УНТЦ — новий етап співпраці

У грудні нинішнього року виповнюється десять років відтоді, як Український науково-технологічний центр УНТЦ провів перше засідання своєї адміністративної ради. За цей час держави-донори, котрі заснували раду, виступили спонсорами наукових досліджень учених України на суму понад 110 млн. дол. США. Тисячі фахівців нашої країни, які раніше займалися «оборонкою», отримали гранти на дослідження в галузі екології, альтернативних джерел енергії, медицини, біотехнології, матеріалознавства, інформаційних технологій та інших важливих наукових напрямів.

Які підсумки десятирічної праці центру в Україні? З цим запитанням кореспондент «Дзеркала тижня» звернулася до виконавчого директора Українського науково-технологічного центру Ендрю Худу.

— 1995 року УНТЦ створювався як центр підтримки вчених оборонної галузі України — це був неспокійний час політичної й економічної кризи. Ми хотіли стабілізувати ситуацію в науковій сфері, і, на наш погляд, нам це вдалося. Водночас тривав процес поступової інтеграції України як країни-реципієнта у світове наукове співтовариство.

Щоб оцінити зрушення, які відбулися за цей час, досить проаналізувати зростання рівня співпраці між партнерами у США, Канаді, Західній Європі та українськими вченими. Один із успішних прикладів — проект УНТЦ 2002—2004 років із розробки методів пошуку і знищення протипіхотних мін. Ще один — нова технологія знезаражування медичних виробів і підвищення безпеки продуктів харчування. Її розробкою у рамках партнерських проектів УНТЦ і МНТЦ займалися фахівці України та Росії. Зовсім недавно, у вересні нинішнього року, у Криму була успішно проведена наукова конференція з матеріалознавства, в якій брали участь як учені, так і представники комерційних фірм, зацікавлених у впровадженні наукових результатів.

Хочу зазначити, що коли в перші роки роботи УНТЦ українські вчені охоче долучилися до роботи наших програм, то уряд практично не виявляв активності. Нині ситуація змінюється. У зв’язку з тим, що активно обговорюються питання глобальної інтеграції української економіки у світову, урядові структури також починають брати участь у нашій роботі.

— Чи зміниться в цій ситуації формат співпраці УНТЦ з українською наукою?

— Так, концепцію діяльності центру буде видозмінено, хоча допомогу фахівцям колишнього ВПК подаватимемо й далі. Один із нових напрямів — спільна робота з Національною академією наук України. Це так звана цільова ініціатива, у рамках якої наш центр і НАНУ співпрацюватимуть над проектами, що визначаться як пріоритетні для розвитку української науки. Є всі підстави вважати, що цей напрям діяльності буде успішним. Ми плануємо активно його розвивати, спілкуватися і зав’язувати партнерські стосунки. Так, торік в УНТЦ було створено відділ зв’язків із громадськістю. Ми сподіваємося, що його робота сприятиме кращому розумінню державними діячами України та громадськістю країни в цілому діяльності нашого центру і можливостей нашої співпраці.

— Чи не зменшить це кількість проектів, поданих самими вченими «знизу»?

— В учених виникають певні побоювання щодо цього. Гадаю, вони зрозуміють — усі зміни, які відбуваються, спрямовані на поліпшення ефективності роботи і вихід української науки на вищий рівень.

Нині урядова ініціатива «важить» один мільйон доларів, на відміну від 10— 15 мільйонів на рік, які витрачаються на інші проекти. Це не така велика сума. Але ми покладаємо на неї великі надії, оскільки раніше — і нас за це критикували — центр часто займався проектами, які значною мірою були проектами самі по собі. Вони успішно виконувалися, отримувався якийсь результат, але дальшого розвитку не було. Я вдячний Академії наук за те, що вона поставилася до нової концепції з розумінням. Зокрема ми регулярно зустрічаємося і обговорюємо всі проблеми, що виникають, із президентом НАНУ Борисом Патоном та членом президії НАНУ Ярославом Яцківим. Сподіваюся, інші міністерства, наприклад, промислової політики, транспорту, також зацікавляться співпрацею з УНТЦ у рамках цього нового напряму роботи.

Основна цінність нового напряму полягає в тому, що відібрані проекти розвиватимуться далі, оскільки вони будуть затребувані для розвитку країни. Наша спільна з НАНУ програма саме й націлена на те, щоб визначати головні напрями розвитку науки й водночас надавати інформацію вченим про те, які саме проекти можуть бути затребувані у країні та світі. Ми допомагатимемо українським фахівцям шукати партнерів, які будуть зацікавлені у фінансуванні таких проектів і їх подальшому використанні. Зокрема цим займатиметься наш новий відділ просування технологій. Переконаний, що завдяки цьому співпраця УНТЦ і вчених набуде більш системного характеру.

— Чи впливає на роботу вашого центру політична обстановка в Україні?

— Прямо не впливає. Тільки побічно, наприклад, уряд затримує чи відкладає обговорення якихось питань.

— Чи зміниться у зв’язку з новою концепцією роль регіональних відділень?

— Так, їхню роботу буде структурно змінено. Наприклад, якщо раніше харківське відділення в основному приймало від учених заявки на гранти УНТЦ, то тепер його співробітники також поширюватимуть інформацію, виступатимуть як центри навчання вчених безпосередньо в регіонах.

— Судячи зі статистичних даних минулого року, кількість харків’ян, які брали участь у проектах УНТЦ, удвічі менша, ніж киян, хоча науковий потенціал Харкова не так уже й відрізняється від столичного. Чим, на ваш погляд, це пояснюється?

— Хоча в Києві я практично живу, а до Харкова лише кілька разів приїжджав, цілком усвідомлюю, яким науковим потенціалом володіє перша столиця України. Справді, на початку роботи основну увагу УНТЦ приділяв столичним інститутам, що цілком природно. Але тепер це не зовсім так — робота нашого центру побудована на конкуренції з боку подавачів заявок. Ми не відбираємо проекти за територіальною ознакою — виграє сильніший. Наприклад, Харківський фізико-технічний інститут успішно працює над багатьма проектами УНТЦ.

Зрозуміло, центр ніколи не матиме стільки коштів і повноважень, щоб допомагати всім охочим одержати його гранти. І мета в нас інша — розвивати вчених, аби вони самі могли успішно знаходити наукових партнерів і джерела фінансування. Ми хочемо, щоб українські вчені отримували інформацію, яка могла б націлити їх не тільки на участь у проектах УНТЦ, а й на активну участь в інших міжнародних проектах.

— Венчурних банків, бізнес-інкубаторів, бізнес-ангелів та інших структур, які інтенсивно працюють у західних країнах і призначення яких — комерціалізація науки, у нашій країні практично немає. Чи планує УНТЦ допомагати відкривати такі структури в Україні або залучати вже наявні у світі?

— Як ви знаєте, наш центр — неприбуткова організація, тому вся комерційна діяльність відбувається поза нашими стінами. Однак УНТЦ уже має у світі ім’я і, безумовно, може послужити добрим містком для залучення венчурного капіталу і встановлення такого роду співпраці між наукою й капіталом. Гадаю, у зв’язку з цим ми продовжуватимемо надавати патентну підтримку науковим проектам, проводити конференції й навчати передачі технологій. Сподіваюся, що робота нашого відділу з громадськістю спрямовуватиметься також на інформування західних компаній про можливості співпраці з українськими вченими.

— Народна мудрість гласить: «Щоб навчити людину ловити рибу, їй потрібно дати не рибу, а вудку». Схоже, вона може стати девізом нового напряму роботи УНТЦ.

— Хороша ідея! Справді, спочатку ми «годували» учених, а тепер настав такий період, коли вони мають учитися ловити рибу самостійно. Я винесу вашу пропозицію на обговорення.

Ендрю Худ про себе

За освітою я — аерокосмічний інженер. І досі з цікавістю стежу за досягненнями в цій галузі, зокрема за розвитком систем аеронавігації. Після навчання був запрошений у Військово-морські сили США. Закінчення холодної війни призвело до того, що кількість відповідних робочих місць скоротилася не лише в СРСР, а й у нашій країні. На зустрічах із ученими часто кажу, що я, так само, як і вони, жертва конверсії. На початку 90-х пішов із ВМС у Державний департамент і кілька років працював там як дипломат, радник із проектів УНТЦ, директор цієї програми. Рік тому приїхав до Києва, обіймаю посаду виконавчого директора УНТЦ. Моя робота в центрі відповідає двом цілям, які стоять переді мною у моїй професійній діяльності, — забезпечення глобальної безпеки та перекваліфікація фахівців військової галузі. Нині мене також цікавить тема передачі технологій та інновацій. Найбільше люблю відвідувати вчених у їхніх лабораторіях, де вони мені розповідають, над чим зараз працюють.