Потяг "ЄДП" рушив, а Україна залишилася на платформі

22 квітня - deadline подачі до Єврокомісії Дорожніх карт участі в Європейському дослідницькому просторі (ЄДП) від країн-членів та асоційованих країн. Україна не подала своєї Дорожньої карти. І це, фактично, означає відмову від виконання ст. 375 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і ст. 66 ч. 4 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" у нинішньому році.

Потяг "ЄДП" рушив без нас.Може, через рік чи й пізніше, коли котрийсь уряд (чи той, котрий виправив незадовільну оцінку на задовільну красивим кидком інших депутатів - євроінтеграторів, чи новий) зрозуміє, який шанс він втратив, - подадуть спеціальний для України, додатковий потяг. Про виконання Угоди про асоціацію з ЄС та нового Закону "Про наукову та науково-технічну діяльність" можна вже й не говорити. Хіба мало законів у нас не виконується, чи міжнародні угоди мають статус закону? Але все по черзі.

Навіщо нам інтеграція до ЄДП?Ми ж потужна і самодостатня держава.

Як ви вважаєте, Німеччина чи Норвегія - потужні й самодостатні держави? Чому саме вони? Перша - член ЄС, друга - ні, але є асоційованою країною до рамкової програми "Горизонт-2020", далі називатимемо такі країни, як остання, - асоційованими країнами, як і записано в усіх документах ЄС із питань досліджень та інновацій.

Отже, країни ЄС та асоційовані країни є учасниками будівництва Європейського дослідницького простору та використання його для інновацій у рамках Загальної стратегії Європи до 2020 - Інноваційний союз.

Якою ж передбачається ця структура, куди входять багато різних за потужністю країн? Головна ідея полягає в тому, що наука- глобальна, бізнес, як правило, - локальний. Особливо коли ми говоримо про інноваційний бізнес для створення великої доданої вартості, який у всіх країнах починається з наявності умов та критичної маси малих і середніх підприємств, бо гіганти скуповують усе, що дає високий прибуток на останньому етапі.

Створення глобального дослідницького європейського простору державами-учасниками полягає в такому:

1) визначаються головні соціальні проблеми, що цікавлять усі країни - учасників простору;

2) створюються спільні дослідницькі інфраструктури для їх вирішення;

3) створюється мобільний спільний ринок для дослідників, щоб вони могли брати участь у локальних дослідницьких інфраструктурах;

4) розвиваються розподілені дослідницькі інфраструктури на основі е-інфраструктур, власних чи загальних, для різних дисциплін та вирішення різних проблем;

5) допомагають учасникам узгодити стандарти управління та підвищити ефективність національних систем за рахунок спільної експертизи проектів та інституцій при базовому фінансуванні.

Тепер потрібно створити систему для швидкого обміну професійними знаннями та доставки глобальної науки до локального бізнесу. Для цього впроваджують парадигму Відкритої науки, яка базується на загальних е-інфраструктурах і має єдину точку доступу для дослідників у будь-якому місці. Наприклад, у формі Європейської хмари відкритої науки, що підкреслює технологію об'єднання та надання сервісів як державним організаціям, так і приватним користувачам. Для дослідників державних організацій робиться система безоплатного доступу для кінцевих споживачів системи.

А як же інновації? Раніше говорили про модель: фундаментальні дослідження - прикладні дослідження - промисловість. Вимагали від кожної структури доводити розробки до певного рівня і шукати, кому це потрібно. Так, це теж залишилося там, де без цього неможливо і де є вдосталь ресурсів для повного циклу.

Але сучасна модель полягає у відкритих інноваціях, де використовуються різні сторонні організації для створення кінцевого інноваційного продукту в рамках моделі взаємодії потрійної спіралі між владою, наукою та бізнесом.

Ця модель постійно була під критикою як теоретиків, так і практиків. Теоретики казали, що така модель для суспільства призводить до його кластеризації та корпоратизації, звідки один крок до авторитарного (чи олігархічного) режиму в країні. Практики наводили приклад поглинання Технологічних платформ транснаціональними корпораціями. Технологічні платформи мали забезпечити інкубатор для інноваційних ідей та розробок малих підприємств, але створені найцікавіші інфраструктури ставали ласим шматком для великого бізнесу. Так у Європі. А в нас скільки часу такий шматок працюватиме на загальне благо?

Тож у 2013 р. в Європі почали розвивати наступну модель Відкритих інновацій 2.0 на основі чотирьох спіралей: влада, наука, громадянське суспільство та бізнес. У рамках цієї моделі головним елементом є не кластер, а інноваційна екосистема, яка має багато акторів і є надто великою для захоплення однією структурою. Звичайно, така система можлива або для великої і багатої країни, або для спільного інноваційного простору. Загалом, це дуже нагадує систему Кремнієвої долини, тільки в масштабі всієї Європи. Роль громадянського суспільства в цій моделі дуже різнопланова.

По-перше, це замовник продукції (як, наприклад, система краудфандингу, яка зменшує витрати на промоушн інноваційної продукції).

По-друге, суспільство може бути безпосереднім учасником створення нової продукції, в тому числі на рівні подання ідей. По приклади далеко ходити не треба, досить звернутися до статистики зростання публікацій "науки громадян".

По-третє, суспільство є контролером використання державних коштів і коштів громадян, а для соціальних інновацій у сфері управління воно є безпосереднім партнером влади на всіх етапах прийняття управлінських рішень - від концепції до реалізації.

Чи цікаво Україні брати участь у такій системі нарівні з країнами-членами ЄС та асоційованими країнами, як, наприклад, Норвегія і Молдова (!)? Остання, незважаючи на всього три тисячі дослідників, бере в цьому активну участь.

Хтось може сказати, що ми вже беремо участь у програмі "Горизонт-2020". Так, і це добре, бо, як бачимо з визначення, асоційованими країнами є ті, котрі підписали угоду з програмою та заплатили внески. За це попередньому уряду треба подякувати. А ось чому він займався марнославством з цього приводу і не робив наступних кроків, - незрозуміло.

Наукова громада неодноразово висловлювала стурбованість тим, що Україна, отримавши де-юре статус асоційованої країни, не бере повноцінної участі в міжнародному науковому співробітництві на політичному, юридичному та організаційному рівнях. А саме:

- не була присутня на конференції ЄС щодо нового старту Європи у сфері інновацій, де визначалися шляхи використання ЄДП для інноваційного розвитку країн-членів ЄС та асоційованих країн;

- не приєдналася до Лундської декларації 2015 р., яка визначила пріоритети і дії, котрі мають увійти до національних програм реформ країн ЄС та асоційованих країн, щодо способів зосередження зусиль учасників ЄДП на вирішенні соціальних викликів;

- не бере участі у формуванні Дорожньої карти Європейських дослідницьких інфраструктур, яка була презентована в ЄС у березні 2016 р.;

- не бере участі в політичних та організаційних заходах з формування "хмари відкритої науки" та спільних європейських е-інфраструктур для досліджень і освіти, що відбувалися впродовж усього 2015 р. і в березні 2016-го;

- не бере участі в розробці спільної Дорожньої карти ЄДП на 2015-2020 рр., пропозиції до якої країни-члени та асоційовані країни мали подати на засідання відповідного комітету ЄДП (ERAC) до 22 квітня 2016 р.

Що стосується останнього, то затвердження спільної Дорожньої карти ЄДП, яка складається з національних планів її імплементації, має відбутися на засіданні Ради міністрів ЄС
29 травня 2016 р., а національні плани імплементації Дорожньої карти ЄДП мали бути подані до 22 квітня.

Неподання цього плану фактично означає відмову України від виконання cт. 375 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і cт. 66 ч. 4 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" у нинішньому році.

Програма "Горизонт-2020" фінансує не вчених України, а колаборації вчених з різних країн, які мають сучасну власну дослідницьку інфраструктуру і націлені на вирішення великих соціальних проблем через розвиток та використання прикордонних для розуміння досліджень або фундаментальних досліджень вищого ґатунку. Тобто це комплекс досліджень та інновацій, що мають створювати і розвивати інноваційні екосистеми, про які написано вище.

Якщо у вас немає інфраструктури та ресурсів на старт і на фінальну стадію або ви їх не знайшли чи не "орендували" в спільній дослідницько-інноваційній мережі в рамках Європи або світу, то розраховувати на успіх наукової громади окремої країни дуже важко.

Тепер подивімося, чому Україна не рухається в цьому напрямі, якщо кожна державна особа говорить про Євроінтеграцію як Дорожню карту розвитку України?

Перше - на це потрібні гроші? Так, безумовно, будь-які реформи потребують насамперед грошей. Але тут гроші потрібні на майбутнє, на членські внески для доступу до сучасних дослідницьких інфраструктур та е-інфраструктур, на участь (або проведення в Україні) в різних міжнародних форумах для узгодження дій та лобіювання інтересів країни і її громади, на проведення міжнародної експертизи, яка, до речі, може бути на паритетних засадах, бо убезпечувати себе від конфлікту інтересів при проведенні експертиз потрібно кожній країні. Але насамперед потрібно включити розум і домовитися з партнерами про вирівнювання інструментів на політичному, правовому та організаційному рівнях, актуалізувати участь та свої державні обов'язки у спільних структурах, проектах і діях.

Друге - а кому це потрібно? І це, мабуть, головне питання. Розберімося.

Владі. Ще президент, котрий утік, говорив у своїх посланнях до парламенту, що економіка України не здатна на сучасному етапі бути замовником у вітчизняної науки. Якби за цим не стояв висновок Інституту стратегічних досліджень, що продовжує надавати такі самі висновки владі, то можна було б тільки посміхнутися. Справді, владі, яка базується на інтересах олігархії, "підтримує" корупцію в ешелонах влади, продовжує підтримувати монополізацію ринку, тільки змінюючи кураторів монополій для одержання від цього ренти, не цікава сильна наука, що потребує коштів та організаційних зусиль, з яких не видно, як отримувати ренту. Хай буде маленька, щоб вміщувалася в розділі "Гордість", а за це частину майна Академій можна запустити по звичному колу приватизації. Термін "інноваційний розвиток" виголошувати не бояться, бо коли до нього дійде - або бажання відпаде, або науки вже не буде.

Єдине, що турбує, - як на це подивиться ЄС. Але поки що наукова спільнота переважно мовчить, тобто до ЄС не достукалася.

Бізнесу. Він поділяється на дві частини: великий бізнес, який зробив свій капітал на ресурсах та наближенні до влади, - цікавить тільки та наука, що дає швидкий вихід уже сьогодні, а вкладатися в її інфраструктури він не бажає.

Малий бізнес дуже слабкий, до науки йому ще далеко, і коли почнуться обіцяні для нього покращення - незрозуміло. ІТ бізнес корпоратизувався й переважно виконує замовлення великих транснаціональних компаній. Інвестувати в наукову сферу в Україні, де держава її тільки скорочує, він не буде.

Наука. Академіки та член-кореспонденти, які мають поважний вік, не розуміють що діється, бо як працювали сорок років тому, так і працюють, а що змінилася система організації науки у світі - то цього або не помічають, або ігнорують. У чомусь вони мають рацію, - наука потребує тиші, а не організаційної метушні. Нові парадигми. Відкрита наука. Відкриті інновації, розробка Стратегії розумної спеціалізації, та навіть організація і робота в сучасних великих дослідницьких інфраструктурах, за винятком, може, ЦЕРНу, - вони цього здебільшого не використовують, бо це справа молодих, а окремі навіть і не чули, бо перебувають у парадигмі лінійної моделі: наука - прикладні розробки - промисловість. Використання ІТ технологій для всіх циклів наукової та інноваційної діяльності вважається не зовсім потрібним, та й коштів на електроенергію потребує, яких і так не вистачає.

Доктори і кандидати наук активного віку (40-50 років), які б мали це зрозуміти, певний час (років 10 тому назад) стукали в усі двері, волаючи про необхідність змін, і не були почуті, - частина їх виїхала або змінила професію, а частина, що залишилася в науці, змирилася й утвердилася, що рипатися марно, треба зосередитися на своїй "вежі зі слонової кістки" й не висовуватися, індивідуально катаючись по світу за грантові кошти. Тільки окремі "олов'яні солдатики", об'єднавшись із активною частиною молоді, яка ще залишилася й поки що продукується іржавою системою (мабуть, тому, що за 70 років Радянської влади був набутий умовний рефлекс батьками - вивчити своє чадо на вченого), намагаються щось робити. Але таких активних, які мають спільний погляд на те, куди і як рухатися та на яку "кнопку" в системі потрібно натискати для цього, ще не багато.

Громадянське наукове суспільство - це насамперед група науковців 40-50 років та молоді, які можуть тиснути на інших. Бо громадянське суспільство, яке виступає за реформи, не розуміє ролі науки в сталому розвитку держави, а про можливості, які дає участь у Європейському дослідницькому та інноваційному просторі, - і не чуло. Воно перебуває під впливом американської чи корейської системи, взятої як взірець для наслідування, хоча і та й та побудовані на висмоктуванні талантів із усього світу. Але при цьому науку викидає як зі свого бачення майбутньої України, так і зі своїх практичних кроків та дій.

Тим часом людський капітал у науці знижується катастрофічними темпами за рахунок демографічних проблем та відпливу мізків. Відтворити його буде важко, а в таких галузях, як атомна енергетика, - це загрожує й техногенними катастрофами.

Яким буде наступний уряд - покаже найближчий час. Але турбує, що під час презентації програми нового уряду про науку не прозвучало жодного слова, і це незважаючи на те, що прем'єр-міністр за посадою має очолити новостворювану Національну раду з питань науки та технологій.

Які ж пропозиції від наукової громади новому уряду?

Сподіваємося, що нові віце-прем'єр-міністр з євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе та міністр освіти і науки Лілія Гриневич будуть впроваджувати Закон "Про наукову та науково-технічну діяльність" у частині створення Національного плану дій з імплементації Дорожньої карти Європейського дослідницького простору 2015-2020. Розроблять механізми його використання для інноваційного розвитку через Відкриту науку, Відкриті інновації та Стратегію розумної спеціалізації.

Сподіваємося, що вони змінять систему взаємодії Кабміну і наукової громади:

- буде укладено меморандум з Академіями наук, насамперед НАН України, НАМН України та НААН України, про спільні дії з інтеграції в Європейський дослідницький та інноваційний простір;

- буде відновлено міжнародну раду з ЄС у сфері науки із залученням стейкхолдерів ЄДП та національного простору для супроводження реалізації дорожньої карти;

- цю карту буде надано донорам України як план реформування наукової та інноваційної системи України, а також буде досягнуто домовленості про технічну допомогу для його реалізації;

- найкращим способом для цього є організація міжнародного форуму з презентації Національного плану дій з інтеграції до ЄДП із залученням стейкхолдерів і керівників дослідницьких та е-інфраструктур Європи і Європейського інституту інновацій та технологій.

Україна, через маніпуляції термінами "Горизонт-2020" і "Європейський дослідницький простір", залишилася біля розбитих ночов.

Чи є бажання виправити недоліки попередника і наздогнати потяг, який прискорює свій біг? Це залежить тільки від уряду.