Про найкращу у світі науку: від Трохима Лисенка до Ірини Єрмакової…

Невігластво — найкраща у світі наука, вона дається без праці і не засмучує душу!

Джордано Бруно

Повідомлення про відкриття Ірини Єрмакової протягом уже кількох років хвилює наукову громадськість світу. Легко сказати, співробітниці Московського інституту вищої нервової діяльності та нейрофізіології Російської академії наук вдалося нібито довести на дослідах із пацюками, що геномодифікована соя згубна для всюдисущого та стійкого до всього щурячого роду. Піддослідні тварини, годовані соєю, яких узяли на одному з російських тваринницьких комплексів, давали слабке, хворобливе потомство. Понад половину щурят загинули на другому і третьому тижні життя, а ті, що вижили, не відчували жодного інтересу до протилежної статі...

Як тут не сполохатися добрим людям. Адже ми цю геномодифіковану сою їмо кожен день у сосисках, ковбасі, котлетах, печиві, шоколаді, цукерках і бозна в чому ще! Можна зрозуміти дбайливця Москви Юрія Лужкова, який відразу ж кинувся розпе­ченим залізом випікати геномодифіковану продукцію з московських магазинів. Для цього з’явилися недешеві лабораторії, які могли розрізнити в імпорті сою, над якою попрацювали генетики, і поставити їй заслін. Дісталося на горіхи, природно, й Україні, у продукції якої виявилося цієї самої ГМ-сої хоч греблю гати...

Полювання на відьом, очолене людиною в кепці, тривало доволі довго. І раптом ряд відомих російських академіків, серед яких директор Інституту мікро­біології та епідеміології РАМН Олександр Гінцбург, директор ДУ НДІ харчування РАМН Вік­тор Тутельян, декан біологічного факультету МДУ Михайло Кирпич­ников, один за одним почали заявляти про те, що шкода від ГМ-продукції не доведена, а мож­ливості ГМ-рослин — колосальні. Більше того — вони стверджували, що це єдиний шлях роз­в’язати нелегку проблему продовольчої безпеки Росії.

Перепало від солідних учених і російським ЗМІ, які, мовляв, не розібравшись, здіймають галас навколо неякісних досліджень. Експерти, котрі копають глибше, за банальною газетною сенсацією побачили підігравання лобістам з ЄС у їхній конкуренції зі США. На поверхню були підняті документи, які свідчать, що вся ця громадська боротьба навколо геномодифікованих рослин ретельно розроблена й оплачена в Європі на державному рівні, оскільки європейська наука дуже відставала від американської, і місцевому сільському господарству було б важко боротися на рівних із дешевою сільгосппродукцією, яка надходить з-за океану.

Зненацька дісталося і зеленим, які давно і завзято борються з біотехнологією, звинувачуючи її в усіх смертних гріхах. З’явилися документи, які прямо зви­нувачують Грінпіс у тому, що він працює на гроші деяких європейських держав, вивалюючи в бруді геномодифіковані рослини і сіючи паніку серед народів...

Усе це можна було терпіти, поки у світі продовольства вироблялося більше, ніж потребував ринок, і коли країни тієї ж Європи доплачували своїм фермерам за те, аби вони давали менше продукції. Проте нині ситуація різко змінилася. За вельми обґрунтованими прогнозами, наближається всесвітній голод, і така позиція стратегічно самогубна для Росії, яка володіє 13 відсотками орних земель світу і виробляє при цьому всього два відсотки продовольства, через що доводиться імпортувати велику частину необхідних продуктів. Особливо в умовах теперішнього кліматичного погіршення продовольчих перспектив у світі. Сусідні країни, які відчувають наростаючий дефіцит продовольства, із загостренням обстановки неодмінно порушать питання про нераціональне використання колосальних земельних площ.

Показово у зв’язку з цим, що в російській пресі дедалі наполег­ливіше лунають заклики приборкати і викинути з Російської академії наук антигенетичне, постлисенківське лобі, яке заважає розвиватися біотехнологіям, і, голов­не, яке стоїть на шляху підвищення врожаїв у країні. Висновок російських експертів — припинити боротьбу з геномодифікованими продуктами, спробувати об’єдна­ти зусилля з європейськими вченими, разом з якими можна скласти серйозну конкуренцію американським біотехнологам...

Ці заклики варто було б почути й в Україні. У нас гігантські пло­щі з чудовими чорноземами дають так само принизливо малі врожаї. Наближається час, коли людям, відповідальним за наше сільське господарство, доведеться відповісти на просте запитання: якщо ми не можемо самі впоратися з нашим багатством, чи не краще віддати його тим, хто зуміє це зробити, адже проблема світової продовольчої кризи дедалі голосніше заявляє про себе?

Біди української та російської біологічної науки пов’язані тисячами ниток. У нашій спільній науковій історії височіють такі «стовпи біології», як Лисенко, Лепешинська та їхні послідов­ники. Їхня школа жива в наших лабораторіях і понині. Не дивно, що настільки сильні позиції тих, хто категорично не приймає ГМ-продукцію і заблокував ухвалення у Верховної Раді необхідних законів.

Оглядач щотижневика «Дзер­кало тижня» зустрівся з американським експертом у галузі біотехнологій, доктором Л. Вал Гіддінгсом, який минулого тижня брав участь у семінарі разом з українськими вченими.

— Пане Гіддінгс, насамперед хотілося б дати уявлення читачам газети про те, де ви набули ваших знань про біотехнології і наслідки використання її продуктів для людини?

— Я досліджував для Конгре­су США можливі наслідки біотехнологій для екології і людського здоров’я. Саме тоді мої заняття наукою привели мене до нинішнього розуміння біотехнології. Коли починав дослідження, я ще не знав відповіді на запитання: несе біотехнологія добро людям і навколишньому середовищу чи навпаки?

Тепер я і мої колеги маємо широкий масив інформації, який доводить, що наш тодішній ана­ліз цієї проблеми був правильним, біотехнології не більш небезпечні для навколишнього середовища, ніж звичайні технології, і вони мають багато переваг для збереження природного середовища.

— Днями ви зустрічалися з українськими вченими. Вам вдалося знайти порозуміння з ними в питаннях біотехнології та геномодифікованих рослин?

— Українські вчені відомі своєю незалежною позицією у світі науки. Із задоволенням хочу відзначити, що з цілої низки питань мені вдалося знайти порозуміння з ними. Важливо, що вони готові визнавати факти навіть у тому разі, коли ті ведуть до заперечення узвичаєних переконань, яких вони дотримувалися.

Крім того, багато українських науковців продемонстрували чудову поінформованість у галузі біотехнологій. І виявилося, що з цією частиною української аудиторії погляди в мене майже цілком збігаються.

— У світовій пресі багато галасу наробили досліди Ірини Єрмакової, які начебто б довели шкоду геномодифікованої продукції. Яка оцінка цих досліджень американських учених?

— Насамперед я хотів би підкреслити, що результати цього дослідження ніколи не публікувалися в науковій літературі, і на них немає рецензій від колег-учених. Тобто науковий світ не знає про ці експерименти нічого, крім того, що Ірина Єрмакова заявила на прес-конференціях, організованих Грінпіс. Ця організація витратила багато мільйонів доларів під час кампаній, націлених проти біотехнологій.

— А звідки кошти в цієї організації на такі дорогі кампанії?

— Це питання варто було б адресувати Грінпіс. Джерела фінансування в неї не такі прозорі, як у звичайних громадських організацій. У публічних документах зафіксовано, які великі субсидії вони отримують від урядів Німеччини та Нідерландів. При цьому представники Грінпіс заявляють, що всі кошти вони збирають із приватних пожертвувань.

Грінпіс піднесла на щит Ірину Єрмакову. Вона говорить, що годувала піддослідних пацюків сумішшю з борошна геномодифікованої сої. Проте з того, що розповіла сама Єрмакова про експеримент, можна зробити висновок: вона не має жодного уявлення про те, як треба проводити експерименти з піддослідними пацюками в лабораторних умовах. Нею проведений помилковий дослід, який не дозволяє опублікувати статтю про експерименти в якомусь серйозному науковому часописі. І те, що вона оголосила про свої дослідження на відкритій прес-конференції, порушує фахову етику вченого.

— Незрозуміло, навіщо такий серйозний журнал, як Nature Biotehnology, опублікував інтерв’ю з Єрмаковою?

— У передмові до інтерв’ю редактор журналу Ендрю Маршалл пояснив мотиви: у популярній пресі писалося дуже багато про результати Єрмакової. Суспільство палко обговорювало це дослідження, яке кидало тінь на науку. Тому редактор солідного наукового журналу вирішив, що є потреба пролити світло на матеріали, які викликали такий галас у ЗМІ.

— Головний редактор Nature Biotehnology журналіст чи вчений?

— Зазвичай головні редактори наукових журналів у США — журналісти з науковою освітою...

— Специфічна ситуація у певній частині біологічної науки в Росії і в Україні має глибокі корені. Ще в 1913 році Олек­сандр Гурвич відкрив, як він заявив, живлющі митогенетич­ні промені, які нібито йдуть від однієї рослини до іншої. Їх, щоправда, ніхто потім не виявив. Але галасу було багато, і ці досліди згодом лягли в основу парапсихології...

— Я дуже добре знайомий з такими роботами і з частиною тео­рій, які висловлювали Гурвич, Лисенко, Лепешинська та інші. Це, звичайно, дуже доречна тема, коли ми обговорюємо те, що відкрила Єрмакова у своїх дослідженнях. Але я також знаю, що у вас працював Вавилов, Тимофєєв-Ресовський та багато інших чудових учених.

— Як ставляться американці до геномодифікованих рослин?

— Коли проаналізувати реальне поводження людей, можна зробити висновок, що біотехнологічна продукція приймається в США абсолютною більшістю населення. Навіть більше, біотехнологічній продукції віддається перевага, тому що вона дешевша, безпечніша, краща на смак.

— Я якось запитав українського генетика професора Юрія Глебу, котрий працює у США: чи їсть він геномодифіковану картоплю? Він відповів, що тільки такою і харчується, і всі ці страхи перед ГМ-продуктами — лише прояв неосвіченості та темноти. Ви теж не бачите жодних перешкод для вживання таких продуктів?

— Про те, що геномодифіковані продукти принаймні так само безпечні, як і генетично не модифіковані, існує багато наукових доказів. Вони показують, що подекуди ГМ-продукти значно безпечніші. Щодо цього серед учених існує широкий міжнародний консенсус. Європейська комісія в 2001 році ухвалила: біотехнічні продукти харчування здебільшого безпечніші, ніж звичайні продукти, оскільки вони проходять ретельнішу наукову перевірку. Цей висновок був підтверджений буквально два тижні тому доповіддю спільної Європейської комісії. На жаль, про геномодифіковані продукти харчування дуже багато людей знає такі речі, які насправді не є правдою.

— Українське суспільство налякане повідомленнями про шкоду ГМ-продукції...

— Великий учений, нобелів­ський лауреат Джеймс Уотсон — один із співавторів відкриття ДНК — колись дуже точно охарактеризував такі страхи: ми боїмося кошеняти і не помічаємо, що до нас підкрадається тигр. Справді, перед людством стоїть багато загроз, і дуже страшних, а ми воюємо з біотехнологією, яка покликана нас урятувати. Сумно, що і позиція громадських організацій при цьому часто буває неконструктивною. Так, фактично позиція зелених рухів щодо цього дуже антизелена. На щастя, думки в суспільстві змінюються. Навіть Ренате Кюнаст, яка представляє німецьку партію зелених, нещодавно визнала, що уряд її країни не бачить жодних загроз від генетично модифікованих продуктів. А коли я багато років тому познайомився з нею, вона була абсолютно переконана: ГМ-продукти харчування дуже небезпечні. Мені приємно зазначити, що сьогодні вона більш відкрита до фактів, ніж колись можна було навіть очікувати. Це чудовий приклад, який не завадило б наслідувати й іншим людям у Європейському співтоваристві та у світі...