ПРОТИ ВСІХ

Почнемо з кінця і процитуємо витяг з постанови вченої ради Інституту металофізики ім.Г.В.Курдюмова НАН України від 30 травня 2002 р.:

«1) Визнати статтю С.П.Ошкадьорова «ВАК потребує атестації» в газеті «Дзеркало тижня» (№19, від 25 травня 2002 р.) такою, що не відповідає дійсності і є наклепницькою стосовно дисертаційної роботи В.А.Андрющенка, процедури захисту і розгляду її в експертній раді ВАК з фізики, особи дисертанта, а також стану підготовки наукових кадрів в Інституті металофізики ім.Г.В.Курдюмова НАН України в цілому.

2) Визнати, що дії С.П.Ошкадьорова при захисті дисертаційної роботи В.А.Андрющенка, при оскарженні результатів захисту у ВАК і в пресі грубо суперечать процедурі розгляду кваліфікаційних робіт в Інституті металофізики ім. Г.В.Курдюмова НАН України і за своїм характером несумісні з правилами та традиціями наукової етики і моралі, що склалися в колективі інституту.

3) Взяти до відома, що спеціалізована вчена рада Д 26.168.01 буде ініціювати питання про виведення С.П.Ошкадьорова зі складу ради, і звернутися до ВАК з відповідним поданням...»

Початок цієї історії такий. У грудні минулого року під час публічного захисту докторської дисертації В.Андрющенком, за спеціальністю «фізика металів», на засіданні спеціалізованої вченої ради С.Ошкадьоров, член ради, дав різко негативну характеристику роботі і самому дисертанту. Однак виступу Ошкадьорова члени ради не підтримали, явною більшістю проголосувавши «за». «Проти» голосував лише сам Ошкадьоров.

Ошкадьоров не погодився з рішенням ради і звернувся із заявою до ВАК (на особистому прийомі у голови ВАК академіка НАН України В.Скопенка). Як заведено в такому випадку, дисертаційну роботу було надіслано на конфіденційну експертизу. На відміну від Ошкадьорова, експерт, вказавши на певні недоліки роботи, не зробив негативного висновку про неї. Надалі дисертацію було розглянуто експертною радою ВАК з фізики. Задля об’єктивності експертизи дисертації експертна рада покликала на своє засідання, крім В.Андрющенка, голову спеціалізованої вченої ради О.Івасишина та офіційних опонентів, і самого Ошкадьорова, хоч останнє і не передбачено процедурою. Отож, Ошкадьоров мав змогу довести членам експертної ради справедливість своїх звинувачень. Для підтвердження своєї оцінки дисертації Андрющенка Ошкадьоров посилався на відомих учених з Уральського відділення Російської академії наук В.Счастлівцева та В.Сагарадзе, проте в атестаційній справі є позитивний відгук на дисертацію, підписаний В.Сагарадзе. Цілком закономірно, що 18 експертів (членами експертної ради є доктори наук, у тому числі один академік та три членкори НАН України, — фахівці з усіх регіонів України) одноголосно визнали, що дисертаційна робота відповідає необхідним вимогам, і рекомендували видати Андрющенку диплом доктора фізико-математичних наук. Тому подальші дії Ошкадьорова є як мінімум неповагою з його боку до численних фахівців, які взяли участь у проведенні експертизи дисертації. Він повинен був нарешті зрозуміти, що не можуть помилятися всі, крім нього.

Але таке рішення експертної ради не влаштовує Ошкадьорова. І він повторно (!) добивається особистого прийому у голови ВАК, тепер уже зі скаргою на дії експертної ради з фізики. А коли й це не допомогло, і президія ВАК поставила крапку в атестаційній справі Андрющенка, Ошкадьоров надіслав до газети «Дзеркало тижня» черговий пасквіль, на цей раз на всіх разом, від дисертанта і до голови ВАК...

І ось нарешті фінал — обговорення статті на засіданні вченої ради Інституту металофізики і прийняття постанови, яку наведено напочатку. Йшлося про те, що Ошкадьоров грубо порушив існуючу в інституті вже протягом багатьох років систему оцінки докторських дисертацій, відповідно до якої, робота обговорюється на двох семінарах, а потім і на наукових зборах — найвищому за статусом об’єднанні всіх науковців інституту.

Ошкадьоров не брав участі в обговоренні дисертації на попередніх етапах її наукової апробації і тільки на публічному захисті виступив із різкою критикою, що абсолютно некоректно з боку працівника того колективу, в якому роботу виконано й апробовано. То чи бажання встановити істину керувало Ошкадьоровим? Висновок очевидний — ні.

Йшлося і про те, що кваліфікаційний рівень самого Ошкадьорова недостатній, аби робити категорично негативні висновки про роботу в цілому. Дисертація захищалась за спеціальністю «фізика металів» на здобуття ступеня доктора фізико-математичних наук, а Ошкадьоров — доктор технічних наук і входить до спеціалізованої ради за спеціальністю «металознавство і термічна обробка».

Та й за своєю основною спеціальністю Ошкадьоров далеко не метр, за якого він себе видає (за влучним висловом одного з промовців, членкора НАН України В.Черепіна, для Ошкадьорова ця одиниця міри занадто масштабна). За останні 6—7 років у нього мізерна кількість наукових публікацій, жодного аспіранта і, відповідно, підготовленого кандидата наук. То звідки ж цей апломб, бажання примусити всіх робити і думати саме так, як йому заманеться? Чи не від того нетривалого «ходіння у владу», коли Ошкадьорова в 1999 році було призначено головою комітету з нової медичної (!) техніки при Міністерстві охорони здоров’я. Сам цей факт колись викликав зливу насмішок у колективі інституту. Вдумайтесь, експерт з металургії, як він сам себе називає у статті, і тут — керівник одного з відомств, безмежно далекого від його професійної підготовки.

Годі ж бо, Станіславе Петровичу! Ваші дії прозорі, керує вами не бажання встановити наукову істину і зберегти чистоту наукових рядів, як ви це декларуєте. Не повірили ваші колеги жодному вашому слову! А своєрідним підсумком обговорення стали слова найстарішого наукового співробітника інституту, шанованого всіма професора Дмитра Овсієнка, який у свої 90 років не пропускає жодного семінару чи засідання вченої ради, бере активну участь у всіх наукових дискусіях: «Ви, Станіславе Петровичу, плюнули в обличчя всьому колективові і Вам варто було б попросити в нього вибачення». Проте, судячи з поведінки Ошкадьорова на засіданні, він залишається при своїй думці про те, що сталось.

І на завершення декілька слів про дисертанта. В Інституті металофізики він пройшов шлях від лаборанта до доктора наук. Освіту здобув у Київському політехнічному інституті, навчаючись без відриву від виробництва. У науковому відділі мартенситних перетворень, де починав лаборантом, виконав кваліфікаційні роботи, представлені на здобуття наукових ступенів спочатку кандидата, потім — доктора фізико-математичних наук. Хіба під силу це «недоучці», як його змальовує Ошкадьоров? А ще він був ученим секретарем інституту в двох адміністраціях, очолюваних, відповідно, академіками Віктором Бар’яхтаром та Володимиром Немошкаленком. Чи стали б вони тримати на цій посаді, надзвичайно важливій у науково-організаційній роботі, некомпетентного працівника? У ранзі вченого секретаря Андрющенко не поривав з науковою роботою, підібрав собі чудову команду з молодих спеціалістів, працював з трьома аспірантами. Мабуть, і зараз працював би він на цій посаді, якби не нещастя, що з ним сталося. Два інфаркти, один за другим, у відносно молодому (задовго до п’ятдесяти) віці! Проте він знайшов у собі сили продовжити активне життя. Вступив у докторантуру і завершив роботу над докторською дисертацією. А нещодавно вдруге обраний депутатом районної ради Святошинського району.

Ризикнемо висловити припущення щодо справжніх мотивів дій Ошкадьорова. Ще у 80-х роках він і Андрющенко працювали разом в адміністрації інституту під керівництвом В.Бар’яхтара, перший — заступником директора, другий, як уже згадувалося, — вченим секретарем. Тут, мабуть і пробігла між ними чорна кішка...

Члени вченої ради Інституту металофізики ім.Г.Курдюмова НАН України
В.НЕМОШКАЛЕНКО , академік НАН України; О.ІВАСИШИН, членкор НАНУ; Ю.КОВАЛЬ, членкор НАНУ; В.МОЛОДКІН, членкор НАНУ та ін.
(усього 18 підписів)