Розділяй і... досліджуй

Пропозиція Єврокомісії повністю переглянути систему фінансування фундаментальних наукових досліджень уже встигла викликати як захоплене схвалення, так і злу критику. Як відомо, донедавна гроші на подібні цілі в масштабах усього Євросоюзу виділялися в мізерній кількості, лише за дуже обмеженими напрямами, які визначали Європарламент чи Єврокомісія. Інші ж теми або взагалі ігнорувалися, або фінансувалися з національних бюджетів. У результаті, як стверджує Хельга Новотні, глава Європейської консультативної ради з досліджень, європейська наука повністю втратила дух конкуренції. На відміну від, наприклад, американської, представники якої мають постійно змагатися між собою за право одержати державний грант на проведення фундаментальних досліджень. І результати видно: із 1980 по 2003 рік Європа «виростила» 68 нобелівських лауреатів в галузі медицини, фізики та хімії проти 154 американських. А якщо врахувати, що на п’яти Євросоюзу наступають Китай та Індія, то подальше відставання може істотно збільшитися.

За твердженням експертів, виходу з цієї складної ситуації може сприяти створення спеціальної Європейської ради з досліджень, на фінансування якої планується виділити 12 млрд. євро впродовж семи років. Минулого місяця 22 провідні вчені Євросоюзу зібралися на першу установчу зустріч із метою вироблення статуту та складу цієї організації. Поки що розглядаються дві моделі функціонування такого органу, що складається виключно з вчених і має право дорадчого голосу, на підставі якого рішення приймає Єврокомісія, або як цілком самостійного органу, до складу якого мають увійти також і політики. У будь-якому випадку початкові рішення повинні прийматися на підставі наукового аналізу поданих заявок, однак поки ще залишається незрозумілим, яким чином розподілятимуться гроші. Адже не секрет, що фізики навряд чи погодяться з необхідністю серйозного фінансування ліриків (у першому випадку), а німці постараються довести, що вони використають виділені грошики краще, ніж, скажімо, поляки. Іншими словами, замість корисної конкуренції між різноманітними науковими школами може вийти мишача метушня між ученими авторитетами чи національними політиками.

Та й це ще не все. Навіть якщо проблему розподілу фінансів буде вирішено й частку витрат на дослідження і впровадження справді вдасться довести до 2010 року до 3 відсотків ВВП Євросоюзу, потрібно буде знайти ще тих, хто зможе ці гроші освоїти. Для цього Європі знадобиться додатково 700 тисяч молодих учених, спроможних займатися дійсно фундаментальними дослідженнями. І Єврокомісії вже нині потрібно думати над тим, як утримати юні таланти, котрі рвуться в Америку, не кажучи вже про те, щоб переманити до себе чужі «мізки».