Українець, що зберіг вітрила Христофора Колумба

З миттєвостей набігають хвилини, які поступово переходять в години, дні й роки, а ті - в історію того чи іншого краю.

На Слобожанщині споконвіку поряд із хлібними злаками вирощували й технічні культури, серед яких чільне місце належить коноплям. Про їх лікарські властивості було відомо з давніх-давен.

За часів НЕПу продукти переробки конопель, насамперед для виготовлення канатів та олії, стали чи не найбільш затребуваними у вітчизняному експорті, попит на них постійно зростав. Як результат, площі посівів конопель у країні наприкінці 20-х років минулого століття порівняно з 1913-м збільшилися вдвічі і досягли 1 млн га. Не випадково 1931 року в м. Глухові Сумської області для обслуговування галузі коноплярства було створено на основі дослідної станції Всесоюзний науково-дослідний інститут луб'яних культур.

Чимало дослідників пов'язали свою творчу долю з цією культурою. Серед них чільне місце посідає професор В'ячеслав Гаврилович Вировець, здобутки якого в галузі коноплярства відомі як в Україні, так і за її межами. Беручи участь у міжнародних конгресах з луб'яних культур у м. Познані (1996) та м. Хельсінкі (1998), автору цих рядків доводилося бачити, як делегати зібрань стоячи аплодували, віддаючи шану українському вченому за його відкриття в цій важливій галузі.

Вячеслав Вировець

Народився В'ячеслав Гаврилович Вировець 5 березня 1937 року в с. Іскрисківщина Білопільського району Сумської області в багатодітній хліборобській сім'ї. На відмінно закінчивши неповну середню школу, вступив до Іскрисківщанського сільськогосподарського технікуму - колишньої Михайлівської агрономічної школи, в якій до революції родина цукрозаводчиків Терещенків готувала спеціалістів-економів. 1956 року отримав диплом із відзнакою молодшого агронома-рільника.

Відслуживши в армії (1956–1959), упродовж 1959–1964 років навчався на відділенні селекції і насінництва агрономічного факультету теперішнього Харківського національного аграрного університету ім. В.Докучаєва. Вже на третьому курсі навчання В'ячеслав Вировець починає збирати експериментальний матеріал для вивчення динаміки накопичення цукрів у листі озимої пшениці протягом доби з розділенням на день і ніч, що надавало можливість більш обґрунтовано з фізіологічної точки зору визначити межу між озимими та ярими формами пшениці. Ця робота стала логічним продовженням попередніх напрацювань на цій ниві професора В.Цибулька. Свою чергову виробничу практику майбутній учений проходив у відділі генетики славетного Інституту рослинництва ім. В.Юр'єва, де професор А.Шулиндін проводив унікальні дослідження зі створення амфідиплоїдів між пшеницею та житом.

У 1964 р. провідні професори Всесоюзного НДІ луб'яних культур Г.Сенченко та Г.Аринштейн запрошують В.Вировця на роботу до відділу селекції науковим співробітником. 1961 року, завдяки дослідженням професора Д.Лихваря, шляхом акліматизації італійських конопель було створено сорт ЮС-І, що став першим стандартом у країні за ознакою врожайності та якістю волокна, а інститут почав отримувати стійке бюджетне фінансування цього напряму досліджень. Ведучи дослідницьку роботу в Глухові, В. Вировець підготував і блискуче захистив 1971 року в Інституті рослинництва ім. М. Вавилова дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за темою: "Вивчення продуктивності різних репродукцій насіння конопель".

Того ж 1971 року В.Вировця було призначено завідувачем відділу селекції конопель. У цей час місце і роль конопель у економічному балансі країни з об'єктивних причин суттєво знизилися. З 250 тис. га, що висівалися на той час у СРСР, на Україну припадало близько третини площ, але завдяки генеральній лінії партії щодо нищівної боротьби з наркоманією стала чітко простежуватися тенденція до згортання цього напряму. За таких обставин учений продовжував дослідження, розпочаті професором Г.Сенченком 1946 року, коли на початковому етапі вміст волокна становив лише 13,9%. Завдяки наполегливим зусиллям колективу селекціонерів на чолі з В.Вировцем вдалося довести рівень вмісту волокна до 33,5% , тобто збільшити більш як 2,5 рази, порушивши існуючу кореляцію між урожаєм волокна та вегетаційним періодом. Це, насамперед, стосувалося двох високоволокнистих сортів конопель: Глухівські-1 і Глухівські-10.

У науковій діяльності В.Вировця можна виділити кілька важливих етапів у селекції конопель. Перш за все, йдеться про таку ознаку, як однодомність, яка дала можливість механізації процесів збирання, відповідно знявши необхідність вибирання вручну з посівів конопель чоловічих рослин. Численні спроби розділити насіння за низкою ознак не давали позитивних результатів, хоча такі видатні генетики, як академік М.Вавилов (1922) та Т.Морган (Th.H.Morgan, 1926) неодноразово заявляли про наукове вирішення даної проблеми шляхом створення однодомної форми конопель. Найближче до цього підійшов академік УРСР М.Гришко (1937), вивіши одночасно дозріваючі коноплі, які, на жаль, виявилися нестійкими за даною ознакою. Пізніше його учні Є.Гуржій, Г.Аринштейн та Г.Хреннікова вивели однодомні коноплі.

Аналіз селекції однодомних конопель і постійні пошуки завершилися зміною головного об'єкта популяції на потенційно продуктивніший статевий тип на прикладі однодомної фемінізованої матірки, що сприяло створенню нових сортів, які за продуктивністю не поступалися дводомним. В.Вировець доповнив характеристику конопель, як у вищій мірі урівноваженої з біологічної точки зору природної популяції. Створення сучасних високопродуктивних сортів однодомних конопель - яскравий приклад реверсної цілеспрямованої еволюції культури, за якої було збережено її господарське призначення та можливість вирощування в різних екологічних зонах.

У Національному центрі генетичних ресурсів рослин України, який діє при всесвітньовідомому Інституті рослинництва ім. В.Юр'єва НААН, зареєстрована одна з найбільших у світі колекція зразків і сортів конопель з 27 країн світу, до формування якої чимало зусиль доклав професор В.Вировець.

Розквіт коноплярства в колишньому СРСР у 70-ті роки минулого століття був затьмарений випадками використання посівних конопель як наркотичної сировини. Одночасно з іншими заходами протидії цьому негативному явищу було ухвалено державне рішення спробувати застосувати селекцію як засіб боротьби з поширенням наркоманії. Фактично йдеться про розробку нового у світовій практиці напрямку селекції. Усе це створювало величезні труднощі як у методичному, так і в науковому аспекті. Завдяки цілеспрямованій роботі В.Вировця та його колег-науковців було розроблено нові методики, одержано новий вихідний матеріал, модернізовано методи тонкошарової хроматографії, розроблено польові методи оцінки до цвітіння індивідуальних рослин, вивчено біологічні особливості накопичення канабіноїдних сполук, їх локалізацію в органах рослини, кількісні та якісні зміни під впливом різних умов вирощування тощо.

У 1980 році Державний комітет СРСР у справах винаходів та новацій зафіксував пріоритет українських учених ВНДІ луб'яних культур у селекції ненаркотичних конопель шляхом реєстрації перших сортів: ЮСО-14, ЮСО-16 та Дніпровські однодомні 6. Величезну допомогу в реалізації цього пріоритету, передусім у виробництво, надав один із шанувальників таланту професора В.Вировця - генеральний директор "Укрльоноконоплепрому" (1986–2001) професор А.Скорченко. Заради справедливості добрим словом слід згадати і колишнього багаторічного директора інституту, кандидата сільськогосподарських наук П.Голобородька, а також теперішнього мера м. Глухова Мішеля Терещенка. Останній, починаючи з кінця 80-х рр. минулого століття, всіляко сприяв вирішенню нагальних проблем, що виникали у професора В.Вировця, наприклад з мінеральними добривами чи пальним під час посівної компанії, виданням результатів досліджень.

Наступним етапом науково-дослідної діяльності В.Вировця стало створення нового покоління сортів з практично повною відсутністю канабіноїдних сполук, зокрема таких, як Глухівські 33 та Глухівські 46. Сорти однодомних конопель без наркотичних властивостей знайшли широке застосування в Україні та інших пострадянських країнах. А районований 1987 року високоволокнистий сорт ЮСО-31 є однією з перших сільськогосподарських культур країн СНД, зареєстрованих у ЄС. До речі, ще на початку 90-х рр. минулого століття голландці прийняли цей сорт за стандарт. Виведені сорти нового покоління вирізняються високою врожайністю, стійкістю до хвороб і шкідників. Не випадково сьогодні майже третину посівних площ під коноплями у Франції, Німеччині, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Румунії, Італії, Канаді, окремих штатах США, Австралії займають ненаркотичні сорти, створені під керівництвом професора В.Вировця. Найближчим часом до цього переліку може приєднатись і Китай, який нині проводить широкомасштабні випробування розробок ученого.

1996 року пройшло міжнародне випробування 13 сортів конопель із країн ЄС та України. Сорти Інституту луб'яних культур виявились високоврожайними за волокном та насінням, відзначались скоростиглістю, а за низьким вмістом ТГК їх визнано унікальними. Завдяки високим господарським показникам та ненаркотичності, сорти ЮСО-14 та ЮСО-31 зареєстровано в країнах ЄС, а ЮСО-14, ЮСО-31, Золотоніські 11 та Золотоніські 15 - ще й у Канаді. Останніми роками до Державного реєстру занесено сорти Глера (2001), Гляна (2006) та інші, які здатні формувати врожай соломи, волокна і насіння в межах 6–12, 1,7–2,5 і 0,6–1,2 т/га відповідно. Вміст ТГК у рослинних пробах цих сортів коливається від тисячних часток відсотка до повної відсутності.

Завдяки міжнародному співробітництву з науковцями-коноплярами, а також участі В.Вировця в конгресах у Європі, Канаді та Китаї успіхи українських селекціонерів стали надбанням багатьох країн світу. Неодноразово вченого запрошували з лекціями до Польщі, Угорщини, Румунії, Італії, Китаю, в результаті чого було укладено договори про спільну співпрацю з селекції сучасних конопель.

Творча спадщина В.Вировця налічує понад 15 сортів дводомних і однодомних конопель, 20 авторських свідоцтв та патентів на сорти і винаходи, понад 230 статей та наукових праць. Він є лауреатом премії Української академії аграрних наук "За видатні досягнення в аграрній науці" (2006) за наукову працю "Створення і впровадження високопродуктивних сортів однодомних конопель з відсутністю наркотичних властивостей".

В.Вировець пережив і всі негативи, пов'язані з рішенням влади про фактичне консервування промислового виробництва конопель в Україні. Наслідком такої політики в Україні стало суттєве зменшення посівів конопель, які вже навіть не потрапляли до державної статистичної звітності. Завдяки наполегливості колективу станції (за що її тогочасний директор, відомий у світі вчений, доктор технічних наук Р.Гілязетдінов втратив посаду) вийшла Постанова Кабінету міністрів України від 22 серпня 2012 р. № 800, що дозволила промислово вирощувати коноплі. Відтоді ситуація змінилася. Площі посівів почали поступово збільшуватися і торік досягли 3 471 га. Усі вони засіяні сортами, створеними професором В.Вировцем.

Згідно з рішенням президії НААН від 26 жовтня 2016 р., у Глухові знову самостійно функціонує Інститут луб'яних культур НААН, здобутки якого неможливо уявити без сортів В.Вировця. Сьогодні шанований професор продовжує працювати над створенням нових сортів, що відповідатимуть дедалі зростаючим вимогам сучасності. Вітаючи В'ячеслава Гавриловича з 80-річчям, чомусь спало на думку, що Христофор Колумб зміг відкрив Новий Світ, завдячуючи, в тому числі, конопляним вітрилам. Професор Вировець здійснив відкриття в селекції культури конопель, і цим прославив Україну.