Силіконова долина? Силіконовий степ!

Майбутнє світової економіки пов’язане з промисловими галузями шостого технологічного укладу — інформаційними технологіями, біотехнологіями, системами штучного інтелекту, глобальними інформаційними мережами тощо. Саме вони розвиваються сьогодні прискореними темпами, приносять найвищі прибутки і задають високу динаміку національним економікам. Кожен із цих авангардних напрямів спирається на більш традиційні галузі — електроніку та мікроелектроніку. Проте стан електронної і мікроелектронної промисловості України близький до критичного. На думку деяких фахівців, без багатомільярдних інвестицій, причому бажано іноземного походження, реанімувати колись конкурентоспроможні галузі не вдасться. На жаль, можливість залучення інвестицій такого масштабу наближається сьогодні до нуля.

НТК «Інститут монокристалів» НАНУ, яким керує академік НАН України В.Семиноженко, – найбільший експортер матеріалів і виробів для електроніки.

— Володимире Петровичу, може, про перспективи електроніки і мікроелектроніки в Україні дешевше просто забути? Немає великих грошей — немає й галузі?

— Насправді має йтися не так про масштаби інвестицій, як про вміння їх грамотно і точно розподіляти. Про це свідчить досвід інших країн, у тому числі Німеччини, Росії, Китаю, де складалася аналогічна ситуація. Якщо сьогодні в Україні немає фінансових можливостей поставити базову технологію випуску інтегральних схем із сучасним рівнем топології — 0,25—0,15 мкм, необхідно виділити кілька інших, менш витратних пріоритетів у цій галузі й розвивати їх.

Добрі стартові можливості для конкуренції на світових ринках Україна має у світлотехніці на базі над’яскравих світлодіодів, мікрохвильової електроніки, опто- та інфрачервоної електроніки. А в галузі мікрофотоелектроніки у нас є наскрізна кооперація, що дозволяє виготовляти вироби в цілому. Це дозволяє вже найближчими роками створити в Україні нові сучасні високорентабельні виробництва без мільярдних капітальних витрат. Розрахунки показують, що кожен вкладений у мікроелектроніку долар дає 20 доларів прибутку, дозволяє створити втричі більше робочих місць, ніж в інших галузях промисловості.

— Яку продукцію з електронною і мікроелектронною начинкою експортує сьогодні Україна?

— ДП (державне підприємство) НДІ «Оріон» виробляє мікрохвильові приймачі-передавачі, синтезатори частот, радіометричні комплекси, електровакуумні, радарні системи, на які є попит у Китаї. Високотехнологічні приймально-передавальні мікрохвильові модулі купує Росія. Львів’яни експортують у Китай новітні мікрохвильові радіотехнічні комплекси. І справді – найбільшим експортером матеріалів та виробів для електроніки є наш інститут — ми постачаємо їх до США, Японії, Швейцарії, Росії, Ізраїлю та інших країн на суму понад шість мільйонів доларів на рік.

Не можна сказати, що розвитку або принаймні підтримці електронної галузі України зовсім не приділяли уваги. Останніми роками було прийнято близько десятка галузевих і міжгалузевих програм. Можна пригадати такі назви: «Розробка і виробництво приладів та установок автоматизації і систем управління», «Складна радіоелектронна і вимірювальна апаратура», «Програма розвитку найбільш конкурентоспроможних напрямів мікроелектроніки в Україні». Фахівці очікували від виконання цих програм великих результатів.

Наприклад, від реалізації національної програми розвитку електронної промисловості України на 1999—2005 роки очікувалося майже двадцятиразове зростання обсягів товарної продукції, досягнення 30-відсоткової рентабельності галузі, створення 120 тисяч нових робочих місць. За рахунок збільшення прибутку підприємств галузі передбачалося інвестувати понад 4,4 млрд. грн. у її комплексну модернізацію. Вже на 2002—2005 роки було заплановано етап динамічного зростання електронної промисловості. На цьому етапі проведення НДЕКР і впровадження їхніх результатів у виробництво мало забезпечити власні потреби України у виробах електроніки на 70—80%, а з більшості номенклатур — до 100%! І як результат виконання програми — входження України в коло розвинених країн до 2010 року.

— Наскільки я пам’ятаю, фінансування цієї програми так і не розпочалося...

— Абсолютно правильно. Такий алгоритм державної науково-технічної політики, яка реалізується в Україні. Держава готова приймати галузеві програми, але не готова їх фінансувати.

Проте навіть урізане фінансування дає відчутний ефект, якщо вибудовано грамотно пріоритети. Наведу один дуже характерний приклад. Із 2005 року в Україні діє державна науково-технічна програма «Розвиток мікро- і оптоелектронних технологій». Правда, з початку 2005 року на виконання програми було заплановано 21,54 млн. грн., але під час чергового коригування бюджету фінансування урізали вп’ятеро. Така ж сама ситуація й у 2006 році. Звичайно, дефіцит коштів значно знизив результативність держпрограми. Проте її учасникам, а це шість інститутів НАНУ і провідні галузеві НДІ та КБ Мінпромполітики, вдалося досягти результатів світового рівня.

— Можете навести конкретні приклади?

— Вітчизняна економіка зараз забезпечена суперсучасними оптоелектронними приладами для охорони здоров’я, моніторингу довкілля, боротьби з тероризмом, конкурентоспроможними напрямами твердотільної НВЧ-електроніки міліметрового діапазону довжин хвиль. А розробка кольорових і білих електролюмінесцентних джерел світла (так званих світлодіодів) може стати основою революції в енергозбереженні. Серійний випуск таких світлодіодів міг би в десятки разів знизити електроенергоємність і вітчизняної промисловості, і житлово-комунального сектора. У Японії, США, Китаї та інших країнах білі світлодіоди вже починають витісняти звичайні лампи розжарення, оскільки вони споживають електроенергії учетверо-вп’ятеро менше від найбільш економних джерела світла, і в 10—15 разів менше від звичайних ламп розжарення. А тривалість їхньої роботи перевищує 10 років.

— При таких перспективах енергозбереження, не кажучи вже про інші напрями, немає сенсу сперечатися, чи потрібні Україні електроніка й мікроелектроніка.

— Проте з цього не випливає, що розвивати електроніку треба й можна саме стаханівським способом, як пропонується у статті «Електроніка на Ельбі і... на Дніпрі» («ДТ», №19, 2006 р.), тобто будуючи нові заводи і вкладаючи мільярди доларів інвестицій. Набагато вигідніше фінансувати не проблемні заводи, а перспективні напрями і програми, по яких можна досягти серйозних результатів уже сьогодні. У такому разі держава виграє двічі. Перший раз — отримавши унікальні технології світового рівня. Другий — посиливши галузеву кооперацію, в якій свою нішу зможуть знайти всі заводи, незалежно від їхнього теперішнього стану.

Пригадаймо, як починалася Силіконова долина у США: з малих інноваційних підприємств та фірм. Їхній успіх був забезпечений не фантастичними фінансами, а ефективним менеджментом і точним прогнозуванням економічної кон’юнктури в межах десятиліття. Таких самих умов легко можна дотриматися і в Україні. І тоді хай не Силіконова долина, а Силіконовий степ – стане реальністю.