Силіконова долина у Туреччині. Чому не в Україні?

Засновник Microsoft Білл Гейтс заявив про намір побудувати у Стамбулі другу у світі Силіконову долину за назвою «Технокент». На площі понад сто тисяч квадратних метрів розмістяться більш як 150 компаній, де працюватимуть понад півмільйона людей. І хоча частина жителів-мусульман протестують проти цих планів із побоювання, що американська експансія руйнуватиме їхню «релігію і мораль», правляча ісламська партія Туреччини має намір надавати грандіозному проекту всіляку підтримку. «Будівництво Силіконової долини в Туреччині стане небувалим поштовхом для економіки всієї країни. Ми плануємо інвестувати в проект понад 400 мільйонів доларів і надамо всім компаніям, зайнятим у ньому, низку значних податкових пільг», — заявив прем’єр-міністр країни Реджеп Ердоган.

(За матеріалами Радіо «Свобода»)

— Чи можливо здійснити такий проект в Україні, зокрема в Харкові? — запитую В.Кукліна, професора, доктора фізико-математичних наук, завідувача кафедри штучного інтелекту й інтерактивних систем Харківського національного університету ім. В.Каразіна.

— З наукової і технічної точок зору особливих перешкод немає, — вважає Володимир Михайлович. — У Харкові є значна кількість кваліфікованих фахівців у галузі комп’ютерних технологій і програмування. Їх готують багато вузів міста, у тому числі наш університет, Харківський технічний університет радіоелектроніки, Національний аерокосмічний університет «ХАІ», Національний технічний університет «ХПІ» і багато інших. Та й загальний потужний освітній, технічний потенціал міста, велика кількість різних вищих навчальних закладів і наукових установ, безсумнівно, допоможуть забезпечити технічну сторону успіху такого проекту.

Із соціального боку теж особливих проблем немає. Основні потенційні працівники — люди молоді, активні. Багато з них дуже захоплені інформаційними технологіями, системним програмуванням, і змушувати їх працювати навряд чи доведеться. Вони б із радістю сприйняли можливість попрацювати в такій відомій корпорації. Говорити про можливі протести населення, які ми спостерігаємо нині в Туреччині, не припадає.

А от з економічного боку є поки що важковирішувані проблеми. Це і значні фінансові побори для інвесторів, і нестабільність законодавства в частині оподатковування і пільг, і вже добре відома західним інвесторам сваволя чиновників. Причому іноземців непокоїть не стільки існування поборів, скільки їхня непередбачуваність. Окрім того, їх бентежить нестабільна політична обстановка, адже не ясно, з ким доведеться домовлятися. Інвестор прийде лише туди, де на десятирічному обрії не передбачається змін, принаймні тих, які могли б створити труднощі для бізнесу.

— Що можна було б зробити для збільшення привабливості Харкова як Силіконової долини-3?

— Головне — створити на державному і муніципальному рівнях необхідні інвестиційні умови. Якщо з боку нашого політичного керівництва, виконавчої влади і громадських організацій, які представляють інформаційний бізнес і інформаційне співтовариство, надійдуть відповідні, цілком однозначні сигнали і буде надано гарантії, то це цілком може зацікавити таких інвесторів, як Білл Гейтс.

— Що нам заважає зараз дати ці сигнали?

— Пасивність. Пасивність з боку представників галузі інформаційних технологій, які бояться появи потужних компаній, не розуміючи, що безпосередній контакт із ними дозволить різко збільшити обсяги реалізації продуктів. Їм страшно втратити самостійність, а також контроль над розподілом їхніх поки що дуже скромних доходів. А от середня і нижня ланка представників галузі, численний малий інформаційний бізнес від приходу на український інформаційний ринок такої корпорації лише виграє. Цим людям потрібно консолідуватися і починати активно відстоювати свої інтереси.

Можна також говорити про пасивність з боку керівництва провідних вузів і науково-технічних організацій, які не намагаються звести мости між потужним відповідним сектором Заходу, особливо інформаційним, і вітчизняними науково-технічними колективами. Усі досягнення вчених і технологів Харкова, котрі активно співробітничають з іноземними науково-технологічними центрами світу, — це їхня особиста заслуга. Досі, за деяким винятком, реальної підтримки адміністрації не було. Тільки останнім часом керівники області разом з ученими міста почали шукати шляхи виправлення цього становища.

Є ще пасивність законодавчої і виконавчої влади, які практично нічого не робили для розвитку правового середовища і необхідної інфраструктури інформаційної галузі, спроможної вже в найближчій перспективі принести країні «швидкі гроші».

— І все-таки, чому саме Туреччина?

— Експерти пов’язують це рішення компанії з двома обставинами. По-перше, останніми роками процес розвитку індустрії високих технологій у США уповільнився і розміщення на іншому континенті потужного технопарку може дати новий поштовх цьому бізнесу. І по-друге, Силіконова долина-2 буде вигідною з погляду географічного положення країни і її сусідства з Близьким Сходом. Обираючи Туреччину, Білл Гейтс орієнтується не лише на довгостроковість проекту, але й на можливість широкомасштабної експансії. Побудувавши поблизу мусульманського світу великий технопарк, він створює плацдарм для проникнення своєї компанії на гігантський ринок мусульманських країн. Його корпорація розраховує, скориставшись іміджем цієї найпросунутішої країни мусульманського світу, створити продукти, які б не викликали відторгнення у представників цього світу.

У Туреччині, яка дуже наблизилася до європейських стандартів, існує стабільна політична система. При відносно високому рівні корупції добре відомі умови ведення бізнесу. Немає загрози реприватизації підприємств і закриття технопарків, перешкод для ввезення і вивозу капіталу і так далі. Парасолька НАТО дозволяє сподіватися на збереження іноземної власності, що дуже важливо. Крім цього, Туреччина сподівається найближчим часом увійти до ЄС. До речі, важливо саме з таких позицій уважно подивитися і на можливості України.

— Що принесло б суспільству здійснення проекту Microsoft в Україні?

— Це стимулювало б спочатку розвиток галузі інформаційних технологій. І далі за ланцюжком — систему освіти, систему обслуговування, тобто телекомунікації, провайдерів, інтернет-торгівлю і так далі. Потім дійшла б черга інтернет-банкінгу й активного упровадження в реальний сектор економіки, зокрема, систем планування ресурсів (Enterprise Resource Planning), мережних методів управління тощо. Поступово наші фахівці навчилися б заробляти дуже великі гроші, продаючи готові програмні комплекси і нові високотехнологічні компанії. Зараз вони виробляють лише їхні деталі і частини, що великого доходу не приносить. Поступово б почав розвиватися відповідний сектор фондового ринку і всієї його інфраструктури. І років десь через десять-п’ятнадцять ми б свою Україну просто не впізнали.

— Харківський національний університет і інші вузи міста випускають щороку не одну тисячу фахівців в галузі інформаційної технології. Вони можуть спокуситися роботою в турецькій Силіконовій долині?

— Звісно. Тисячі наших програмістів, більш-менш стерпно оволодівши англійською мовою, і так щороку їдуть за кордон, у Європу, США. До речі сказати, ряд успішних фахівців з України працюють і в американській Силіконовій долині, і в інших найбільших корпораціях світу. Дехто з емігрантів забезпечує контракти і ділові зв’язки, створюючи передумови кращої інтеграції країни у світове господарство. Але, за великим рахунком, не відтік мізків — наша проблема, а труднощі ведення бізнесу в Україні у цій сфері. Багато наших учнів, наприклад, не знаючи іноземних мов або не бажаючи покидати рідні місця, залишаються в Харкові, розраховуючи налагодити роботу з західними і східними фірмами через їхніх представників на місцях. От якби ми змогли на своїй території створити умови для нормальної роботи таких фахівців, як це зробили Індія, Ізраїль і ряд просунутих у цьому стосунку держав, то країна б отримувала значні грошові вливання.

— Може, нам є сенс запропонувати потенційним інвесторам у сфері інформаційних технологій експансію у напрямку країн колишнього СРСР?

— Україна поки що не зуміла продемонструвати інвесторам свої можливості у сфері інформаційних технологій і не переконала їх у серйозності своїх намірів. До того ж, відволікаючи кошти на масштабний проект у Туреччині, компанія Гейтса протягом кількох років навряд чи зможе розпочати інший такий масштабний проект. Але можуть бути й інші шанси для розвитку, які нам не можна втратити! Ми повинні створювати передумови для впровадження масштабних інвестиційних програм приватного бізнесу в галузі високих технологій. Невеликі проекти у цій сфері, без сумніву, теж корисні, але ефект вони матимуть лише у випадку, якщо таких проектів з’явиться багато.