі, і в Осло. Союзні узи були розірвані лише в 1905 році, але тривалий зв’язок між двома нобелівськими інститутами зростав і міцнів. Та й як можна піти проти останньої волі Альфреда Нобеля, чітко висловленої в його заповіті?

Банкет лауреатів: свято душі,
серця й... тіла

Кожен, хто стає Нобелівським лауреатом, дізнається про це просто: найчастіше по телефону. Приміром, звичайний робочий день; триває науковий експеримент або просто обідня перерва; ви жуєте бутерброд і запиваєте гарячою кавою, аж раптом дзвінок!

«Здрастуйте! — кажуть. — Ми хочемо повідомити вам радісну звістку. Вам присуджено Нобе-лівську премію!» І пішло-поїхало. Збираєтеся й вирушаєте до Стокгольма або в Осло.

У столиці Швеції — Банкет. Так, саме з великої букви. У міській ратуші Стокгольма, у величезній залі Бло Халлен, щороку 10 грудня, в роковини смерті Альфреда Бернхардта Нобеля, накриваються святкові столи, збирається елітна публіка і, звичайно, король і королева Швеції. Багато охочих побути на врочистій церемонії вручення дипломів і медалей лауреатів
п’ятьом (або більше) «героям дня», або точніше — вечора. Проте потрапити 10 грудня до Стокгольмської ратуші може лише вибране коло людей.

Спочатку король Швеції Карл XVI Густав особисто поздоровляє кожного лауреата. На їхню честь звучать фанфари й оплески. Проте це лише прелюдія. Далі — банкет при свічках. Величезні столи ломляться від вишуканих страв і добірного французького шампанського. Тільки шампанське, кращого сорту! Так заповідав Альфред Нобель. Гуляють до пізньої ночі. Цього дня Стокгольм стає столицею всього світу...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК