ВІТРЯК ІЗ ПІРАМІД

Ще 1976 року мене захопила стихія індивідуально-трудової діяльності. Тоді я жив у Москві. Працював у МДУ ім. М.Ломоносова. Розробив низку конструкцій ростилень, теплиць, які вигідно відрізняються від традиційних: вони світліші й на їх виготовлення не потрібні великі кошти.

Чимало було затрачено сил, грошей і часу на пошуки оптимальних засобів їх обігріву й на додаткове освітлення холодної пори року. Звичайне тверде, газове, рідке паливо й електроенергія через дорожнечу не підходять. З’ясувалося, нетрадиційні, екологічно чисті джерела енергії (сонце, вітер, біосміття тощо) і створення на їхній основі недорогих, місцевих, локальних енергосистем — саме те, на чому слід зосередитися у своїй діяльності. Вивчив світовий досвід і зрозумів: використовувані вітряки (вітродвигуни пропелерні, аеротурбінні) та на їхній основі вітряні електростанції (ВЕС) у своєму конструктивному вирішенні складні, громіздкі й дорого коштують.

У результаті дійшов висновку: необхідно винайти конструкцію, яка відзначалася б простотою, компактністю, більшою ефективністю в роботі, не потребувала б великої точності при виготовленні і при цьому можна було б застосувати будь-які доступні матеріали й устаткування. Такого вирішення найбільше потребують власники приватних будинків і фермери.

З цією метою в 1998—1999 роках я провів лабораторні дослідження. Розробив і випробував моделі вітродвигунів (вітряків) альтернативних пропелерному типу. Потім на основі найпрацездатнішої знахідки я змонтував робочий варіант вітряної ЕС. Вирішенням виявилася система із трьох пірамід на осі.

Вітродвигуни, що складаються з трьох пірамід на осі обертання, — не лише ефективний уловлювач вітрової енергії, а й максимальний її зберігач. Бо кожна піраміда (лопасть) у ньому, завдяки загостреній зовнішній частині, набагато менше, ніж будь-яка інша конструкція, піддається гальмуючому, паразитному ефекту при русі вітродвигуна в повітряному потоці.

Мій вітродвигун працює при будь-якому напрямку вітру. Вежу можна ставити прямо на землі, між поверхами чи дахами будинків.

Лопасті «вітряка» взагалі можна виготовляти у вигляді металевої чи дерев’яної конструкції, обтягнутої тентом, оббитої жерстю або пластиком. Як генератор тут годиться будь-який двигун (не важливо: постійного чи змінного струму), що обов’язково має колектор. Якщо побудувати ВЕС на 10 кВт, цього досить, аби обігріти приватний будинок, задовольнити побутові потреби. ВЕС на 500—600 кВт забезпечить електрикою велике господарство: насосну станцію, теплицю, птахофабрику тощо.

Енергію вітру, перетворену на електричну, треба запасати, акумулювати в кислотних або лужних, а також у «теплових» акумуляторах. «Теплові» акумулятори — такі, в яких електрична енергія перетворюється на тепло й нагріває велику, багатотонну масу води, що використовується для побутових потреб протягом трьох-чотирьох днів.