Уламок Гондвани у Південному океані

Уламок стародавнього материка Гондвана досі існує і впливає на сучасний клімат Землі.

У ході досліджень дна моря Скотія російські та німецькі учені відкрили не відоме раніше велике підводне плато Пірі. На думку фахівців Інституту геохімії й аналітичної хімії ім. В.Вернадського РАН та Інституту полярних і морських досліджень ім. Альфреда Вегенера (Бремерхафен, Німеччина), плато Пірі — уламок стародавнього материка Гондвана, впливає на льодовиковий режим Антарктиди, тепловий режим Світового океану і на клімат Землі в цілому.

Море Скотія, що міститься в Південному океані, поблизу протоки Дрейка, отримало свою географічну назву на згадку про судно «Скотія», на якому працювала у 1901—1904 рр. Національна шотландська антарктична експедиція під керівництвом Вільяма Брюса. Ім’я Брюса носить одна з банок на дні моря Скотія, іншу назвали банкою Пірі на честь натураліста експедиції. Ці банки розміщені в центральній, сейсмічно стабільній частині морського дна, яка мало цікавила дослідників. І тільки 1998 року, під час рейсу науково-дослідницького судна (НДС) «Академік Борис Петров» у ході геолого-геофізичних досліджень банки Пірі учені виявили, що банка — це своєрідна верхівка мікроконтиненту, єдиного підводного плато. Нову підводну землю назвали плато Пірі. 2003 року в експедиції на НДС «Полярштейн» учені досліджували банку Діскавері. Вона, разом із банкою Брюса, виявилася частиною іншого плато, названого плато Брюс-Діскавері. Вчені не сумніваються, що обидва плато, разом узяті, становлять собою великий уламок стародавнього материка Гондвани, палео-Землі Скотія.

У давні часи це горбкувате плато було частиною континентального мосту між Південною Америкою і Західною Антарктидою. Але Південна Америка рухалася на північ, дедалі більше відходячи від Антарктиди. Плита між континентами розтягувалася, а міст поступово занурився в море. Так виникла холодна Циркум-Антарктична течія, яка оперізує Антарктиду, — одна з найпотужніших течій Світового океану, яка, поряд із Гольфстрімом, визначає клімат планети. Історія виникнення і розвитку цієї течії пов’язана з рельєфом дна Південного океану. Навіть опустившись під воду, плато Пірі стояло на його шляху. Плато занурювалося поступово, і спочатку відкрило шлях тільки мілководній течії. Але на початку міоцену воно опустилося вже на глибини, близькі до сучасної, приблизно на 3500 м, і течія набула теперішньої глибини.

Південна Америка продовжує віддалятися від західної частини Антарктиди, розтягування в цьому регіоні триває, триває й занурення плато Пірі. Це занурення неминуче вплине на інтенсивність антарктичної течії і на льодовий режим Антарктиди. Південні льоди важко розтопити.