Володимир Боднар: "Сайнс-арт — це бомба сповільненої дії, закладена у зроговілу тканину позитивної науки"

Молодий митець-біотехнолог Володимир Боднар вважає науку особливим видом мистецтва.

Ще під час навчання в університеті почав робити перформанси та інтерактивні інсталяції, застосовуючи біологічні технології, навіть не підозрюючи, що займається біоартом. Тепер він готує нові проекти і прагне створити школу біомистецтва, бо впевнений, що завдяки цьому напряму можна змінити шаблони в розумінні, чим є наука і мистецтво.

Тож про неординарне сприйняття науки і майже незнаний в Україні біоарт говоримо з Володимиром.

- У науковому й мистецькому світі немає єдиного бачення, що вважати біоартом. То які твори можна віднести до біомистецтва, у чому їхні особливості й специфіка?

- Біоарт - це художня практика, коли митець використовує живі або квазіживі об'єкти та біологічні явища як співавторів або інструменти реалізації творчого задуму. Для досягнення "мистецького ефекту" застосовуються біотехнології та здобутки сучасної медицини. Часто митець послуговується навіть власним тілом, особливостями його біологічних процесів. Наприклад, Едуардо Кац вводить собі в тканини капсулу часу, Стеларк вирощує на руці третє вухо, Наташа Віта-Мор штучно збільшує кісткову щільність.

Особливе й найбільш контроверсійне місце в біоарті посідає конструювання нових живих форм: мутантів, химер, генетично модифікованих організмів з новими естетичними показниками або функціональними можливостями. Скажімо, рослини, що світяться в темряві, нагадуючи господарям, що їх слід полити, метелики з літерами або малюнками на крилах тощо.

Крім того, біоартом можна вважати також проекти, які імітують життя, комп'ютерні імітації еволюції та генетичних процесів. Використання ДНК у кодуванні інформації, перетворення послідовності нуклеотидів на різноманітні аудіо- або візуальні твори також будуть біомистецькими.

Стосовно того, що вважати біоартом, іноді ведуться дискусії, бо доволі важко відрізнити науковий проект від біомистецького.

- Що відомо про першопрохідця біоарту і в чому полягає концепція його твору? Наскільки подія мала резонанс?

- Назву "біоарт" уперше почав активно використовувати наприкінці 1990-х Едуардо Кац. Але перші біомистецькі твори з'явилися набагато раніше. Згадаймо хоча б відомого біолога, винахідника антибіотиків Олександра Флемінга. Він "вирощував малюнки" ще на початку 1930-х. Бактерії утворювали візуальні образи, виростаючи на просочених поживними середовищами субстратах. Такого кшталту біомистецтво нині вже не справляє сильного враження. Подібні експерименти задля розваги роблять студенти-біологи. У сучасному творі цінується радше оригінальність ідеї, а не естетична привабливість. А взагалі бажано, щоб це був медіа-сайнс-арт. Тоді це справді успіх.

- Які вчені чи художники здивували світ найбільш оригінальними творами за відносно нетривалий час популярності напряму? У чому важливість цих робіт з наукового й мистецького поглядів?

- Таких творів чимало. Я, можливо, згадаю нескладні для розуміння непідготовленої людини. Найепатажнішою є робота Стеларка. Австралійський митець "виростив" на своїй лівій руці вухо. Проект незакритий - вухо постійно модернізується. Воно стало надбанням людства - кожен охочий може онлайн чути все, що сприймає це вухо: лекції, концерти, розмови. А по якімсь часі воно говоритиме голосами інтернет-користувачів.

Цікавий проект 2008 року під назвою "Шкіра без жертв". Люди воліють гарно вдягатися, але не хочуть, щоб через це страждали інші живі істоти. Біотехнології пропонують вихід - вирощувати шкіряний одяг. Публіка може бачити, як росте квазіживий мініатюрний "шкіряний жакет", створений зі спеціальних клітинних ліній фібробластів миші та епідермальних клітин людини. Ці міжвидові біологічні матеріали за допомогою спеціальної технології створювали тканину живих клітин. Вони росли на тривимірній біологічно інертній основі на зразок вішалки. Тканини залишалися живими і набирали біомасу, використовуючи поживне середовище і гормони росту. Оскільки процес росту був основним для цієї інсталяції, "жакет" був переміщений у скляний стерильний інкубатор.

Наробила галасу робота Едуарда Каца з трансгенним GFP-кроликом, який світився. Проект викликав неоднозначну реакцію в суспільстві: навіть піднялася хвиля біоетичних рухів. Робота важлива насамперед тим, що стирає межі між науковим і мистецьким дискурсами. Маємо два об'єкти, які за технічною манерою виконання ідентичні: GFP-кролик і GFP-рибки. GFP - це абревіатура, що означає зелений флуоресцентний протеїн. Отже, протеїн з'являється в тварин завдяки біотехнологічним маніпуляціям, через що шерсть і луска світяться. Однак кролик - дітище біомитця, і саме тому він вважається витвором мистецтва. Натомість GFP-рибок створили дослідники Сінгапурського університету, коли намагалися винайти новий метод для моніторингу забруднення водойм. І цих рибок ніхто не позиціює як мистецький твір. Цікаво, правда?

Серед біомистецьких музичних пошуків, вважаю, був потужним, як на 2000 рік, "Проект геном музики" з алюзією на грандіозну наукову роботу "Проект геном людини". Завдяки останній людство отримало карту свого генома зі всіма нуклеотидними послідовностями ДНК. Символьно представлені послідовності отримували в результаті секвенування людської ДНК за допомогою методів молекулярної біотехнології. Вони є у вільному доступі електронної бази даних генетичних бібліотек, і кожен може використати їх для будь-яких цілей. "Проект геном музики" створювався на базі таких нуклеотидних послідовностей. Cоніфікація ДНК відбувалася завдяки комп'ютерній програмі, яка за певним алгоритмом перекодовувала генетичні послідовності в музичні тоніки.

Нині легко соніфікуються різні дані. Наприклад, коливання курсу білоруського рубля до євро з 2005 по 2016 рік ви можете прослухати у формі музичного треку в стилі дрон-ембієнт. Або навпаки - вдасться музику і, зрештою, будь-які цифрові дані закодувати в нуклеотидні послідовності ДНК.

Медіа-інсталяція Володимира Боднара «Мозок без розуму»

- А коли започаткувалося українське біомистецтво?

- Гадаю, воно народилося 2003 року. Я не стверджуватиму, що є його батьком, але при пологах точно був присутній (сміється). Я навчався на біологічному факультеті Львівського університету імені Франка. На кафедрі генетики та біотехнології існував генетичний клуб. Оскільки на факультеті здобувало освіту багато надзвичайно творчих студентів, то було вирішено одне з засідань присвятити біології і мистецтву. Ми назвали захід "Поезія - це життя, а життя по-грецьки bios". Назва була концептуально сплетена з однойменним віршем геніального Антонича.

Засідання передбачало ще незгадуваний ніде напрям - літературне біомистецтво. Я, наприклад, проводив перформанс - читав біопоезії під мікроскопом. Тексти були написані бактеріями і дріжджами на поживних середовищах у чашках Петрі. Вірші виросли в термостаті. Вони були про почуття, любов, але складені так тонко, з використанням біологічних термінів, що їх могли зрозуміти лише клітинні біологи. Також ми зачитували генетичні задачі власного авторства - комічного, іронічного, абсурдного або детективного змісту. Ще, пам'ятаю, за участі членів університетського ансамблю пісні і танцю "Черемош" було представлено кілька перформансів - дівчата проспівували назви етапів синтезу білка, які відповідали частинам проведення нашого засідання. Були ще інтерактивні інсталяції з агарозними середовищами біля львівських пам'ятників, але, здається, вони тоді не мали очікуваного резонансу.

- Отже, біоарт зародився в Україні досить давно, проте досі ним практично ніхто не займається. Цей напрям, здається, не викликає й особливого інтересу. У чому причини по суті відсутності розвитку біомистецтва в Україні?

- До нашої країни, як правило, багато речей доходять із певним відставанням, але в цьому випадку річ в іншому. Біомистецтво - це різновид сайнc-арту, або наукового мистецтва. Для того, щоб з'явився сайнс-арт, потрібно, щоб на належному сучасному рівні існували дві ці галузі - наука і мистецтво. В Україні, за великим рахунком, немає ні першого, ні другого. Як тут може з'явитися щось третє. Ну гаразд (іронічно), наука - є.

Біоарт - це розкіш, технологічна й інтелектуальна. Більшість вартісних біомистецьких проектів - це роботи із залученням найновіших ультрасучасних технологій, що їх проводять у співпраці з дослідними інститутами та лабораторіями. Крім того, це мистецтво непопулярне за своєю суттю. Його іноді складно зрозуміти людям, які не мають природничої спеціальності чи технічної освіти, а деколи й вузької спеціалізації. Багато проектів, як я вже казав, складно відрізнити від наукових, а деякі важко локалізувати, щоб занести їх в експоцентр чи галерею.

Про біоарт справді мало говорять. Це причина і наслідок слабкого розвитку біомистецтва в Україні. Власне з біоарту у нас було, якщо заплющити очі на нюанси, від сили дві чи три виставки, привезені з Заходу. Деякі з них далі Львова, в глиб країни, не просунулися.

Але динаміка загалом позитивна. Люди почали цікавитися біоартом. У принципі, створити для біологів або культурологів спецкурс із біомистецтва для мене не становило б труднощів. Та, мабуть, - навіть і школу.

- Чому важливо розвивати біоарт в Україні? Що цей напрям може дати для поступу науки, можливо, ментальних змін?

- Біоарт не ходить поодинці, в Україні потрібно піднімати науку. Річ, звісно, не в інтелектуальному потенціалі, а в матеріальній базі. Кількість українських науковців, які досягають успіху в наукових галузях, обернено пропорційна матеріальній базі. Що менше треба грошей для відкриття, то більша ймовірність, що воно відбувається завдяки українським ученим. Тому українська школа математики не покидає топових місць у світових рейтингах.

Світові інтеграційні процеси показують, що бюджетні кошти незабаром нам будуть менш потрібні, бо наука виходить за межі формальних інституцій. Властиво сайнс-арт яскраво ілюструє цю позитивну тенденцію: де стираються межі - відкриваються безмежні можливості; те, що виходить за межі формальності, інституціональності, - є продуктивнішим. Ми нині переживаємо добу експериментів, які поєднують у собі у традиційному розумінні несумісні речі, і в цьому краса й потенціал. Наукові відкриття частіше з'являються на зіткненні несуміжних сфер. Зараз дуже популярними стали всілякі міждисциплінарні студії, хакатони для науковців і митців. Хоча поки що це здебільшого ІТ-сфера, де публіка доволі емансипована й відкрита. А якщо брати академічні структури, то справи тут кепські, але не безнадійні. В Україні культура такої співпраці лише зароджується. Цього року я мав нагоду брати участь у проекті в Харкові для українських художників і науковців, який організовувала "Нова художня школа". Школа закінчилася виставкою наших робіт. Річ, зрештою, не в самій експозиції, а, як часто зауважувала кураторка школи Яніна Пруденко, "в символічному акті, що науково-дослідні інститути відкрили свої двері для художників". На шляху до чогось нового завжди доводиться долати ментальні перешкоди й упередженість. Сайнс-митці - це диверсанти проти інституціональної науки, які повинні її м'яко демонтувати і перетворити на галузь мистецтва. Сказати б, увійти як голка, а вийти як плуг. Сайнс-арт - це бомба сповільненої дії, закладена у зроговілу тканину позитивної науки.

- Ви згадували, що в Харкові презентували свою роботу. Як вона виглядала з боку спостерігача, можете описати?

- У березні цього року відбулася виставка робіт школи "Сайнс-арт. Харків", що мала назву "Попід наукою". Я презентував інтерактивну інсталяцію "Мозок без розуму". Але це був не біоарт, а філософська медіаінсталяція, яка обігрує тему пізнання і науки.

Уявіть собі, що ви заходите до кімнати, в іншому кінці якої бачите велику плазму із зображенням мозку. Що ближче підходите до нього, то глибше проникаєте всередину мозку: на тканинний, клітинний, субклітинний, молекулярний і атомарний рівні. Врешті стежите за моделями руху електронів. Робите ще крок до монітора і раптом бачите себе у процесі спостереження за самим собою в нескінченному коридорі рекурсії.

Як я писав в анотації до роботи, у цій кімнаті ви зможете пройти з наукою весь її шлях: від позитивістського пафосу фізикалізму та гносеологічного оптимізму до великого усвідомлення неможливості об'єктивного проникнення в суть досліджуваних явищ.

Однак науковці ще досі доволі часто вважають себе речниками позитивізму і переконані в тому, що наука дає достовірні знання про реальну картину зовнішнього світу. Такий підхід давно спростований як філософією (конвенціоналізм, прагматизм, радикальний конструктивізм), так і самою наукою. Зокрема квантова фізика підірвала віру в можливість незалежного від спостерігача проникнення в суть досліджуваного явища. Наукове відкриття або теорія завжди несуть на собі відбиток своєрідності автора, його переконань, смаків та естетичних поглядів. Поступовий перехід до усвідомлення себе співтворцем досліджуваного явища, його творчого розгортання за допомогою науки можна розглядати як невпинний процес самозвільнення людини.

Впевнений, що завдяки біоарту, ми можемо робити такі речі більш наглядними, змінити шаблони в розумінні, чим є наука і мистецтво. У новітню добу вважалося, що лише наука пізнає справжній світ. Пізніше ці дві галузі сприймалися як такі, що взаємодоповнюють одна одну у пізнанні дійсності. Тепер з'ясовується, що наука - це і є мистецтво.