…Тоді Бог існує

Що чекає на людину після завершення біологічного існування? Відповідь на це запитання людина шукала з моменту власного усвідомлення у світі. Згадаймо античні міфи про бажання людини уподібнитися богам, яке завжди каралося. Проблема трансценденції є в Платона, Аристотеля, Анаксимандра. Середньовічні алхіміки дошукувалися секретів філософського каменю, щоб усе перетворювати на золото, але в цьому перетворенні — здатність підкорювати світ собі, тобто, відповідно до середньовічних уявлень, бути наближеним до Бога. Поняття Бога постає у Ньютона, Паскаля. Не кажу вже про ХХ століття та екзистенціалістів, що вивели на авансцену людину перед смертю. Цей одвічний страх людини перед смертю (Олесь Гончар писав, що саме він і визначає людське життя) примушував шукати і водночас тремтіти в очікуванні відповіді. Отже, пропоную читачам розмову з людиною, яка обіцяє сказати, чим є Бог. Це професор Лаврентійського університету (Laurentian University) доктор Майкл Персінґер (Michael Persinger), знаний у науковому світі нейролог, дослідник паранормальних явищ, загадкового феномену «життя після життя» та існування Бога...

— Пане Персінґер, а що таке, власне, парапсихологія?

— Парапсихологія — це вчення про паранормальні явища, якщо просто. Вона пов’язана з тими природними феноменами, що, у свою чергу, апелюють до таїн часу та простору. Власне, питання про час та простір і досі досліджене недостатньо. Всі фізичні закони стосовно часу та простору і їх взаємозв’язку занадто недосконалі, щоб ми могли змоделювати час в абсолюті. Врешті, саме це я б і назвав паранормальним. Щодо часу, то для нас і досі здаються фантастичними процеси перетворення минулого в майбутнє. Також багато часових таїн можна пов’язати з можливостями нашого мозку, тобто маю на увазі процеси трансформації часу в нашій свідомості. До паранормальних явищ належать телепатія, ментальна проникливість або кларвоянс, прекогнітивні процеси, ретрокогніція, психометрія. Всі ці речі були зафіксовані серед людей і пов’язані саме зі специфікою мозку. Інший феномен пов’язано з таким словом як «полтергейст», що насправді є результатом нездатності «незвичайної» людини керувати своїм мозком та енергетичними хвилями. Також важливо врахувати специфіку географічного розташування місцевості.

— У недавно виданій у США книжці «Чому Бог не зникне?» (Why God Won’t Go Away) автори написали, що Бог — це частина нашої свідомості? Як ви це поясните?

— Фізіологи вже давно прагнуть зрозуміти, що ж відбувається насправді в мозку людини, коли вона молиться, тобто під час релігійної практики, або коли медитує. Автори книжки — лікарі з Пенсільванського університету Ендрю Ньюберг (нейрофізіологія мозку) і, вже покійний, Юджин Д’Аквілі (професор психіатрії) — стверджують, що «Бог ніколи не зникне в людській свідомості, оскільки релігійний імпульс вкорінено в біологічну природу та внутрішні структури мозку».

Сканування мозку під час медитації і молитов показує напрочуд низьку активність у задній верхній тім’яній ділянці. Автори називають розміщений там пучок нейронів «ділянкою, асоційованою з орієнтацією», оскільки головна функція цих нейронів — орієнтування у фізичному просторі. Люди з ушкодженою тім’яною ділянкою ледве-ледве можуть знайти дорогу навіть біля власного будинку. Коли ця ділянка у стані нормальної активності, людина чітко відчуває відмінність між собою («еґо») і навколишнім світом. Коли ж вона перебуває в пасивному, «сплячому» стані — зокрема під час глибокої медитації або молитви, це розрізнення втрачається і, отже, межі між «еґо» та світом розпливаються. Чи не такі процеси відбуваються з тими людьми, які моляться й водночас відчувають присутність Бога, або з тими, які медитують і починають відчувати своє єднання зі Всесвітом?

Для проведення експериментів дослідники з допомогою колег, котрі займалися буддизмом у Тибеті, відібрали вісім ченців, які мали досвід медитації і які погодилися на сканування мозку. Учасники експерименту приходили в лабораторію поодинці, і їм уводили в руку інтравенозну трубку. Піддослідним пропонували медитувати, зосереджуючись на одиничному образі, звичайно — на релігійному символі. Мета експерименту в тому, щоб зафіксувати момент, коли відчуття людиною себе або свого «Я» (self) починає розчинятися, і людина відчуває себе частиною Всесвіту. Як описує це Майкл Бейме, один із учасників дослідної групи, такий перехід відчувається як «втрата межі. Нібито фільм вашого життя урвався, і ви раптом побачили той пучок світла, яке спроектував цей фільм на екран».

У стані медитації учасник експерименту починав відчувати злиття зі світом — це відбувалося приблизно за годину після початку експерименту, — йому у вену вводили спеціальну речовину. Протягом кількох хвилин «мічені атоми» досягали мозку і розподілялися в різних ділянках, збираючись у більшій кількості там, де потік крові був сильнішим, тобто там, де активність мозку вища. Вимірюючи після цього їх концентрацію в різних ділянках мозку, дослідники одержували моментальний знімок мозкової активності у процесі медитації. По завершенні експерименту цей розподіл активності порівнювали з її розподілом у стані спокою. Виявилося, що під час медитації дуже високу активність мають лобові ділянки, що відповідають за абстрактне мислення. Вони завжди починають працювати інтенсивніше за умов концентрації уваги на конкретному символі. Проте тім’яна ділянка, що відповідає за орієнтацію у просторі, завмирала.

Учені припустили, що в індивідуума, який медитує, відчуття злиття із зовнішнім світом виникає внаслідок блокування ділянки мозку, пов’язаної з відчуттям свого «місця в часі і просторі». Спостереження за людьми під час медитації свідчить, що вони справді відключають власне сприйняття зовнішнього світу. Їх більше не турбують наявні зовні образи і звуки. Тому, можливо, їх тім’яна ділянка не одержує жодних вхідних сигналів. Позбавлена нормального «живлення», ділянка перестає нормально функціонувати (що виявляється у зниженні її активності), і людина відчуває, що межа між нею й іншим світом починає зникати. Оскільки зникають просторовий і часовий «контекст», людину охоплює відчуття нескінченного простору і вічності.

Всі особливості релігійного досвіду пов’язані з функціональними особливостями мозку людини, а це визначає нейрохімічна структура самого мозку. Незважаючи на те, що сьогодні ми вже можемо відтворити на моделі ті процеси, що відбуваються на рівні мікроструктур (синапсів), усе одно говорити про розуміння всього функціонального розмаїття мозку ми не можемо. До того ж люди з паранормальними здібностями мають певні «відхилення» в генотипі. Свідомість — це темпоральна власність мозку. І поняття Бога — це також властивість свідомості як результат метааналізу свого кінця (біологічної смерті) і відповіді на це передбачення.

— Які процеси відбуваються в мозку людини під час молитовної практики?

— Весь наш релігійний досвід та релігійні переживання — це продукт мозку і його функціональних можливостей. Молитва — це специфічний різновид мозкової діяльності, що залучає спеціальні ділянки, заблоковані в повсякденному житті. Практики медитації активують ділянки мозку, що здатні змінити звичайне сприйняття людиною себе, мови. Також останнім часом з’явилися наукові доповіді стосовно фізичної основи молитов. Якщо велика кількість людей починає молитися одночасно, то можна зафіксувати електромагнітні зміни в аудиторії, зміни на функціональному рівні мозку. Утворюються величезні енергетичні кільця. Молитва — дуже складний психофізичний феномен.

— Чи вдалося провести експерименти, зокрема зісканувати те, що відбувається в мозку під час медитації, молитви?

— Нам поки що не вдалося провести повне сканування мозку людей під час молитви, але вдалося це зробити з людьми, котрі перебували в подібному стані. І результат такий: ці люди відчували присутність Христа в собі, відчували, що відбувається щось божественне. Цей проект мав назву СПЕКТ (Single Photon Emission Computerized Tomography. — Д.Д.). Ми зафіксували величезний сплеск метаболічної діяльності у правій тім’яній ділянці мозку.

— Пане Майкле, отже, якою є природа релігійних переживань?

— Релігійний досвід або й містичний досвід — це результат діяльності лівої півкулі мозку, зокрема ділянки, пов’язаної із самоусвідомленням. Ця ділянка також відповідає за мовленнєві процеси й самоідентифікацію. Ось чому мова настільки пов’язана з людським «я», є дзеркалом психологічних змін. Саме через мову лікарі можуть добре діагностувати психологічні та психічні проблеми людини. Саме тому рідна мова настільки важлива для людини. Бували часи, коли люди були ладні вмерти за мову та свою культуру. Розумієте тепер, чому? Без лінгвістичного процесора немає розуміння себе. Саме тому східні практики стверджують, що відчуття самоусвідомлення — це вигадка культури та мислення (варіація мови). Права півкуля відповідає за чуттєвість сприйняття світу. Вона наповнює це сприйняття значенням, залежно від психосоматичних особливостей. Тобто кожен сприймає світ по-своєму. Для когось літр води — це багато, а для когось — мало. Міра сприйняття — в мозку.

Відчуття єднання зі Всесвітом — не єдина особливість інтенсивного релігійного досвіду. Такий досвід несе в собі також потужний емоційний заряд, що наділяє людину відчуттям благоговіння і глибокого значення буття. Нейрофізіологи вважають, що поява цього відчуття пов’язана з іншою ділянкою мозку, відмінною від тім’яної, а саме — з емоційним мозком, який міститься у глибині скронь. Ця ділянка мозку становить частину лімбічної системи, розміщеної на внутрішньому боці великих півкуль, що регулює діяльність внутрішніх органів, інстинктивну поведінку, емоції, пам’ять. На думку фахівців, ця ділянка виникла на самому початку нашої еволюції. Нині її функції — спостереження за життєвим досвідом і маркування особливо важливих подій та образів — наприклад, обличчя коханої людини.

Під час інтенсивного релігійного переживання «емоційний мозок» стає незвичайно активним, маркуючи все, що людина переживає в цьому стані, як «особливо важливе». Така гіпотеза могла б пояснити, чому людям, котрі пережили релігійний досвід, важко пояснити його іншим. Зміст глибокого релігійного переживання — його візуальні компоненти — ті самі, що й звичайні, щоденні переживання людини. Але скронева система «емоційного мозку» маркує ці моменти релігійного досвіду як надзвичайно важливі стани, супроводжувані відчуттям великого задоволення і гармонії. Коли такий досвід прагнуть описати іншим, вдається передати тільки відчуття незвичності, але не внутрішні відчуття, що його супроводжували.

Є багато свідчень про важливість «емоційного мозку» для релігійного досвіду. Найвідоміші свідчення людей, які страждають на епілептичні напади і які розповідають про «глибокі прозріння». Це нагадує розповіді людей, котрі переживають релігійно-містичне одкровення, коли їх охоплює відчуття, ніби їх «Я» стає прозорим і крізь його порожнечу (і «порожнечу» зовнішньої реальності) вони бачать «реальність» вищого порядку. Не випадково багато епілептиків мають схильність до містичних переживань. Так, Федір Достоєвський писав, що під час епілептичних нападів він «торкався Бога». До релігійних містиків, які, мабуть, могли бути епілептиками, належать апостол Павло, Жанна д’Арк.

Ми провели багато вимірювань електроенцефалограм під час медитацій і виявили збільшення однорідної активності між лівою і правою півкулями мозку. Після медитації ми встановили високу бета-активність, пов’язану з почуттям просвітлення, нескінченних можливостей (за це відповідають гормони). З’являється оптимізм і непереможна віра.

— На вашу думку, Бог існує?

— Запитання «Чи існує Бог?» для мене не більше, ніж оксюморон, нісенітниця, оскільки ми не можемо виміряти суть Бога. Якщо люди визначають Бога як невидиму, нефізичну, безкінечну, всезнаючу силу, то таку гіпотезу ми ніколи не зможемо перевірити з погляду науки. Це все одно що запитати: «А чи існує нефізичне, невидиме рожеве слоненятко?». Але якщо ми визнаємо Бога як результат процесу, що переважає розуміння себе у просторі і часі, — тоді Бог існує. Адже весь релігійний досвід випливає з нашої мозкової активності та функціональних можливостей мозку. Якщо наш мозок запрограмовано на таку опцію, то, можливо, якась сила таки існує і наш мозок на рівні підсвідомості тримає про це інформацію. Але щось було втрачено, і тому ми можемо тільки вірити в Бога, але ніколи не знатимемо про існування цієї сили достеменно. Хоча під час дослідів встановлено: ефект спілкування з Богом або й Божої присутності можна стимулювати в різний спосіб, впливаючи на певні ділянки мозку через подразники. Але в мене як у науковця є одне серйозне запитання: якщо ми можемо викликати відчуття присутності Бога, то чи немає десь у Галактиці стимулів, які могли б відкрити й самого Бога?

…Цікаве дослідження провели шведські і фінські неврологи з Каролінського інституту Стокгольма, які вивчали наслідки введення пацієнтам знеболювальних засобів (анальгетиків), що діють не в місці больового відчуття, а в ЦНС, змінюючи процес обробки сигналів, котрі надходять у мозок. Це анальгетики опіоїдної групи типу морфіну, з якими зазвичай пов’язане таке явище, як звикання, або наркозалежність. Лікарі підозрювали, що прийом плацебо змінює стан опіоїдних рецепторів, оскільки в разі введення сполук, які блокують ці рецептори, ефект плацебо зникає, а на людей із великою кількістю таких рецепторів плацебо діє сильніше.

Ми використовували позитронну емісійну томографію, щоб стежити за процесами в мозку і знати, що відчувають пацієнти, яким внутрішньовенно вводили або анальгетик, або плацебо. Виявилося, що в обох випадках картина аналогічна. Отже, навіювання, аутотренінг можуть імітувати дію опію, і, виявляється, Карл Маркс у своєму відомому вислові про релігію був не дуже далекий від істини. У медицині давно вважають аксіомою, що лікар, спілкування з яким не дає хворому полегшення, — непрофесійний.

«Зустріти Бога» може чи не кожен — для цього достатньо надіти спеціальний шолом. Протягом років я використовую техніку, яку називаю «транскраніальною магнітною стимуляцією», викликаючи з її допомогою «надприродні переживання» в людей. Я виявив, що слабке магнітне поле, яке обертається проти годинникової стрілки біля скроневої частини головного мозку, викликає в чотирьох із п’яти людей відчуття, неначе поруч із ними в кімнаті є ще якась примарна істота. Люди релігійні могли ідентифікувати цю примару як Бога. І все це відбувається в лабораторії. Легко уявити, що відбулося б, якби таке трапилося з людиною вночі, коли вона сама в ліжку, або в церкві, де є релігійний контекст. Я особисто пробував надівати «магнітний шолом» і теж відчував «примарну присутність», але в мене це відчуття було ослабленим, оскільки я був поінформований про те, що відбувається.

Проте, хоч би як розцінювали мої експерименти, вони показують: містичні переживання складаються не тільки з того, що ми відчуваємо, а й із нашої інтерпретації цього відчуття. Ми підганяємо ці переживання під стереотип, вміщуємо у відсік із певним «ярликом» (наприклад, спілкування з вищою істотою), і тоді наше переживання запам’ятовується саме в такому вигляді. Така «підгонка» відбувається несвідомо і триває кілька секунд.

Можемо зробити цікавий і тривожний висновок: з невідомої — чи то природної, як скажуть скептики, чи то надприродної, як скажуть віряни, — причини, наш мозок наділено можливістю випробовувати еволюційно новий тип переживань — релігійні. Проблема в тому, що всі наші переживання здебільшого породжує мозок — як відчуття реальності, так і містичні переживання. Фактично, хоч як це парадоксально, єдиним критерієм реальності для нас є те, наскільки реальною ми її відчуваємо. Ви можете бачити сон і в цей час відчувати його реальним, але коли ви прокинетеся, він не буде реальністю. З іншого боку, люди, схильні до містичних переживань, вважають їх реальнішими за звичайну реальність і дотримуються цього переконання, повертаючись до буденного життя.