Плюс цифрове ефірне телебачення

Прикметник «цифровий», який ми додаємо до назв електронних приладів, якими сьогодні користуємося, помітно прикрасив життя сучасної людини. «Цифра» якось непомітно і дуже швидко увійшла в наш побут. На вулицях людина з цифровою фотокамерою сьогодні таке саме звичайне явище, як колись власник дешевенької «мильниці». Лише з тією відмінністю, що власник новинки може дозволити собі клацати апаратом безперестанку — носія не шкода. Змінилася і поведінка власника цифрової відеокамери — він уже не бореться за кожний кадр, а знімає геть усе, що бачить. Ловлю себе на думці, що і мій цифровий диктофон здається просто фантастикою порівняно з колишнім аналоговим — він запам’ятовує безліч інформації, дозволяє витягти з пам’яті потрібний файл, його інформація переписується у комп’ютер. Сьогодні всі дива, які дозволяє реалізувати цифрова обробка інформації, не злічити...

Однак зайдіть у сільську хату, і ви зможете знайти тут телевізор мало чи не ровесник довгожителів цього села. І що дивовижно: достатньо його увімкнути, як він справно прийматиме сигнал від допотопної антени. Чому ж телебачення зберегло своєрідних динозаврів у світі електроніки на тлі загального стрімкого оновлення?

Відповідь на це запитання нещодавно дав на науково-технічній конференції у рамках Всесвітньої виставки телерадіомовного обладнання IBC у Нідерландах, у якій брало участь понад 120 країн, генеральний директор НВП «Квант-Ефір», кандидат технічних наук Іван Омелянюк. В Амстердамі він представив доповідь «Проект поетапного впровадження цифрового ефірного телебачення в Україні», яка була визнана авторитетним журі найкращою і здобула найвищу нагороду. «Ми не розраховували на таке визнання, — розповів Іван Васильович, — і раптом такий подарунок долі — приз їде в Україну». З цього приводу в західній пресі було чимало публікацій. Проте наші ЗМІ оминули подію мовчанкою. Кореспондент «ДТ» звернувся до Івана ОМЕЛЯНЮКА:

— Іване Васильовичу, на відміну від інших європейських країн, у нас ефірного мовлення у цифровому форматі фактично немає, і говорять про нього вкрай мало. Чому?

— Новий цифровий стандарт телебачення було розроблено у 1996—1998 рр., на що, до речі, розвинені країни витратили десятки мільярдів доларів. І відразу ж Великобританія першою у світі створила мережу цифрового ефірного телебачення. Це була справжня технічна революція.

Нині в усіх країнах ЄС діє директива — переходити на цифрове телебачення. Це дає величезну економію грошей. Що дуже важливо, звільняється частотний ресурс, який самий по собі є капіталом. Однак для цього треба створити нову модернізовану передавальну мережу, а потім організувати продаж «сет-топ-боксів» (тюнерів), щоб можна було приймати цифрове ТБ за допомогою звичайних телевізорів. У Англії вже налічується близько 10 мільйонів користувачів цифрового ефірного ТБ, хоча жодний аналоговий канал поки що не вимкнений. У Німеччині у цьому напрямі також зроблено дуже багато. Вони почали зі столиці, а далі без особливих проблем більша частина країни була переведена на цифрове телебачення. У Франції за півтора року збудована мережа цифрового ефірного телебачення, яка охоплює 50% країни і дозволяє транслювати 28 телепрограм. За цей самий час у країні продано понад три мільйони тюнерів для приймання цифрового ефірного телебачення.

— Добре, от я купив тюнер, що я виграю як телеглядач?

— По-перше, ви зможете дивитися у п’ять-вісім разів більше телепрограм. По-друге, ви матимете набагато вищу якість порівняно з аналоговим телебаченням. У цифровому ТБ немає шумів, так званого окантовування картинки, є високоякісний стереофонічний звуковий супровід, у тому числі Dolby Surround, а також синхронний звуковий супровід різними мовами із можливістю вибору. Є також електронний гід, котрим глядач може скористатися в момент перегляду будь-якої програми. Додаткові можливості: телетекст, мультимедіа, інтерактивні послуги, наприклад, телемагазин, комп’ютерні ігри, спортивний тоталізатор, Інтернет, прогноз погоди, про який можна дізнатися під час перегляду будь-якої іншої програми. Ще одна важлива перевага — автономність. Можна дивитися якісне ТБ за допомогою кімнатної антени. А нині через перешкоди у Києві аналогове ТБ за допомогою такої антени дивитися практично неможливо. Крім того, ви можете дивитися телевізор де завгодно — у транспорті, з екрана мобільного телефона або кишенькового персонального комп’ютера.

Послуги портативного телебачення дають можливість телекомпаніям підтримувати контакт із глядачем протягом усього дня, що розширює цільову аудиторію для реклами, дозволяє вийти на нові медіаринки (інтерактивні послуги, телебачення для мобільних пристроїв, новий контент).

— І скільки ці переваги коштуватимуть користувачу?

— Цифровий телевізор буде трохи дорожчим — сьогодні сам тюнер коштує 250 гривень. Це надбавка за цифрове телебачення. Причому це єдина доплата — здебільшого воно буде безкоштовним, хоча частина програм може бути платною. Не дивно, що на Заході тюнери для цифрового ТБ купують як подарунки друзям і родичам на свята.

— Тобто це ТБ витіснить інші види?

— Не витіснить, принаймні в досяжному для огляду майбутньому. Усі види ТБ існуватимуть паралельно: хтось дивитиметься цифрове кабельне, хтось — цифрове супутникове, а ще чимало користувачів дивитиметься цифрове ефірне. До речі, саме у нас кількість таких користувачів може виявитися великою, тому що сьогодні в Україні близько 78% глядачів (13,5 млн.) дивляться аналогове ефірне телебачення. У деяких районах країни неможливо прийняти більше трьох-п’яти програм.

— Чому ж воно досі не впроваджене в Україні?

— Сьогодні вже ніхто не сумнівається, чи потрібно впроваджувати цифрове ефірне ТБ. Є і розуміння того, що ми відставали від високорозвинених країн як мінімум на три роки. Нині сумніви існують лише з приводу того, наскільки інтенсивно цим треба займатися.

— Тобто переваги очевидні, але впровадити його зможуть тільки років через двадцять?

— Це все має відбутися набагато швидше! Події у світі розвиваються так, що нам нікуди не дітися від цифрового телебачення — у Європі прийнято новий частотний план, відповідно до якого до 2015 року всі аналогові передавачі мають бути вимкнені. Причина серйозна — їхня присутність в ефірі призведе до перешкод. Тому необхідно, щоб керівники компаній, держчиновники у сфері радіомовлення зрозуміли: невиконання міжнародної угоди «Женева-2006» завдасть катастрофічних збитків країні і, насамперед, найбільшим компаніям — таким як «Інтер», «1+1», «УТ-1». Це так серйозно, що уже всі українські політики внесли собі у програми підтримку цифрового ефірного телебачення.

Незважаючи на те, що Україна дістала право на використання 8—11 цифрових частот (тобто — трансляцію від 40 до 80 телерадіопрограм на 100% території України), цим правом неможливо буде скористатися сповна після 2014—2015 років. Необхідно розпочати поетапне створення цифрової передавальної телемережі уже сьогодні, поступово її розширюючи.

— Що треба зробити найближчим часом, щоб зрушити справу з мертвої точки?

— Потрібна державна програма. Її мали створити ще наприкінці 2004 року, коли вийшла відповідна постанова Верховної Ради. Але цього тоді не зробили. Щоправда, нинішнього року з’явилася постанова — заборонити видавати частоти аналоговому телебаченню з початку наступного року. Однак у постанові є специфічна «родзинка» — вона з’явилася, коли... вільних частот уже немає. Тобто спочатку їх роздали, а потім заборонили те, чого вже немає.

Це все дуже прикро, тому що переваги цифрового ефірного ТБ для нашого суспільства і його економіки величезні. У розвинених країнах його впровадження відбувалося дуже швидко, а плани розгортання мереж у багатьох країнах досі контролюються главами урядів. Чекати далі не можна — більшість країн, які вже створили передавальні мережі на п’ять-шість частот (20—30 телерадіопрограм), сьогодні набагато випередили нас і ми мусимо під них підлаштовуватися.

— А в які обсяги фінансування виливається створення мережі, тобто встановлення необхідних 1600—2000 передавачів, які покрили б всю Україну?

— Покриття на першому етапі 85—90% території України цифровим ефірним телебаченням із використанням чотирьох частот (а це 17—20 телепрограм і 7—10 радіопрограм) оцінюється, відповідно до розрахунків у бізнес-плані, у 160—200 млн. дол. Хоча вважаю, що коли покрити навіть 30—40 відсотків території (60—70% населення), то і тоді матимемо величезні переваги. А для цього вистачить десь 50—60 млн. дол. — потужні передавачі встановлювати дешевше, ніж багато малопотужних. Тому компанії «не хочуть транслювати на болото». Але це, у принципі, вже турбота уряду. Саме він має змушувати їх робити це — кожний житель країни має право дивитися якісне телебачення.

— Які терміни окупності має впровадження цього проекту?

— За нашими розрахунками, від п’яти до семи років. Тоді як на Заході термін — дев’ять-десять років. Проте для їхнього бізнесу це нормальний термін окупності, а для нас, як кажуть бізнесмени, — мало. І усе ж таки можу твердити: головною причиною того, що в нас цифрове телебачення не пішло (хоча ми були серед перших у Європі, хто взявся за його реалізацію), є те, що не вистачило політичної волі. Насамперед нам треба створити цифрову ефірну передавальну мережу. Для цього потрібні державні кошти, а далі процес піде сам.

— Може, як пілотний проект треба було б зробити цифрову мережну інфраструктуру для Києва?

— Безумовно, тим більше що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на початку року ініціювала цей процес і видала ліцензії на чотири цифрові частоти. Тобто вже тепер у Києві є можливість транслювати 17—20 телепрограм і 7—10 радіопрограм. Взагалі, якби дали цей проект одному або двом операторам, то вже нинішнього року вийшли б в ефір передачі цифрового ефірного телебачення. А так, ніби й з добрими намірами — щоб не було монополії, — чотири оператори дістали від Нацради право мовлення «у цифрі»: УЦТМ (цю компанію не слід плутати з компанією Maximum TV, яка представляє модифікацію супутникового телебачення системи Mitris), «Експрес-Інформ», «Гамма-Консалтинг», «Ера-Продакшн». У результаті розпочав роботу лише оператор УЦТМ, а решта власників частот чогось чекають, хоча минуло вже півроку.

Утім, зрушення все-таки є — цифрове телебачення почали вивчати у вищій школі, наприклад, в Академії зв’язку в Одесі й у НТУУ «КПІ», а також у ДУІКТ у Києві...

— Однак ці зрушення розраховані на наступні п’ятирічки, а що робити сьогодні?

— Вважаю, що треба оголосити тендер і визначити надійного оператора, котрий спроможний зробити мережу, частково використовуючи ту, яка вже є у концерну РРТ. І треба передбачити, щоб у майбутньому не наступати на ті самі граблі — більшу небезпеку становитиме рішення, за яким ліцензії на створення цифрових мереж роздаватимуть багатьом операторам мультиплексів, у тому числі в окремих містах. Відповідно до загальноєвропейської практики, оператори мультиплексів мають бути лише загальнонаціональними. Потрібно розділити функції оператора мультиплекса й оператора мережі. На Заході оператор мережі — технологічна компанія, яка має у своєму розпорядженні щогли з антенами, цифрові телепередавачі, інфраструктуру поширення сигналів, що виконує замовлення операторів мультиплексів. Сьогодні в Україні це поки тільки концерн РРТ і оператори мобільного зв’язку.

Насамперед нам необхідно розробити програму впровадження цифрового ефірного телебачення. І дуже важливо, щоб Кабінет міністрів прийняв її не пізніше нинішнього року. Вона не повинна бути великою — головне, щоб у ній були жорстко визначені окремі дії з термінами виконання і відповідальністю за них.

При цьому дуже важливо, щоб держава не брала на себе багато фінансових зобов’язань, зокрема у найвитратнішій частині впровадження — будівництві всієї мережі передавачів, а лише для цілей державного і в майбутньому громадського телебачення. Комерційні структури, якщо вони побачать чітку перспективу, цілком зможуть вигравати чесні тендери і конкурси в боротьбі з іноземними компаніями на цьому ринку в Україні. Проте міжнародне узгодження — прерогатива держави, як і контроль виконання. А фінансувати проекти має бізнес — тоді грошей вистачить для реалізації найсміливіших проектів...