Сергій РЯБЧЕНКО: "Єдиний шлях для України — інноваційний розвиток з опертям на власну науку"

Українське фізичне товариство (УФТ) - одна з найактивніших громадських організацій вітчизняних науковців - ухвалило звернення до президента та прем'єр-міністра України. Занепокоєння наукової спільноти викликало те, що і проект Коаліційної угоди, оприлюднений Блоком Петра Порошенка, і перелік першочергових законодавчих ініціатив партії "Народний фронт", які визначають орієнтири руху України в європейському напрямку, "майже або й зовсім не торкаються проблем розвитку національної освіти і науки".

"Ми вважаємо, що ці проблеми заслуговують на першочергову увагу, оскільки саме наука є основою сучасної інноваційної економіки, розвиненого громадянського суспільства, а розробки вітчизняних учених можуть забезпечити надійну обороноздатність держави в умовах російської агресії", - йдеться, зокрема, у зверненні. (Текст звернення див. на сайті). Докладніше позицію наукової спільноти DT.UA прокоментував відомий учений-фізик Сергій РЯБЧЕНКО.

Питання науки і освіти - завжди у сфері інтересів науковців. На безлічі зборів різного масштабу вчені-доповідачі аргументовано доводять слухачам, що єдиний шлях вивести країну на європейський простір - це інноваційний розвиток з опертям на власну науку, яка, своєю чергою, живитиметься високоосвіченими фахівцями, підготовленими в системі освіти. Але їхні слухачі - здебільшого ті ж самі науковці, однодумці, яких не треба переконувати в цих істинах.

Жодна спроба налагодити діалог із владою на зазначену тему успіхом не увінчалася.

Пригадую круглий стіл з питань інноваційного розвитку на початку каденції Ющенка. Американці на чолі з Г.Шером привезли людей із цікавим досвідом, аналітиків. Запрошені до участі були не лише фахівці, а й представники урядових структур і президентської адміністрації. Від останньої прибув О.Рибачук. Він, пославшись на зайнятість, попросив слова серед перших, виголосив "промову" із загальних фраз, подякував слухачам і пішов. А вслід за ним пішли й інші представники влади. Було соромно.

Ющенко призначив комісію з науковців і представників наукоємних виробництв, яка мала розробити пропозиції для організаційного вдосконалення науково-технологічного потенціалу України. Розробила. Не скажу, що ідеально, але це була платформа для обговорень. Однак… Цим усе й скінчилося.

Натомість реформи в українському науково-технологічному потенціалі, успішно розпочаті в 1991-1994 рр., не без злорадства викорчовувалися. Наслідок ми вже відчули - в країні майже знищено оборонний потенціал. Частіше говорять про виробничу сферу. Однак складається враження, що керівництво держави ще не усвідомило: випуск оборонної техніки 1970-1980-х років - марна трата ресурсів, а розробка нової потребує зусиль вчених і технологів. Технічної документації на новітні розробки нам ніхто, навіть із найбільш дружніх країн, не дасть. І кадрів, здатних випускати високотехнологічну продукцію, для нас ніхто не готуватиме.

Угода про Асоціацію з ЄС дає Україні можливість бути присутньою на європейському ринку. Але з чим? Сама собою, без наукового доробку, продукція української промисловості конкурентоздатною на європейському ринку не стане.

Бачення новою владою науково-технологічної політики важливе не лише для України. Питання намірів на ниві науки й освіти претендентів чи то на президентські крісла, чи на місця в парламентах - чільні у передвиборних програмах кандидатів і/або партій у США, Франції, Німеччині … Тільки в Україні, яка котиться у прірву економічної відсталості та зубожіння, і цього скочування не перервати інакше ніж через перехід на інноваційний шлях розвитку, наміри претендентів на владу з цього ключового питання практично не обговорюється. Припустімо, наші партії низької думки про своїх виборців, але ж коли вибори закінчилися й готується програма законодавчих ініціатив і принципів, яких має дотримуватися нова влада, - то питання намірів на ниві національної освіти й науки у цьому документі мають бути обов'язково висвітлені.

Безперечно, наукова система в країні потребує змін. Але яких? Насамперед визначмо, що ми розуміємо під терміном "наукова система". Як відомо, наукова система будь-якої країни має вирішувати три головні завдання. По-перше, забезпечення науково обгрунтованої загальної освіти населення і формування масового світогляду (мушу з прикрістю зауважити, що останніми роками ЗМІ через журналістів, котрі, на мою думку, порушують принципи журналістської етики, настійливо нав'язують населенню всілякі антинаукові погляди, чим руйнують прищеплений освітою науково обґрунтований світогляд). Це завдання - найдешевше й найнеобхідніше навіть для найбідніших країн. Воно ж - найефективніше. Кожна копійка, витрачена на таку "науку" і на масову освіту, заощаджує сотні або й тисячі грошових одиниць у витратах на тюрми та поліцію, у рази підвищує особисту безпеку громадян. По-друге, забезпечення власної системи підготовки вчителів для масової освіти, медпрацівників для масових лікарняних закладів, кадрів для закладів культури та інших систем життєзабезпечення. Це завдання вже трохи дорожче, можливо з меншою економічною віддачею, але тільки воно може забезпечити самоідентифікацію народу, країни (нації у політичному сенсі). І, нарешті, третє: науково-технологічний комплекс, що забезпечує отримання нового знання щодо законів природи, всесвіту і застосування цих знань для потреб людського життя, для створення якісно нової продукції або вдосконалення і здешевлення наявної. Ця функція потребує чималого оборотного капіталу, який не завжди швидко повертається, але повертається з великими прибутками. Це саме та "наука", про яку американський президент сказав: "Ми витрачаємо великі кошти на науку не тому, що ми такі багаті. Навпаки, ми такі багаті саме тому, що витрачаємо великі кошти на науку".

Саме сума завдань науки всіх перелічених типів, включно з останнім, є ознакою передової країни. На мапі американців країни поділені на: ті, що виробляють знання і нові технології для новітньої продукції; ті, що виробляють новітню продукцію, спираючись на отримане знання, хоча самі роблять обмежений внесок у його добуток, та ті, що споживають продукцію і видобувають сировину. Ми (й інші країни СНД) на тій мапі у сірій зоні.

А перехід країни на інноваційний шлях розвитку мав би дати нам можливості, по-перше, відповідати на зовнішні виклики, по-друге - увійти в Європу не сировинним придатком, а повноправною країною, яку поважатимуть інші.

Що стосується певних структурних змін, які відбулися в питаннях організації науки останнім часом, то мені вони здаються недостатніми. Річ у тому, що в науки, яка забезпечує нові знання законів природи, всесвіту і застосування цих знань для потреб людського життя, є два аспекти: "фундаментальна" наука - це власне самі знання, і "прикладна" - це розробка пропозицій та технологій їх використання для потреб людей. Обидва важливі. Саме на етапі впровадження доробку прикладної науки у виробництво повертаються вкладені гроші. В Україні система прикладних науково-дослідних інститутів практично ліквідована. А структура академічних інститутів, зорієнтованих на фундаментальну науку, не може вслід за розробкою нової ідеї видавати креслення для виробничого етапу. А за умов занепаду економіки здобутки вітчизняної науки часто залишаються без запиту.

Фундаментальну науку треба підкріплювати системою прикладних наукових закладів. Звичайно, найпотужніші прикладні комплекси високих технологій, що містять велику дослідницьку частину (як Інститут електрозварювання ім. Є.Патона), мають залишитися на державній підтримці. Але участь підприємців у підтримці прикладної науки має набути нових стимулів з боку держави.

Коли ми починали розробку й реалізацію державної системи підтримки науки в Україні у 90-і роки, мали на увазі державний науково-технологічний комплекс як ціле. І саме його намагалися оптимізувати. Йшлося про державну науково-технологічну політику, головні засади якої були закріплені законодавчо. Потім систему дослідно-конструкторських робіт було вирвано з цього комплексу й ліквідовано. Тепер заступник міністра з питань науки МОН "відає" лише "вузівською" наукою, яка раніше живилася замовленнями прикладних інститутів, а з їх зникненням також вкрай занепала, і малою частиною коштів на гранти (здебільшого по лінії міжнародного співробітництва). Національні академії з нами співпрацюють, але є незалежними. Закону, що зобов'язує уряд вести певну науково-технологічну політику, зараз в Україні немає, є Закон про науку, але він регламентує не політику уряду, а певні елементи відносин у науковій сфері.

Вважаю, що на часі відтворення Державного комітету з питань науки і технологій та інновацій, який би зосередив зусилля на відродженні науково-технологічного комплексу України.

Що ж стосується певної частини р-революціонерів, які, спираючись на недоліки, що нагромадилися в керівництві НАНУ, вимагають "усе відібрати й поділити", - то цьому питанню також присвячена частина Звернення УФТ. Попри те, що керівництво НАНУ потребує докорінного реформування, ми вказуємо, що на сьогодні інститути НАНУ - по суті, єдині осередки, в яких ведеться наукова робота на світовому рівні і є відповідні фахівці. Без сумніву, НАНУ потребує подолання недоліків, але її трансформація має бути глибоко продуманою, без ризику втрат.

Насамперед треба створити умови, щоб інститути могли самі заробляти. По-друге, продумати комплекс заходів із відновлення (або створення) високотехнологічних виробництв, які стануть споживачами вже готової наукової продукції і замовлень на нову, локомотивами інноваційного процесу. Звичайно, замовлень із фінансуванням.

Оскільки Україні аж ніяк не пройти повз інноваційний період розвитку, науковців треба не скорочувати, а бити на сполох, що їх обмаль. Зараз в Україні науковців на 1000 жителів менше, ніж у Європі, а коли старше покоління піде, стане ще менше. Людей же середнього віку їм на зміну майже немає. Молоді - також. Тобто головне зараз - встигнути передати досвід наступникам.

Зважаючи на все це, Українське фізичне товариство, яке є повноправним членом Європейського фізичного товариства і об'єднує провідних науковців-фізиків та популяризаторів науки, закликає державну владу зробити нарешті науку пріоритетом державної політики. Адже тільки на такій основі можливий прорив України до Європи. І, що не менш важливо, чітко сформулювати виборцям, зусиллями котрих коаліційні партії отримали більшість, свою позицію з цих питань.

Президенту України Петру Порошенку

Прем'єр-міністру України Арсенію Яценюку

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Вельмишановний Арсенію Петровичу!

Український народ виявив велику довіру очолюваним Вами політичним силам, пов'язавши з ними надії на дальший рух України до Європи. Водночас це покладає на Блок Петра Порошенка й "Народний фронт", які, сподіваємося, стануть невдовзі основою нової парламентської коаліції, і величезну відповідальність за визначення правильних орієнтирів такого руху.

Тому нашу тривогу викликало те, що і проект Коаліційної угоди, оприлюднений Блоком Петра Порошенка, і перелік першочергових законодавчих ініціатив партії "Народний фронт" майже або й зовсім не торкаються проблем розвитку національної освіти та науки.

Ми вважаємо, що ці проблеми заслуговують на першочергову увагу, оскільки саме наука є основою сучасної інноваційної економіки, розвиненого громадянського суспільства, а розробки вітчизняних учених можуть забезпечити надійну обороноздатність держави в умовах російської агресії.

Сьогодні щодо стану української науки висловлюють різні оцінки. Одні вважають, що її система працює в основному ефективно і потребує лишень додаткового фінансування. Інші переконані, що ця система потребує докорінної перебудови. Тому спробуємо звернутися до об'єктивних фактів.

На нашу думку, з метою визначення ступеня ефективності чи неефективності вітчизняної науки слід насамперед порівнювати рівень фінансування досліджень і розробок у різних країнах та досягнуті при цьому результати. З урахуванням коливань валютного курсу і секвестрів бюджету в 2014 р., цей рівень фінансування в абсолютних цифрах в Україні приблизно вдесятеро нижчий, ніж у Польщі, у 100 разів нижчий, ніж у Росії, в 1000 разів нижчий, ніж у США. Бюджетне фінансування науки в нас опустилося до позначки, нижчої ніж 0,25% ВВП, що є показником слаборозвинених країн Африки (орієнтир, визначений Лісабонською стратегією для країн ЄС, - 3%).

Відтак розмови про те, що начебто в "Україні на науку марнуються величезні кошти", - завідомо неправдиві й недобросовісні. Українська наука виживає (і часто продукує цілком конкурентні, за світовими мірками, результати) з таким рівнем фінансування, з яким, згідно з усіма міжнародними наукометричними канонами, вона вже мусила б загинути. А одна надрукована українськими науковцями стаття в журналі, включеному до міжнародної бази Web of Knowledge (де критерії оцінювання абсолютно однакові для всіх), "коштує" для нашого бюджету в 10 разів менше, ніж аналогічна стаття західних колег - їхнім платникам податків (і в цьому сенсі ККД наших дослідників на порядок вищий!) І це є заслугою українських учених, які примудряються працювати в немислимих для їхніх європейських колег умовах.

Тому ми наголошуємо: заяви, начебто віддачу від української науки можна підвищити лишень за рахунок адміністративних реформ і без збільшення рівня її підтримки, - завідомо нефахові й безвідповідальні. Сучасні результати проривного рівня немислимі без дорогого експериментального обладнання, матеріалів, реактивів, баз даних і літератури. Коштів на все це український бюджет давно вже майже не передбачає, обмежуючись фактично лише виплатою злиденної, за світовими мірками, зарплатні й утриманням (украй недостатнім) будівель наукових установ.

Неприйнятною і нефаховою також є пропозиція істотно зменшити чисельність вчених в Україні, зосередившись на підтримці порівняно невеликої кількості "проривних" колективів і напрямів. Адже кількість дослідників в Україні (і насамперед у сфері природничих та технічних наук, які визначають науково-технічний прогрес) за роки незалежності вже зменшилася майже вп'ятеро, і нині за кількістю дослідників на 1000 населення ми опинилися нижче переважної більшості країн ЄС. А існування "проривних" колективів без широкого підґрунтя професійних наукових спільнот середнього рівня неможливе, - це азбучна істина.

Ми переконані: нинішня система підтримки науки в Україні потребує вдосконалень, але їх повинні проектувати і здійснювати фахівці. Інакше ризикуємо безповоротно втратити унікальний науковий потенціал, який ми зберегли досі, і за яким досі, за всіма об'єктивними критеріями, перебуваємо серед 20-30 провідних держав світу.

Тому ми наголошуємо: на часі - ухвалення нового Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", який визначив би державну підтримку науки як основу сучасної інноваційної економіки та обороноздатності країни, гарантував би достатнє базове бюджетне фінансування наукових установ для збереження провідних наукових шкіл і водночас - підтримку пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень за результатом відкритого конкурсу на грантовій основі та в рамках виконання державних цільових програм.

Держава має гарантувати збереження унікального наукового потенціалу Національної академії наук України з одночасним реформуванням принципів її управління в напрямі демократизації й зорієнтованості на виконання пріоритетних державних завдань. Водночас мають здійснюватися цілеспрямовані заходи для зближення університетської та академічної науки, покращення умов для наукової праці у ВНЗ.

Ключовим питанням в Україні є створення сучасної інноваційної системи для забезпечення неперервного зв'язку в ланцюжку від дослідної лабораторії й до виробництва, що включатиме технологічні та наукові парки, венчурні фонди, мережі трансферу технологій тощо. Адже цей зв'язок в Україні порушено не з боку науки, а з боку енерговитратної, деформованої, пристосованої до отримання надприбутків в умовах корупції економіки.

Водночас конче потрібні дійовий захист інтелектуальної власності як необхідна передумова успішної комерціалізації наукових розробок та здійснення політики "нульової толерантності" щодо плагіату в науці, аж до позбавлення наукових ступенів і вчених звань, отриманих на підставі доведеного плагіату.

Ці зусилля має вінчати повноправне входження України до Європейського дослідницького простору після набуття нею асоційованого членства в Рамковій програмі ЄС "Горизонт-2020" (що прямо передбачено статтею 376 ратифікованої українським парламентом Угоди про асоціацію з ЄС).

З проблемами науки тісно пов'язані проблеми освіти, причому не лише вищої (де слід завершити перехід до європейських стандартів), а й середньої, де має бути неодмінно забезпечено високий рівень викладання предметів природничо-наукового циклу. Адже без цього говорити про високотехнологічне майбутнє України - нереально.

Українське фізичне товариство, яке є повноправним членом Європейського фізичного товариства і об'єднує провідних науковців-фізиків та популяризаторів науки, закликає державну владу зробити нарешті науку пріоритетом державної політики. Переконані: тільки на такій основі можливий омріяний прорив України до Європи.

УФТ готове надати експертну підтримку в опрацюванні тієї частини Коаліційної угоди, в якій буде закріплено зобов'язання Коаліції всіляко сприяти розвиткові науково-технічного та освітнього потенціалів України, і, за участі наукової та освітянської громадськості, реалізувати комплекс заходів для оптимізації умов для освітянської та наукової діяльності.

На доручення Координаційної ради УФТ
з глибокою повагою
голова Координаційної ради проф.І.М.Дмитрук