Про державну атестацію, "тиху ревізію" та журналістську етику

Чергову "змову влади", цього разу на науковому полі, розкрило DT.UA (№43–44, 2016 р.): "МОН робить спробу "тихої" ревізії Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Підставою для такого твердження авторів публікації став проект Оперативного плану з реформування вітчизняної науки, підготовлений для обговорення на черговій зустрічі науковців з прем'єр-міністром України В.Гройсманом.

Гнів журналістів викликав фактично один пункт цього плану - зосередити основні функції щодо процесу державної атестації наукових установ у Міжвідомчій раді з координації фундаментальних і прикладних досліджень (МР), яка створюється відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону. В цьому побачили намагання принизити роль створюваної відповідно до ст. 20 того ж таки Закону Національної ради з питань розвитку науки і технологій (НРРНТ), яка відтак начебто стає "весільним генералом", а НАН з МОН тим часом зможуть "оцінювати власні наукові установи за власноруч "підігнаними" критеріями".

Звинувачення серйозне. Тому й потрібно пояснити читачам, що насправді спільно пропонують МОН, НАН, національні галузеві академії і Рада проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів, і як ці пропозиції відповідають духові й букві нового Закону про науку.

Отже, цей Закон (ст. 11) встановлює процедуру державної атестації наукових установ, порядок якої затверджується Кабінетом міністрів України. Більше того, Закон визначає: фінансування установ залежить від результатів цієї атестації. Формально така атестація існувала й раніше, але де-факто - як суто галузева: досі академії і міністерства самі оцінювали свої установи, і, як правило, високими і найвищими оцінками. І тепер багато хто хотів би зберегти саме таку систему, яка справді надавала всім можливості для "тихого" життя.

Натомість розробники Оперативного плану, розкритикованого DT.UA, виходили з зовсім іншої передумови: атестація повинна бути державною, відбуватися з додержанням загальних для всіх критеріїв, з урахуванням як формальних показників, так і роботи незалежних експертів безпосередньо в оцінюваній ними установі (загальна практика країн ЄС). При цьому міжвідомчий характер такої атестації надзвичайно важливий: інститути НАН мають оцінювати університетські професори і навпаки. Звісно, добре було б залучити до такої роботи й провідних міжнародних експертів, але питання про оплату їхньої праці в Україні досі ще не розв'язане.

Відтак виникло запитання: а який орган повинен координувати цю роботу? З усіх структур, існування яких передбачене Законом, найкраще, на думку авторів Оперативного плану, надати це право саме МР. Річ у тому, що в цьому органі справді будуть представлені всі основні "гравці" на українському науковому полі. Цей орган має "адміністративне" походження, а відтак зможе реально контролювати атестацію майже
1000 суб'єктів наукового життя, яку потрібно здійснити впродовж найближчих 2-3 років.

Що ж до НРРНТ, то до її функцій (п. 4 ч. 7 ст. 20 Закону) віднесено, зокрема, підготовку "пропозицій щодо засад функціонування в Україні… державної атестації наукових установ". Цю функцію ніхто й не думав "ревізувати". Але кожному неупередженому читачеві зрозуміло, що між "внесенням пропозицій щодо засад" і практичним здійсненням величезної рутинної роботи - "дистанція велетенського розміру". Функції НРРНТ стосуються саме стратегічних засад вироблення і здійснення державної політики в науково-технічній сфері, і в цьому легко переконатися, перечитавши ст. 20 Закону. Зрозуміло, що консультативно-дорадчий орган (яким є згідно з Законом НРРНТ) не може (й не мусить!) перебирати на себе суто виконавчі функції - бо інакше буде знівельовано його основу роль стратега. НРРНТ, згідно з Законом, має оцінювати результати роботи НАН, галузевих академій і міністерств у цілому. Але завдання атестації конкретної наукової установи або підрозділу - завдання зовсім іншого (нижчого!) рівня.

Ще раз наголошую: ухвалений торік Закон мав компромісний характер. Він передбачає співіснування на науковій сцені багатьох гравців - і нових (НРРНТ, Національного фонду досліджень, ключових лабораторій), і традиційних (НАН і галузевих академій з їхніми інститутами, МОН з університетами). Закон доволі чітко визначає місце і функції цих гравців. І тепер важливо, аби всі вони свої функції ефективно виконували (самостійно або в кооперації з іншими гравцями). Перетягування каната, намагання перекроїти адміністративне поле ще раз було б очевидним "шляхом у нікуди".

Це тим більше важливо в умовах, коли (і це ні для кого не секрет!) в українській владі є сили, які атестацію наукових установ розглядають лише крізь призму "оптимізації" (евфемізм для позначення швидкого й радикального скорочення). Причому якщо міжнародні експерти, які здійснювали оцінювання нашої наукової системи в рамках політичних інструментів програми "Горизонт-2020", у своїх попередніх висновках вказали: може бути скорочено до 10-15% установ і підрозділів НАН, але вивільнені кошти мають бути неодмінно спрямовані на підтримку інших, сильних установ, - то в фінансово-економічному блоці української влади є люди, які переконані, що має йтися про істотно глибшу "оптимізацію" і про можливість спрямувати вивільнені кошти на зовсім інші потреби. Відтак розроблений за дорученням прем'єр-міністра України Оперативний план став відповіддю МОН і академій також і на цей виклик.

І насамкінець. Згадану статтю написано з позицій презумпції винуватості авторів плану - МОН, академій, Ради проректорів з наукової роботи ВНЗ. Чого варта лишень така фраза: "Як зауважують деякі експерти, досить подивитися на розроблені МОН сумнозвісні критерії оцінювання наукових проектів, щоб зрозуміти, до чого це призведе". Про яких експертів, які критерії і які проекти йдеться - не сказано. Конкурс наукових тем для університетів, який проводить МОН (за всіх його неминучих недоліків, бо ідеальних систем не існує!), на сьогодні залишається в Україні чи не єдиним прикладом масштабного фінансування на прозорих конкурсних засадах. Це відзначили ті ж таки міжнародні аудитори. Але це для авторів статті значення не має: адже "деякі експерти зауважують"…

Очевидно, хтось міг би сконструювати й таку фразу: "Як зауважують деякі вчені, досить подивитися на вміщені в DT.UA сумнозвісні дописи з оцінюванням наукової сфери, щоб зрозуміти, до чого призведе реалізація висловлених там пропозицій". Але це вже той рівень "дискусії", до якого в жодному разі опускатися не варто.