Про прозу життя та ГМО

«Ситуація з біотехнологіями нагадує історію з героєм п’єси Мольєра «Міщанин у дворянстві», котрий раптом виявив, що все життя розмовляв прозою і сам про це не знав... Так і ми досить часто забуваємо, що біотехнології людство почало використовувати і розвивати з моменту створення культурних рослин і домашніх тварин». Відкривши навмання сторінку книжки з дещо академічною назвою «Криза аграрної цивілізації і генетично модифіковані організми» (автор — доктор сільськогосподарських наук, професор В.Глазко, Київ, РА NOVA, 2006), захотілося відразу її прочитати. Попри купу наукових термінів, автор не обтяжує ними текст, а використовує в межах розумного, пояснюючи вузькоспеціалізовані слова та словосполучення, наводить цікаві факти і дані досліджень, аналізує, розмірковує і спонукає думати читача.

У книжці головне місце відведене фактам, а вони, як відомо, переконують краще від усяких слів. У розділі I — «Криза аграрної цивілізації» — учений (В.Глазко — фахівець у галузі біотехнології, генетики та селекції, ДНК-технологій, природоохоронної генетики) виділяє 14 глобальних проблем, які стоять перед людством і загрожують самому його існуванню. Дотепер людська цивілізація розвивалася в протиборстві з природою, чим поставила себе на межу знищення (самознищення). За розрахунками, що грунтуються на швидкості вимирання видів у наш час, половина нині існуючих на Землі видів можуть зникнути усього за 40—50 років. Природні еволюційні процеси, очевидно, нездатні будуть компенсувати настільки катастрофічне зменшення видового розмаїття, що може призвести до глибокої деградації більшості екосистем. Так, відомий американський еколог Ерліх вважає: наслідки втрати біорізноманіття для людства порівнянні з імовірними наслідками світової ядерної війни та «ядерної зими», що означатиме кінець людської цивілізації в найближчі 100 років.

Дотепер інстинкт самозбереження та збільшення щільності населення приводили людство до прискореного розвитку методів створення штучного середовища проживання й здобуття продуктів харчування. Однак у результаті техногенної революції, хімізації сільського господарства природне середовище виявилося насичене отруйними промисловими відходами, різними генотоксичними й мутагенними речовинами, для яких не існує державних кордонів і відмінностей у рівнях життя людей. Вважається, що близько 80% онкологічних захворювань зумовлені забрудненням довкілля і цей показник рік у рік зростає. Подальше насичення довкілля хімічними речовинами призведе до ще більшої кризи аграрної цивілізації, негативних наслідків для здоров’я людей. Сьогодні багато вчених кажуть про цивілізаційний глухий кут, виходу з якого за існуючої парадигми мислення не існує.

Щоб вижити, людству потрібно не боротися з природою, а наслідувати її. Придивитися, як еволюціонують види в живій природі, і спробувати використовувати її прийоми. З постановки такого завдання й почала розвиватися генетична інженерія, зокрема методи отримання генетично модифікованих організмів (ГМО). Генетична інженерія по своїй суті не є чимось якісно відмінним від природних процесів, чимось чужорідним для живих об’єктів, як, наприклад, отримання штучно синтезованих хімічних сполук, а, навпаки, являє собою повторення підглянутих у природі прийомів. Отримання трансгенних рослин нині перетворилося на досить рутинну технологію для вирішення практичних завдань у сільському господарстві, медицині й інших галузях людської діяльності. Сьогодні у 120 видів рослин існують трансгенні форми. Триває пошук підходів до різкого підвищення продуктивності рослин. Одним із перспективних напрямів ДНК-технологій рослин є створення рослин-біореакторів, здатних продукувати білки, необхідні в медицині та фармації. У книжці можна знайти переконливі відповіді на багато запитань, які стосуються ГМО, реальних і мнимих тривог із приводу використання трансгенних продуктів, їхньої безпеки та ін.

Сьогодні багато говорять про проблеми виснаження грунтів, скорочення ріллі, дефіцит і забруднення водних ресурсів, зміну клімату. В цих умовах впровадження в практику сучасних біотехнологій, зокрема ДНК-технологій, — єдина альтернатива традиційному веденню сільського господарства. Їхнє використання здатне допомогти у розв’язанні безлічі проблем — від забезпечення продуктами харчування населення Землі до збереження біорозмаїття на планеті.

На жаль, нині в Україні ДНК-технології практично не розвивають. Більше того, закрито єдину лабораторію ДНК-технологій, що працювала в Інституті агроекології та біотехнології УААН. У результаті «біотехнологія» зникла навіть із назви інституту. Така от проза життя...