Сріблясті хмари Марса

Ще одна загадка Марса: високо в небі планети було виявлено хмари з вуглекислоти. Це відкриття надзвичайно важливе — адже кораблі майбутніх експедицій гальмуватимуть у щільнішій атмосфері, ніж припускали вчені.

З допомогою спектрометра SPICAM на борту європейського корабля «Mars Express» учені виявили найвищі хмари над поверхнею Марса. Астрономи вважають, що це ще один шматочок складної мозаїки сучасних знань про незрозумілу природу марсіанської атмосфери. Досі були відомі тільки хмари, які блукали в більш низьких шарах атмосфери Червоної планети, тепер додалися хмари на висоті між 80 і 100 кілометрами. Вони складаються в основному з вуглекислоти.

SPICAM зробив це відкриття під час спостережень за далекими зірками, які зникають за диском Марса. Вивчаючи зоряне світло, розсіяне в марсіанській атмосфері, вчені отримують так звані профілі молекул на різних висотах, з яких роблять висновки про склад атмосфери. Вчені звернули увагу, що зірки починають тьмяніти, коли їх світло потрапляє в шар атмосфери на висоті 90—100 кілометрів.

«Якщо ви хочете побачити ці хмари з поверхні Марса, то вам, очевидно, доведеться дочекатися заходу сонця», — пояснює французький учений Френк Монмессін, керівник роботи. Це пов’язано з тим, що хмари дуже тьмяні, їх можна побачити, тільки якщо вони темної ночі підсвічуються призахідним сонцем. Власне, вони скидаються на сріблясті хмари земної мезосфери, що виявляються на висоті близько 80 кілометрів. Там щільність земної атмосфери така сама, як на Марсі на висоті 35 кілометрів над поверхнею. Тому нові марсіанські хмари літають у значно більш розрідженій атмосфері, ніж земні.

На висоті 90—100 кілометрів над поверхнею Марса температура дуже низька — мінус 193 градуси за Цельсієм. А це означає, що хмари не можуть складатися з води. Ми спостерігаємо хмари у надхолодних умовах, де головна складова атмосфери — вуглекислота, охолоджена нижче за точку конденсації. Звідси ми робимо висновок, що хмари Марса складаються з вуглекислоти, пояснює вчений.

Але як вони утворюються? SPICAM дав відповідь і на це запитання, виявивши раніше невідому популяцію дрібних зерен пилу в марсіанській атмосфері на висоті 60 кілометрів над поверхнею. Частки, розміром як сота частина нанометра, мабуть, відіграють роль ядер конденсації. Навколо них утворюються кристали вуглекислоти, що збираються у хмари. Але як ці порошини опинилися на такій висоті? Або сильні вітри видули мікроскопічні частинки з каміння на поверхні планети, або це залишки метеорів, які вибухають у її атмосфері.