Популяризаторам віддячили

Кишкова паличка, яку навчили виробляти зміїну отруту... Сцинтилятори, що ловлять нейтрино... Перша російська вакцина від СНІДу, яку незабаром відправлять на клінічні випробування... Промислова технологія вилучення метану з вугільних пластів, що має запрацювати в Кузбасі... Ось лише кілька тем, представлених на Третьому всеросійському конкурсі «Наука — суспільству», який проводить Британська рада, агентство «ИнформНаука» і Асоціація наукових журналістів Росії.

Букет фактів, історій, розслідувань і міркувань, зібраних на конкурсі, цього разу був особливо яскравим і великим. На конкурс 2004 року надіслали статті 170 авторів із 45 міст Росії, від Калінінграда до Петропавловська-Камчатського, а також Харкова, Бішкека, Нарви і Відня. Порівняно з попереднім роком кількість учасників збільшилася в півтора разу, а географія розширилася вдвічі. Дві третини учасників — чоловіки, половина — кандидати й доктори наук, кожний восьмий — студент чи аспірант, кожний п’ятий — журналіст. Лідирують у тематиці технології, чверть статей присвячено біології, хімії та медицині, 17% — астрономії і фізиці, 15% — гуманітарним наукам.

До складу журі ввійшли професіональні журналісти Віола Єгикова («Московская правда»), Єгор Биковський («Что нового в науке и технике»), Олександр Мадера («Универсум»), Петро Образцов («Известия»), Любов Стрельникова («ИнформНаука»), а також керівник прес-служби РАН Ірина Преснякова. Традиційно члени журі оцінювали тексти, не знаючи, хто їхні автори. Імена були розкриті лише після підбиття остаточних підсумків. І ось який вийшов результат.

До фіналу конкурсу потрапили 34 роботи, а головними переможцями (Британська рада нагородила їх грошовими призами й передплатою на журнал Nature, а інші партнери конкурсу — річною передплатою на журнали «Что нового в науке и технике», «Химия и жизнь» і «В мире науки») стали четверо учасників. Диплом першого ступеня отримав кандидат фізико-математичних наук, оглядач журналу «Химия и жизнь» Сергій Комаров за статтю «Навигация на неупругой Земле» про нову теорію нутації нашої планети, що дає можливість знайти положення осі її обертання в просторі. Ця теорія лежить в основі розрахунку координат при використанні супутникових систем глобального позиціонування, а без них неможлива навігація ні суден, ні літаків, ні космічних кораблів. За розробку нової теорії міжнародна група вчених, зокрема й російських, одержала наприкінці 2003 року Декартівську премію — головну нагороду для європейських учених.

Другою премією нагороджено доктора хімічних наук, співробітника хімічного факультету МДУ ім. М.Ломоносова Дмитра Леменовського за статтю «Уберечь мгновения истории» про витончену технологію відновлення згаслих дагеротипів, від яких веде свою історію фотографія. Російські вчені зуміли створити метод, що дозволяє прибрати з цих найрідкісніших фотодокументів прошарки черні, лаку, оксидів і відновити зображення.

Третю премію здобули два учасники. Валентина Гаташ, науковий журналіст із Харкова, за статтю «Его величество сцинтиллятор», що розповідає про міжнародний проект ловлі нейтрино, в якому успішно беруть участь російські та українські вчені. І Наталя Кудрявцева, доктор біологічних наук з Інституту цитології й генетики РАН у Новосибірську, котра розповіла в статті «Тревога как социальная болезнь» про цікаву гіпотезу, яка підтверджує, що «соотношение полов в потомстве может изменяться под действием хронической тревоги, вызванной осознанием или предчувствием неизбежности душевных и физических страданий и даже смерти». Цю гіпотезу підтверджено в експериментах на мишах.

Нинішнього року призовий фонд конкурсу був значно більший, ніж минулого. Свої призи вручали Міжнародний науково-технічний центр, фонд «Династия», Інститут дослідження хімічної різноманітності, асоціації наукових журналістів Росії, а також Російський гуманітарний науковий фонд. Вручаючи дипломи, голова фонду, член-кореспондент РАН Юрій Воротніков зазначив, що популяризація наукових знань сьогодні — ключове завдання не лише наукових фондів, а й російської науки взагалі. Це точно помічено. Наука в Росії потерпає не від браку ідей, умів і навіть не стільки від недостатнього фінансування. Вона потерпає від відсутності широкої та вмілої пропаганди результатів роботи вчених.

Сьогодні багато хто це розуміє, тому коло партнерів конкурсу стало значно ширшим. Понад те, 2004 року аналогічний конкурс відбувся в Україні. Його провели засновники на чолі з Борисом Гриньовим, членом-кореспондентом Національної академії наук України, директором Інституту сцинтиляційних матеріалів НАНУ. Конкурс пройшов блискуче. А ми запозичили в наших українських колег символ і головний приз конкурсу: два з’єднаних золотих пера, що утворюють краплю, в якій відбивається весь світ, чи зерно, із якого ось-ось проклюнеться паросток. Отже, в новий конкурс 2005 року ми вступаємо разом з Україною та єдиним символом.