Учені все ще сподіваються, що їх почують

Нещодавно відбулися традиційні VII Академічні читання пам’яті професора Віталія Стріхи (1931—1999), визначного українського вченого-фізика і педагога, ініціатора створення і першого президента АН вищої школи України. Протягом минулих років ці читання стали одним із помітних форумів університетської науки, що дозволяють скласти уявлення про пріоритетні проблеми, над вирішенням яких сьогодні працюють українські науковці.

Визначний учений-ботанік, академік НАН України Костянтин Ситник виступив із доповіддю на тему «Сучасні тенденції розвитку диверситології (науки про різноманіття)». 2010 рік ООН оголосила роком біорізноманіття.

Третє видання «Червоної книги України» налічує значно більше видів, яким загрожує вимирання, ніж перше, що з’явилося 30 років тому. Лише вищих судинних рослин сюди внесено 726 видів — проти 151 у першому виданні. Для того, щоб зберегти різноманіття на всіх рівнях живого, потрібно чітко уявляти наявні загрози. Відтак постає необхідність у створенні нової науки про біорізноманіття — диверситології. Предмет, методи й парадигму дослідження в цій науці й запропонував Костянтин Ситник.

Відомий учений-вірусолог професор Анатолій Бойко у доповіді «Молекулярно-біологічні зміни вірусів під дією фізичних факторів» презентував результати великого циклу досліджень, виконаних у КНУ ім. Т.Шевченка у співпраці з науковцями інших установ — і з України, і з-поза її меж. Як фактори впливу використовувалися магнітне поле, гамма- та ультрафіолетове опромінення тощо.

Увагу наукової громадськості до проблеми легко пояснити тим, що згаданим шляхом можна отримувати і використовувати (зокрема й у військових цілях) агресивні штами вірусів. А можна — конструювати рятівні вакцини для медицини.

Результати, про які доповів професор Бойко, вражають. Піддаючи віруси різноманітним фізичним впливам, з ними можна робити що завгодно. Часом таку роботу виконує природа — цим пояснюють особливості поведінки вірусів у зоні Курської магнітної аномалії. А потужні антропогенні впливи можуть бути поясненням того, чому «розбалансувався» сьогодні традиційний вірус грипу.

Україна має давні традиції у вірусології — саме в Київському університеті Святого Володимира ще в 1903 році було вперше виділено вірус тютюнової мозаїки. Але, попри наявність кількох відомих кафедр і шкіл, потужного спеціалізованого інституту вірусології в нашій державі немає ще й досі…

Академік НАН України Віктор Грінченко і доктор фізико-математичних наук Тамара Грінченко презентували доповідь «Вікіпедія як елемент культури інформаційного суспільства».

Підготовка сучасної енциклопедії з параметрами «Британіки» (32 томи, 40 мільйонів слів) — це понад 10 років роботи. А відтак «паперова» енциклопедія встигає в сьогоднішніх умовах застаріти, ще не народившись.

2001 року в Інтернеті започатковано електронну енциклопедію — Вікіпедію.

На переконання академіка Грінченка, формування українського сегмента Вікіпедії є першочерговим завданням загальнонаціонального значення, і кожен український науковець повинен написати для Вікіпедії щонайменше дві-три статті.

Закордонний член АН вищої школи України відомий учений-механік професор Катіца Хедріх (Сербія) виголосила доповідь «Нелінійна динаміка важкої матеріальної частинки при русі з тертям уздовж кола». У ній доповідач не лише побудувала вишукану математичну модель, застосовну для широкого класу явищ, включно з біологічними, а й розповіла про досвід плідної співпраці з науковцями Львова, Харкова, Донецька і Києва, про навчання у відомого українського математика академіка Юрія Митропольського та про зустрічі з професором Віталієм Стріхою, з чиїх рук вона отримала диплом почесного академіка АН ВШ України у 1996 році.

Відомий учений-філософ професор Микола Роженко виголосив доповідь «Логіка — наука філософська чи математична?». Справді, ще від часів Арістотеля логіка вважалася наукою філософською. Проте у ХІХ столітті з появою булевої алгебри вона роздвоїлася і стала водночас дисципліною математичною.

Ще один представник української філософської школи — Петро Кралюк підготував доповідь із дещо провокативною назвою «Чи була філософія в Україні?» присвячену тому, як вивчалася і вивчається в нас історія філософії. Адже ще 1869 року Климентій Ганкевич видав у Кракові працю «Основні риси слов’янської філософії», де, серед інших, постулював і наявність української філософії з її власною історією. У 1908 році інший галичанин, Василь Щурат, опублікував працю «Українські джерела з історії філософії». А в 1920 році з’явилося дослідження Дмитра Чижевського «Нариси історії філософії в Україні».

Саме Дмитро Чижевський, меншовик, який одним з небагатьох членів Центральної Ради голосував проти незалежності України, а пізніше став визначним українським ученим на Заході, посів в історії української філософії місце, подібне до того, яке Михайло Грушевський посідає просто в історії. Сучасні підручники історії філософії здебільшого дотримуються запропонованої Чижевським схеми: можна вести мову про філософію в Україні ще від часів Київської Русі. Але то було просто вивчення. Першим справді оригінальним філософом на наших теренах постає Григорій Сковорода, його спадкоємцями стали Микола Гоголь і Памфіл Юркевич. Їхнє вчення Чижевський окреслив як «філософію серця».

Відомий фахівець у галузі комп’ютерних наук професор Іван Бейко виступив з доповіддю «Вплив інформаційно-комп’ютерних технологій на розвиток сучасної науки». Доповідач наголосив: зараз існує безліч теорій на стиках різних наук. Учені намагаються виявити причинно-наслідкові зв’язки в різних сферах, аби виконати головне призначення науки: бути інструментом прогнозування. Проте в умовах стрімкого наростання інформаційного потоку вченим навіть одного напряму стає важко порозумітися за термінологічними бар’єрами. А одна розв’язана задача тягне за собою десятки нових. Як керувати цим «хаосом наук»? Як, урешті-решт, вибрати пріоритетні напрями для фінансування?

Вихід, на думку професора Бейка, існує. Це — комп’ютерний інструментарій. Мережа Інтернету поступово перебирає функції мозку. З розрізнених знань тепер можливо вибирати потрібні. На зміну дарвінівській еволюції приходить наукова оптимізація.

Оптимістичні прогнози вченого викликали дискусію. Згадували про аналогічні спроби в минулому: зокрема намагання кібернетиків у 1960-х побудувати комп’ютерну модель людини або замінити електронно-обчислювальними машинами тодішній держплан. Як відомо, ці спроби зазнали невдачі, хоча задіяно в них було кращі тогочасні уми.

Професор Георгій Сукач, відомий учений у галузі напівпровідникової електроніки, прочитав доповідь «Сучасні тенденції в розробці білих світлодіодів для освітлення». Річ у тому, що нині близько 20% виробленої електроенергії людство витрачає на освітлення помешкань, робочих приміщень, доріг та інших об’єктів інфраструктури. З винайденням у 1997 році в Японії світлодіодів на основі напівпровідникової сполуки GaN, які світять білим денним світлом, відкрилися перспективи справжньої революції в галузі освітлення. Адже світлодіоди не лише економічні, а й, на відміну від ртутних ламп, екологічно безпечні. Вони дають можливість отримати світло із заданими характеристиками, бо для них доступні 16 мільйонів різних відтінків! Щоправда, проблемою залишається тепловідведення — адже при підвищенні температури, викликаному проходженням струму, яскравість світлодіодів падає. Але вчені пропонують декілька шляхів розв’язання цієї проблеми.

В цілому ринок продажу світлодіодних ламп становить сьогодні 5 мільярдів доларів на рік, а до 2020 року він, за прогнозами, збільшиться до 40 мільярдів. Тоді людство зуміє заощадити до 15% електроенергії, яку виробляє сьогодні. Тому дуже важливо, щоб українські вчені й технологи знайшли свою нішу в цьому загальносвітовому процесі.

Відомий львівський математик та історик науки, член-кореспондент НАН Богдан Пташник представив доповідь «Науковий доробок видатного українського математика Георгія Вороного та його вплив на сучасну науку». Цей учений, якого в сучасних довідниках досі часто називають «російським», став одним із основоположників сучасної теорії чисел. Його результати широко застосовують у фізиці, математиці, проблемі розпізнавання образів тощо. У США «діаграми Вороного» ввійшли до шкільної програми.

Лідер львівської школи перекладознавства професор Роксолана Зорівчак виголосила доповідь «Англомовна Шевченкіана — сучасний стан і перспективи». Вона розпочала з тези: великі письменники належать усьому світові. А відтак саме англомовні переклади їхньої творчості мають у сучасному глобалізованому світі величезну вагу.

Шевченко з його глибинною закоріненістю в український фольклор і українську історію, з його неповторним звукописом надзвичайно складний для перекладу. І все ж на сьогодні англійською мовою перекладено всі його поезії, окрім двох. А окремі шедеври існують у багатьох
англомовних версіях («Садок вишневий коло хати…» — у 13-ти, «Заповіт» — у 24-х).

Розпочав англомовну шевченкіану статтею, що вийшла в журналі на Алясці 1868 року, Андрій Гончаренко. Першу невелику книжку шевченкових перекладів видала 1911 року Етель Ліліан Войніч. Ця американка особисто знала Франка і вивчала українську мову. 1964 року до ювілею Шевченка з’явився перший, майже повний, «Кобзар». Щоправда, вміщені там переклади не завжди були високої якості…

Нарешті, епохою в англомовній шевченкіані стала подвижницька праця Віри Річ (1936—2009). Ця стовідсоткова британка під впливом захоплення українською та білоруською літературою навіть англійське ім’я Faith змінила на його український відповідник Віра. Віра Річ конгеніально переклала 92 поезії Шевченка. В її доробку також переклади віршів Івана Франка, Лесі Українки і ще півсотні українських поетів. У планах перекладачки був повний «Кобзар». Але 20 грудня 2009 р.
смерть перервала її працю.

Відомий учений у галузі фізичної оптики професор Ростислав Влох представив присутнім концепцію наукового журналу «Наукові обрії», заснованого Західним регіональним центром АН ВШ України. Цей журнал має амбітні плани: друкувати англійською мовою пріоритетні розвідки українських науковців у різних сферах знань і відразу орієнтуватися на входження до міжнародних наукометричних баз типу Web of Science чи SCOPUS.

На завершення читань президент АН вищої школи України, відомий учений-геолог професор Микола Дробноход наголосив: ресурси нашої планети обмежені. Вже сьогодні їх не вистачило б для того, аби за стандартами «золотого мільярда» жило все людство. А зовсім скоро, за якихось два-три десятиліття, ми можемо опинитися перед точкою біфуркації, за якою один із шляхів вестиме до планетарного колапсу.

Щоб не допустити цього, уряди повинні дослухатися до голосу вчених. І українські вчені всупереч усьому вірять, що їхній голос усе ж таки буде почуто.