У країні прокидається інтерес до «зелених інвестицій»

Одне із завдань Національного агентства екологічних інвестицій — донести до власників, топ-менеджменту компаній думку, що використання Кіотського протоколу піде їм на користь, оскільки в них з’явиться можливість знизити ризики проекту, забезпечити підприємству велику рентабельність і до того ж, виводячи ці одиниці на міжнародний рівень, підвищити імідж компанії й країни.

Річ у тому, що багато проектів, які сприяють поліпшенню екологічної обстановки в нашій країні, підприємства фінансують із різних джерел — зовнішніх інвестицій, коштів власників підприємств, банківських інвестицій. Проте кіотську складову при цьому зазвичай не враховують, тому що на наших підприємствах немає фахівців, які могли б підрахувати, наскільки зменшуються викиди вуглекислого газу і як, бодай частково, можна відшкодувати витрати за рахунок Кіотського протоколу в рамках «зелених інвестицій». Суть цього механізму ось у чому: між урядами двох країн, зокрема України і нашого партнера, укладається договір про передачу одиниць установленої кількості (ОУК), тобто одиниць СО₂, що утворилися після 1990 року завдяки тому, що в нас знизився ВВП і зменшилося завантаження промисловості. Ці ОУК є державним надбанням і продаються від її імені.

Хотів би підкреслити важливу деталь: у рамках «зелених інвестицій» партнер-покупець добиватиметься, щоб йому не продавали так зване гаряче повітря, тобто фіктивне поліпшення екологічної обстановки. Європейців-покупців хвилюватиме в основному те, як буде використано ці гроші. Вони хочуть, щоб кошти пішли на екологічні проекти, які приведуть до зниження викидів СО₂.

На жаль, в Україні немає досить ефективної інформаційної політики у питанні, які можливості для наших підприємств надає Кіотський протокол. Внаслідок чого досвід і досягнення підприємств, які на цьому терені досягли успіхів, не фіксуються й не оплачуються, а Україна не примножує позитивний імідж, якого вона заслуговує. Тим часом на засіданні робочої групи «Україна — Європейська комісія» в Брюсселі було визнано, що є реальний прогрес нашої країни в імплементації у Кіотський протокол. Відзначалося, що динаміка розвитку України на цьому напрямі перевершує досягнення інших країн. Але де у ЗМІ про це сказано хоч слово?

Європейський Союз уважно стежить за Україною, яка лідирує серед країн СНД як у виконанні формальних умов Кіотського протоколу, так і в неформальному прагненні використовувати найкращі досягнення інших країн для протидії зміні клімату. У бюджеті нашого агентства на 2008 рік передбачено проведення низки конференцій, семінарів для ознайомлення середніх та великих підприємств із найкращими методиками зниження викидів, які тільки є у світі.

Важливо зазначити, що прокидається інтерес українських підприємств до нашої діяльності. Ще влітку я не міг похвалитися великою базою проектів, які можна було б здійснити за схемою «зелених інвестицій». Нині можу з гордістю заявити, що така база є — в ній уже 127 проектів. Крім того, база проектів для спільної реалізації налічує 81 проект. Причому 65 із них отримали листи підтримки, тобто пройшли першу фазу, так звану фазу ПІН. Ще одинадцять проектів отримали листи схвалення. Більше того, 17 проектів зареєстровано в секретаріаті Рамкової конвенції ООН. Тобто ця авторитетна організація підтвердила, що проекти однозначно ведуть до зменшення викидів і їх реалізація схвалюється.

Є й дуже важлива база проектів з поновлюваних джерел енергії. У нас також є програми, що підтримують соціальну сферу.

Коли наші машини їздитимуть на біопаливі?

Поки що масштаби проектів із впровадження біопалива в нашій країні невеликі. Це пов’язано з тим, що будівництво промислових потужностей для виробництва того ж таки біодизеля оцінюється в десятки, сотні мільйонів доларів. Ми, виробляючи мільйони тонн рапсу, майже весь його вивозимо (ціни на цю культуру на світовому ринку різко зросли). Але при цьому не отримуємо одиниць зменшення викидів. Тим часом західні партнери переробляють нашу сировину і, замінивши непоновлювані джерела енергії (дизель, бензин), отримують одиниці зменшення викидів і поліпшення свого вуглецевого балансу.

Тому слід якомога швидше ухвалити закони, які б заохочували збільшувати в енергобалансі частку поновлюваних джерел енергії. Візьмімо приклад із Німеччини, яка взяла на себе зобов’язання до 2020 року в енергобалансі забезпечити не менше 20 відсотків поновлюваних джерел енергії. Якби ми законодавчо встановили, що в нас буде бодай п’ять-вісім відсотків поновлюваних джерел енергії, це стимулювало б зменшення викидів, а крім того, підвищило б зацікавленість бізнесу в використанні та впровадженні новітніх технологій виробництва біодизеля.

Досить побудувати три-чотири потужних заводи для виробництва біопалива з рапсу, і це дозволить закрити на першому етапі потребу України в цьому продукті. Потрібні зміни в законодавчій базі і, відповідно, великі капітальні вкладення в будівництво. Ми впевнені: наші західні партнери підуть нам назустріч і допоможуть Україні в реалізації таких капіталоємних проек­тів.

Слід при цьому взяти до уваги, що будівництво великих переробних підприємств має проектний цикл більше п’яти років, тому нам не вдасться побудувати такі заводи в перший період Кіотського протоколу. Проте ймовірність того, що посткіотський період буде продовжено і це допоможе в реалізації таких проектів, уже поза сумнівом. Якщо півроку тому я оцінював таку можливість як 90 відсотків, то нині можу визначити її як 99,9 відсотка. Так, можуть змінюватися економічні механізми протоколу. Не виключено, що зміниться рівень викидів, визначений для країн під час кіотського періоду. Мабуть, країни схвалять жорсткіші зобов’язання. Але те, що дію Кіотського протоколу буде продовжено, — однозначно.

Чи не втратить світове співтовариство інтерес до виплат із Кіотського протоколу?

Про це мене запитували неодноразово. Хочу підкреслити: я не бачу жодних ознак втрати інтересу в наших західних партнерів. Слід відзначити й те, що Україна займає досить активну позицію. Спільно з Росією вона визначає так званий ринок продавця. Крім того, Україна в нинішньому році досягла великого прогресу, і наші західні партнери безумовно це помітили.

Наші партнери зацікавлені в тому, щоб країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, були в Кіотському проекті. Використання його механізмів дозволяє домогтися реальних результатів у боротьбі зі зміною клімату на планеті. Тому інтерес до цього не тільки не вщухає, він активно зростає. Європейський Союз погодився допомогти нам об’єктивно визначити з допомогою тих моделей, на яких були прораховані викиди і розвиток економіки західних країн, як розвиватиметься Україна протягом найближчого десятиліття.

На осінь заплановано другу зустріч — з питань інвентаризації та підготовки кадастрів парникових газів. Запропонувавши ці дві ключові теми, ми виходили з того, що потрібно правильно прогнозувати викиди і вдосконалювати методики щорічного їх підрахунку.

Ще про одне досить часто мене запитують: мовляв, у світі немає впевненості в тому, що парникові гази так радикально впливають на підвищення температури. Мовляв, що буде, якщо раптом настане не потепління, а похолодання?

Звісно, все передбачити неможливо. Можуть з’явитися чинники, яких ми поки що не знаємо. І все ж ніхто вже не сумнівається в тому, що антропогенний вплив на клімат існує. Посилаюся на «Четверту доповідь групи експертів Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату». У ній наводяться серйозні факти й дані їх імовірнісної оцінки. Вперше введено шкалу градації можливостей тієї чи іншої події. Отож: експерти визначають можливість цих подій на 95% плюс-мінус два відсотки. Це дуже висока ймовірність!

До того ж, якщо подивитися на економічні й екологічні моделі, описані в роботах пана Медоуза в 70-х роках, можна сказати, що всі прогнозовані тоді події відбулися. Хоча їх сприйняли тоді як неймовірні. І мали вони навіть серйозніші наслідки, ніж передбачали вчені. Тож підстав не вірити у досконаліші моделі у нас немає. Адже наука не стоїть на місці. Якщо в ті часи учені спиралися на вибірку зі 100—150 чинників, то нині вона робиться набагато грунтовніше — із 500 або навіть із 1000. Результат, одержаний з вирахувань на цих моделях, точніше прогнозує події.

Не можна скидати з рахунку і прогностичну роботу пана Штерна, виконану на замовлення колишнього прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера. Штерн підрахував, скільки коштуватиме боротьба зі змінами клімату для різних країн. Вийшло: до півтора-двох відсотків ВВП. Це кошти, які ми повинні витратити на стабілізацію ситуації і зупинення швидкої зміни клімату. Науковий розрахунок свідчить, що, стабілізувавши концентрацію вуглекислого газу в атмосфері Землі, ми одержимо зміну температури протягом ХХI сторіччя на два градуси Цельсія. Якщо ж ми не втримаємося у межах двох градусів, наслідки будуть значними.

Якими? Штерн зробив ще один важливий розрахунок, аби знайти відповідь на запитання: а скільки ж коштуватиме боротьба зі змінами клімату, якщо ми нічого не почнемо робити. Висновок такий: доведеться витратити від чотирьох до десяти відсотків ВВП. Ясно, що економіка України такої напруги не витримає, оскільки не зможе знайти ресурси для подолання цих змін. І для інших країн, що розвиваються, згадана цифра — також за межею виживання. Для острівних і прибережних країн — це катастрофа. Їх просто затопить.

До речі, чимала частина території наших південних областей розташована нижче рівня Світового океану. Не зважати на цей чинник небезпечно. Тому ми розглядаємо Кіотський протокол як одну зі складових величезного комплексу глобальних екологічних заходів, що мають здійснюватися в нашій країні.

Реєстр для обліку досягнень за Кіотським протоколом

Відтоді, як я вперше дав інтерв’ю кореспондентові «ДТ», минуло усього півроку. Проте на ринку квот за Кіотським протоколом як в Україні, так і в решті світу, відбулися істотні зміни. За цей час була підготовлена законодавча база, що дозволить нам розпочати торгівлю квотами. Прийнято пропозицію впровадити реєстр укладених договорів і реєстр листів узгодження з тих країн, куди ми будемо передавати квоти.

Упровадження в роботу електронного реєстру одиниць установленої кількості — остання формальна умова, щоб наша країна відповідала вимогам і критеріям секретаріату Рамкової конвенції ООН для здійснення міжнародної торгівлі викидами. П’ятого листопада 2007 року ми успішно пройшли випробування Міжнародним протоколом апробації в Лондоні і без проблем склали тест — менш як за шість годин. Це вдалося тому, що було проведено велику попередню роботу. Серед іншого хочу зазначити: ми відразу вибрали європейське програмне забезпечення CR, на яке переходитиме Європейський Союз.

Сьогодні Україна є єдиною країною в СНД, яка перейшла на програмне забезпечення європейського рівня. Міжнародний протокол трансакцій — це загальний банк країн, які беруть участь у торгівлі. Програмне забезпечення дозволяє проводити безконфліктні трансакції — переводити одиниці з одного реєстру в інший через міжнародний протокол. Приміром, щоб передати одиниці скорочення, отримані за проектом Канади, який здійснюється в Україні, усі наші облікові операції у двох названих країнах відображатимуться в центральному банку даних. Вони пройдуть через міжнародний протокол, де враховуються всі здійснювані у світі трансакції.

Кому ми зможемо продати свої квоти?

Як стверджують міжнародні експерти, дефіцит за ОУК у Японії становитиме 900 млн. тонн протягом п’яти років першого бюджетного періоду Кіотського протоколу. Це приблизно стільки, скільки в нас надлишків і, природно, японці могли б у нас купити всю наявну квоту. Особливо коли врахувати, що в Японії вже працюють найсучасніші енергозбережні технології, і потенціал для зниження викидів усередині країни майже вичерпаний. А проекти з механізму чистого розвитку, які Японія інвестувала в Китай, Індію, Бразилію, за оцінками світових експертів, дадуть лише 40—50 відсотків одиниць скорочення, необхідних для компенсації викидів. Це робить Японію важливим покупцем на ринку.

Дефіцит Канади експерти оцінюють у 500 млн. тонн. Крім того, у цій країні через стільки років після прийняття Кіотського протоколу не тільки не вдалося обмежити викиди, а й, навпаки, вони відчутно зросли. Тому Канада буде змушена взяти на себе зобов’язання з їхнього зниження.

Дуже показовий приклад Румунії і Болгарії. Доти, поки ці країни не були прийняті в Європейський Союз, вони заявляли, що мають зайві квоти, які продаватимуть. Але після входження в ЄС питання про продаж квот було знято — у співтоваристві існує жорстке їхнє нормування. Виник конфлікт інтересів — країнам ЄС невигідно виходити на ринок квот, адже вартість усередині співтовариства набагато вища від світових цін.

Високорозвинена Німеччина покупцем на цьому ринку не буде — у країні давно проводять масштабні природоохоронні заходи й істотно просунулися в цьому напрямі. Проте покупцями будуть Іспанія, Італія, Люксембург, Бельгія, Австрія. У них — дефіцит квот, і з ними ми ведемо активні переговори.

США поки що не ратифікували Кіотський протокол. Нині у них діє механізм так званих добровільних скорочень. Проте якщо Америка підпише Кіотський протокол, це призведе до дефіциту ОУК на ринку. Ще напруженішою ситуація стане в тому разі, коли країни, які розвиваються високими темпами (Індія, Китай, Бразилія), будуть орієнтовані на скорочення викидів. Відповідно до доповіді ООН про розвиток людства, деякі високорозвинені країни взяли на себе додаткові зобов’язання «Кіото плюс» зі зниження в першому кіотському періоді.

Так, ЄС до 2020 року зобов’язується знизити викиди на 20 відсотків і до 30 відсотків, коли країни, що розвиваються, і беруть участь у Кіотському протоколі, свої зобов’язання перенесуть на пізніший термін. Ще більше вражають зобов’язання цих країн на 2050 рік. До цього часу зниження має становити 40—50 і навіть 80 відсотків. Так, Норвегія бере на себе зобов’язання забезпечити нуль викидів!

Ви запитаєте яким чином? За рахунок великого гідроенергетичного потенціалу, вітроенергетики, використання теплонасосів. Франція закриває свої зобов’язання за Кіотським протоколом, розвиваючи ядерну енергетику. Але це питання суперечливе, оскільки ядерна енергетика пов’язана з певними ризиками.

Усе це дозволяє припустити, що на ринку буде дефіцит, особливо коли на ньому з’являться нові країни. Тоді вартість наших квот помітно зросте. Правда, є в країні критики, які вважають, що і ми не повинні продавати квоти, адже з розвитком промисловості нам самим доведеться їх купувати. Але вони не розуміють суті процесу продажу квот. Річ у тім, що коли ми їх продаємо, на отримані гроші проводимо заходи, які ведуть до зниження викидів усередині країни. В ідеалі, приміром, продаючи 200 одиниць, ми проводимо заходи, внаслідок яких викиди знизяться на ті самі 200 одиниць в Україні. Тому фактично наявний сьогодні резерв у нас зберігається.

Це відповідь тим, хто проти такої торгівлі. Частину виручених коштів ми витратимо на розвиток науки, підвищення екологічної освіти. Проте варто розуміти, що екологічне виховання населення згодом також сприятиме зниженню викидів. Адже, будьмо відверті, реальна боротьба зі зміною клімату ведеться не в кабінетах. Вона починається в розумі кожної людини, у її ставленні до роботи, до тих процесів, у яких вона бере участь, у вихованні дітей. Тому екологічна освіта населення для нас пріоритетна. Згодом вона принесе позитивні результати. Міжнародні організації відзначили якісні зрушення у виконанні робіт щодо Кіотського протоколу в Україні. Нам у жодному разі не можна знижувати динаміку зростання на цьому напрямі.