Секрет його успіху

05 жовтня, 2020, 21:07 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Директора Інституту біохімії імені О. Палладіна НАН України, засновника української школи молекулярної імунології, першого віцепрем’єр-міністра незалежної України з гуманітарних питань Сергія Васильовича Комісаренка добре знає світова наука.

Секрет його успіху
© НАН України

Для багатьох із нас Національна академія наук України — це зібрання вчених, які є загальновизнаними експертами, найкращими носіями знань і досвіду в Україні в науках, котрим вони присвятили життя, і, звичайно, науково-дослідних інститутів академії. Але я відчуваю й напевно знаю, що наша Академія — це значно більше. За аналогією, це — острів на міцному фундаменті, острів стабільності, розумного консерватизму і особистої свободи думок, без якої неможливий розвиток науки. Острів серед нестабільності політичного хаосу, боротьби фінансових груп і користолюбних амбіцій, часто спрямованих проти національних інтересів, що ними нехтують навіть умовні патріоти, коли йдеться про власні інтереси. Академія для розумних людей залишається як предметом гордощів за колишні досягнення, так і, я впевнений, запорукою майбутніх успіхів вітчизняної науки. Головне, що в нас для цього є те, що по-справжньому визначальне, — наш генофонд, розум наших людей, їхнє прагнення до знань.

Академік Борис Євгенович Патон своєю особистістю і діяльністю підняв посаду президента Національної академії наук України до високих вершин, і саме з такою міркою ми маємо підходити до його наступника…

Здається, все просто. Потрібно обрати людину, котра б одночасно була і справжнім вченим, і потужним організатором наукової діяльності, котра б мала великий авторитет у суспільстві та світовій науці, а головне — високі людські якості. У такому виборі найкращим порадником є аналіз і порівняння життєвих здобутків кожного з претендентів: що він зробив за своє життя для вітчизняної і світової науки, для нашої країни та її людей, чи можемо ми вважати, що майбутній президент Академії буде взірцем вітчизняної еліти, і чи пишатимемося ми за людину — президента нашої Національної академії.

Я знайомий із Сергієм Васильовичем Комісаренком багато років. Він завжди цікавився кібернетикою, особливо її використанням для моделювання біологічних процесів та для медицини. Колись ми знайшли час для досить тривалої й дружньої бесіди, і він мені розповів, як йому дозволили, як виняток, навчатися одночасно і в медичному інституті імені Богомольця, і на вечірньому відділенні механіко-математичного факультету університету імені Шевченка; як він вечорами слухав в університеті лекції Глушкова і, на додачу, бігав на популярні лекції Глушкова та Амосова, присвячені медичній кібернетиці. Як він мріяв обрати біокібернетику своєю спеціальністю. Але… біохімія перемогла і він став біохіміком, який вивчає імунітет.

Академік Комісаренко добре відомий як успішний науковець, котрий багато чого досяг у цьому житті, цілеспрямований, працьовитий. Він цікавий співрозмовник із чудовим почуттям гумору, бере активну участь у круглих столах, дискусіях, завжди чітко аргументує і відстоює свою думку, не пасує перед авторитетами, спостережливий, дотепний, позбавлений начальницької недоступності й пихи, відчуття власної непогрішимості. Високо цінує вільнодумство, особливо — в молодих вчених.

Директора Інституту біохімії імені О. Палладіна НАН України, засновника української школи молекулярної імунології, першого віцепрем’єр-міністра незалежної України з гуманітарних питань, успішного дипломата, кандидата на посаду президента України 2004 року і тепер — на посаду президента НАН України академіка НАН і НАМН України Сергія Васильовича Комісаренка добре знає світова наука. На його думку зважають, його авторитет бездоганний. Недарма листи на підтримку обрання його президентом Академії надіслали провідні вчені і України, і світу, серед яких Іван Дзюба, лауреат Нобелівської премії біохімік Агарон Чехановер і президенти академій наук інших країн, іноземні члени НАН України, а також перший президент України Леонід Кравчук, під керівництвом якого Сергій Васильович працював у 1990–1994 роках. Окрім результатів фундаментальних досліджень, серед його прикладних розробок є важливі ліки, діагностичні препарати, зокрема проти туберкульозу, дифтерії, загрози тромбоутворення, і, нарешті, останній успіх — унікальний ефективний кровоспинний засіб, що дозволяє зупиняти навіть летальні кровотечі з магістральних судин.

Але, як не дивно, я хочу привернути особливу увагу до його здобутків на посадах віцепрем’єр-міністра України та першого посла у Британії, яким не знаю аналогів у сучасній історії Україні. З його біографії видно, що на посаді заступника голови Ради міністрів УРСР, а потім віцепрем’єр-міністра України у 1990–1992 роках за неповних два роки С.Комісаренко ініціював і брав участь у розробці перших законів України з гуманітарних питань: про освіту, національні меншини, свободу совісті, пресу та засоби масової інформації, пенсії, ініціював прийняття закону про боротьбу зі СНІДом, організував і очолив урядову комісію по боротьбі зі СНІДом, організував Державний комітет по боротьбі із СНІДом. Він був головою урядових комітетів та комісій: з відзначення 50 років трагедії у Бабиному Яру, з проведення Першого конгресу українців, з гуманітарної допомоги тощо. Він був ініціатором упорядкування місця трагедії у Бабиному Яру, відновлення Києво-Могилянської академії, передачі приміщення музею Леніна «Українському дому», організації Музею Івана Гончара, нагородження колективу митців під керівництвом С.Параджанова Державною премією України імені Тараса Шевченка за створення фільму «Тіні забутих предків», передачі Собору святого Юра у Львові греко-католицькій церкві, будинку синагоги Бродського, в якому розміщувався Театр ляльок, — єврейській громаді і Олександрівського костелу — католицькій церкві. З набуттям Україною незалежності він висловив екзархові України Філарету ідею створення помісної Української православної церкви.

Посада заступника голови уряду з гуманітарних питань за Комісаренка була «робочим» місцем, на відміну від «почесного» чи «шанованого» місця для деяких із його наступників або попередників в уряді.

У травні 1992 року президент України призначив С.Комісаренка першим послом України у Сполученому Королівстві. Навіть неповний перелік зробленого посольством України під його керівництвом вражає здобутками і значенням у сучасній історії дипломатичної служби України. Працюючи послом, він успішно розвивав двосторонні україно-британські відносини; ініціював вступ України до директорату Європейського банку реконструкції та розвитку, до Міжнародної морської організації, Інмарсату та інших міжнародних організацій; організував безкоштовну передачу Україні Британської антарктичної станції «Фарадей» (зараз «Академік Вернадський»), що зробило Україну членом Договору про Антарктику. С.Комісаренко сприяв підтримці Британією прийняття України до Ради Європи; ратифікацію британським парламентом Угоди про співробітництво між Україною та Європейським Союзом; заснував у Лондоні британсько-українську торгову палату і благодійний фонд допомоги чорнобильцям тощо. Завдяки його діяльності на посаді посла Україна безкоштовно отримала два будинки в Лондоні і один в Единбурзі та дуже вигідно придбала приміщення для посольства, чим було заощаджено кілька мільйонів фунтів стерлінгів.

Але справжній вчений завжди залишається вченим, і після закінчення дипломатичної роботи у 1998 році Сергій Васильович знову в Інституті біохімії. Його обирають директором інституту, а 2004-го — академіком-секретарем відділення НАНУ, що відповідає за медико-біологічні дослідження. Ось і тепер, коли прийшла біда з пандемією, саме він наполегливо працює над коронавірусною проблемою, мобілізує наукові інститути України на боротьбу з вірусом, веде широкий обмін результатами лабораторних здобутків із науковою спільнотою Китаю, США, Великої Британії, інших країн. Він виступає у пресі та на телебаченні, інформуючи громадськість про методи боротьби за виживання. Нині виходить друком його унікальна книжка «Світова коронавірусна криза». До його авторитетного слова дослухаються люди, адже йдеться про великий науковий багаж вченого, його вміння правильно обирати мету.

Це відомі факти з життя Сергія Комісаренка, адже все діялося при нас, у нас на очах, усе свідчить про розмах його діяльності та потугу неймовірного організатора, справжнього лідера, всі зусилля якого завжди були спрямовані на користь Україні. Маємо той не дуже частий випадок, коли в одній особі так щасливо поєдналися і державний та громадський діяч, і політик, і дипломат, і вчений світового рівня.

Пам’ятаю, як на зустрічі в Бориса Євгеновича Патона у президії НАН України йшлося про Інститут біохімії імені Палладіна та його директора. Президент академії тепло говорив про наукові здобутки Інституту біохімії, згадував про академіка О.В.Палладіна, колишнього президента АН УРСР, а Сергія Комісаренка, який тоді поєднував посаду віцепрем’єра в уряді України з роботою в інституті, жартома називав «нічним директором».

Сергій Васильович неодноразово казав, що його мрія і мета — відновлення престижу НАН України, здобутого нею під керівництвом Б.Патона у 1960–1980 роках. Я напевно знаю — це йому під силу. Адже секрет життєвого успіху Сергія Комісаренка — в його розумі, шаленій працездатності та виняткових організаторських здібностях лідера.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК