ПОКЛАСТИ КРАЙ АТМОСФЕРІ «ПОХОРОНУ НАУКИ»

Набуття Україною незалежності 1991 року було сприйняте з ентузіазмом не тільки політико-економічною елітою, а й науковцями нашої держави. Більше того, саме інтелектуальне середовище багатьох академічних інститутів та університетів стало колискою ліберальних ідей, які підтримували вогник надії на незалежність ще задовго до 1991 року. Згадайте, в аналітичних записках західних дослідницьких центрів і міжнародних фінансових інституцій кінця 80-х і початку 90-х років, у яких давалися найрізноманітніші оцінки процесу розпаду СРСР, практично не було сумнівів щодо світлого майбутнього України. При цьому наявність високоосвіченої виробничої сили і розвинутість науково-технологічної сфери посідали чільні місця серед чинників, які б мали це майбутнє забезпечити.

Початок був справді гарний. Створення Державного комітету з питань науки і технологій на чолі з С.Рябченком, започаткування конкурсної культури фінансування науково-дослідних робіт, перехід від «галузевого» і «базового» фінансування до прийнятого в усьому цивілізованому світі «проектного» було кроком уперед після заскорузлої радянської планової моделі. Було також зроблено спроби запровадити механізми обговорення наукових пріоритетів громадськістю, забезпечити участь наукових колективів у відпрацюванні урядових рішень. Як безпосередній учасник тієї роботи маю право сказати, що багато було зроблено і помилок, не завжди вистачало аргументів, щоб переконати у нашій правоті Кабмін, Верховну Раду чи адміністрацію Президента. Проте здавалося, що дискусії щодо тактичних кроків не затьмарять стратегічної мети — забезпечити незалежній Україні поступальний економічний розвиток за рахунок інноваційних механізмів.

Ключова проблема, про яку в нас чомусь нечасто згадують, полягає в тому, що сфера наукового пошуку є абсолютно унікальним видом життєдіяльності, який підкоряється власним, не підвладним тимчасовій політичній кон’юнктурі, законам. Держава має на основі демократичних механізмів визначити пріоритети, законодавче поле і забезпечити національні інтереси відповідними ресурсами. Після цього у сфері наукового пошуку мають діяти тільки сила думки й закони природи.

При всій повазі до окремих кроків, які були зроблені останнім часом у напрямку порятунку науки від деградації, вони жодним чином не можуть змінити ситуацію. Ні стипендії молодим ученим, ні спроби урядових структур налагодити міжнародне наукове співробітництво, часто непослідовні і непрофесійні, ні наради, комісії і загальні збори не поліпшать ситуацію. Потрібні справді принципово нові реформаторські кроки у цьому напрямку, кроки, які враховують власний і міжнародний досвід функціонування інноваційних моделей економіки.

Переконаний, що одним з найкращих прикладів у цьому контексті є Національний науковий фонд США, який було створено 1950 року як незалежне федеральне агентство з метою розвитку науки і технологій. ННФ є провідною науково-організаційною установою Сполучених Штатів, яка формує та фінансує програми в усіх галузях науки, міждисциплінарні дослідження, а також освітні програми. Фонд очолює директор, який призначається президентом США. Керівним органом ННФ є Національна наукова рада, до складу якої входять видатні вчені, працівники освіти, громадські діячі, підприємці.

Річний бюджет ННФ перевищує 4,5 млрд. доларів. З них приблизно 760 млн. доларів — це програми напряму «Розвиток освітніх і людських ресурсів». Щорічно до ННФ надходить близько 40 тис. заявок на фінансування тих чи інших проектів, з них приблизно половина задовольняється. За власними оцінками фонду, близько 200 тисяч науковців, викладачів, учителів, студентів та школярів безпосередньо беруть участь у програмах ННФ. Тим самим досягається одне з стратегічних завдань ННФ — формування високоосвіченої, всебічно розвинутої виробничої сили з числа науковців та інженерів, яка є конкурентоспроможною на світовому ринку і має міжнародний досвід. Цього року на розвиток людського потенціалу ННФ витратив у цілому майже 890 млн. доларів.

Для відстеження тенденцій розвитку наукової сфери, вироблення цілісної науково-технологічної політики, врахування наукової експертизи при ухваленні рішень у США створено відповідні державні структури. Так, в апараті Білого дому функціонує офіс радника президента США з питань науки і технологій, а в структурі Державного департаменту — Бюро у справах океанів, міжнародних проблем екології та науки. Національна академія наук та Національна дослідницька рада США є структурами, які, хоча і не мають власних науково-дослідних установ, проте є дорадчими органами для президента і Конгресу США. Наприклад, відомі рішення Дж.Буша щодо відмови від Кіотського протоколу і пошуку інших шляхів боротьби з глобальним потеплінням грунтувалися на спеціальному звіті Національної дослідницької ради США. Іншим прикладом є рішення Дж.Буша щодо будівництва національного сховища ядерних відходів у Неваді, якому передувало 20 років інтенсивної наукової роботи. Винятково важливе місце у виробленні національної політики у сфері науки і технологій мають громадські організації на кшталт Американської асоціації розвитку наук і професійні об’єднання вчених на зразок Географічного товариства, Товариства американських інженерів-механіків чи Американського товариства мікробіологів. Розвинуте громадянське суспільство у США передбачає активну участь саме громадських організацій у житті держави, вони користуються повагою і визнанням, у тому числі і в науковій сфері.

Важливо відзначити, що ключовим елементом системи інноваційного розвитку США є комплекс глибоко опрацьованих актів законодавства, які встановлюють надзвичайно сприятливі для розвитку науково-технологічної сфери умови її кредитування та оподаткування. Наприклад, приватні компанії і фірми мають можливість списати з податків витрати на впровадження сучасних засобів зв’язку або модернізацію виробничого циклу, а державні установи звільнені від сплати частини податків при придбанні обладнання для своїх потреб. Прийнятий вчасно законопроект про об’єм запаяного вакууму став потужною рушійною силою впровадження транзисторів у електронну промисловість США, оскільки визначив відповідність між рівнем оподаткування і об’ємом вакууму, запаяного у електронні лампи в конкретному виді виробу — що більший цей об’єм, то більша ставка оподаткування.

Американські законодавці також визначають обсяги фінансування того чи іншого агентства або наукового напряму. Надзвичайно важливою є та обставина, що рішення Конгресу про надання асигнувань ухвалюються після широкого обговорення в суспільстві, а після ухвалення обов’язково виконуються, що створює належний режим проведення планових досліджень, які у низці галузей наукового пошуку мають чітко визначене часове узгодження. Неможливо уявити ситуацію, коли, приміром, надання коштів передбачено затвердженим Конгресом бюджетним законопроектом, але реальне фінансування не відбувається за рішенням, наприклад, міністерства фінансів США.

Україні вкрай потрібен власний Національний науковий фонд. Ініціатором його створення міг би стати Президент України, а в цілому його діяльність має регулюватися спеціальним законом. Фонд не повинен бути в адміністративному підпорядкуванні Кабінету міністрів, а мусить бути в полі постійного громадського контролю. Проте адміністративне рішення про створення фонду обов’язково має супроводжуватися чіткою і однозначною заявою на рівні керівництва держави про ту роль, яку наука має відігравати у житті суспільства, а також ті ресурси, які Україна може надавати для цих цілей. Нехай коштів «на науку» буде недостатньо, але ті, що обіцяно надати згідно з бюджетом, мають обов’язково надходити. Впевнений, що в разі налагодження у суспільстві відкритого діалогу щодо пріоритетів, які слід розвивати на сучасному етапі розвитку людства, та механізмів реалізації цих пріоритетів, існує можливість змінити атмосферу «похорону» науки на атмосферу піднесення у науковій сфері.