Піраміда неадекватності

Переможці

Перше місце за найкращу науково-популярну статтю, Знак переможця та 5 тис. грн. премії виборола журналістка Ольга Боглевська із Запоріжжя. Її матеріал «Наше коліно не заіржавіє» присвячений розробці протезів коліна спеціалістами заводу «Мотор-Січ», а також запорізькими і дніпропетровськими медиками.

Друге місце і 2500 гривень премії присуджено журналістам із Луганська Сергію Прасолову та Марині Савиновій за статтю «Лавина», що розповідає про розробки вчених Донбаської державної машинобудівної академії.

Третє місце і 1250 гривень премії виборов учений із Києва Владислав Шумлянський за статтю «Деградація», що описує процес деградації рослинного і тваринного світу під впливом техногенного забруднення.

Нагороду за найкращу статтю про фізичні науки в Рік фізики повіз до Криму радіоастроном Олександр Вольвач, який написав матеріал «А чи можна передбачити?» про проблеми космічного сміття на навколоземній орбіті.

Школяра з Кривого Рогу Олександра Козина корпорація «Квазар-Мікро» нагородила персональним комп’ютером як одного з наймолодших і найініціативніших учасників конкурсу статей.

Переможцем конкурсу наукових фотографій став студент Національного технічного університету «КПІ» Олександр Тихоступ. За знімок «У смертельних обіймах», на якому зображено зустріч павука та джмеля, він одержав нагороду від Британської Ради — фотоапарат.

Друге місце у Сергія Скалозуба з Кременчука за знімок «Коронний розряд».

На третьому місці — учений із Харкова Олег Горбулін за фотографію «Мікроджунглі».

Ряд авторів статей і фотографій отримали також спеціальні призи від спонсорів і партнерів конкурсу. Серед них — Національна академія наук України, Міністерство освіти і науки, Державний фонд фундаментальних досліджень, УНТЦ, Британська Рада, журнал Digital Photographer, науково-популярний журнал «Університети», Всеукраїнська технічна газета, корпорація «Квазар-Мікро», Міжнародний благодійний фонд «Техноміст», Український астрономічний фонд UkrAstro, Харківський національний університет, Харківський радіоастрономічний інститут НАН України та російські журнали «Что нового в науке и технике» і «Химия и жизнь».

Всі прийняті тексти та фотографії, а також інформація про результати конкурсу містяться на сайті www.nauka-info.com.ua.

Трохи статистики

На конкурс було прийнято 69 статей. Найбільше їх надійшло з Києва — 30, із Харкова —14, Львова — 5. Російською мовою написано 57 статей, українською — 30 і англійською — 7. Гуманітарні науки залучили найбільше авторів — 29, технології — 25, біологія, медицина та хімія — 20, астрономія, фізика та математика — 13, екологія — 12. Левова частка учасників — 52 особи — це люди із життєвим досвідом, ті, кому за 35 років. Тих, хто ще не відсвяткував свій 20-й день народження, — 9. Серед авторів найбільше науковців — 33 особи, журналістів менше — 21. Решта 28 чоловік потрапили в рубрику «інші спеціальності».

На конкурс наукової фотографії було прийнято 71 знімок. Найбільше знімків надіслав Київ — 27, за ним Одеса — 11 і Харків — 8. Тут тематику «біологія, медицина, хімія» вибрали понад половина всіх учасників, тоді як «гуманітарні науки» ризикнули представити у візуальному вигляді лише четверо. Більшість авторів фотографій — 60 чоловік — ще не подолали 35-річного вікового бар’єру. Причому 16 учасникам з-поміж них не виповнилося й 20 років. Журналістів тут зовсім мало — шестеро, учених — 15, більшість же становлять «інші» — 54 особи. У цю рубрику потрапили як школярі та студенти, так і програмісти, менеджери, домогосподарки, фотографи, інженери, футболісти, юристи, банкіри, хіміки, викладачі і навіть безробітні.

Між песимізмом
і оптимізмом

Необхідно зазначити, що організатори конкурсу не очікували такого інтересу і такої широкої географії. Судіть самі: на його сайт зайшло близько 10 тисяч відвідувачів із 46 країн — це більше, ніж торік. Навіть коли врахувати, що більшість, а точніше — 75% відвідувачів сайта становили жителі України, — це досить значимий факт.

Однак, порівняно з суспільним інтересом до конкурсу, кількість статей, які відповідали його умовам і були прийняті журі до розгляду, виявилася невеликою — всього 69. Для України як найбільшої європейської країни це взагалі мало. Для порівняння: на аналогічному російському конкурсі-2005 ця цифра в кілька разів більша. Може, ні про що писати? Навряд. За офіційними даними, нині в Україні налічується близько 1500 організацій, які «виконують наукові дослідження та розробки». Попри теперішній стан наукової сфери, хоча б по одній цікавій для суспільства темі має бути в кожному з «храмів науки»! Я вже не кажу про те, що щороку в Україні присуджуються держпремії в галузі науки і техніки. Може, про проведення конкурсу мало хто знав? Цього теж не скажеш — відповідна інформація була опублікована в чотирьох загальноукраїнських газетах і двох журналах загальним накладом близько мільйона примірників.

Тепер щодо якості надісланих робіт. Звісно, є добре написані й цікаві матеріали, які вже опубліковані у ЗМІ або будуть опубліковані після конкурсу. Ось вони й стали переможцями. Однак, по-перше, серед текстів трапляється така махрова лженаука, що не перестаєш дивуватися. А по-друге, основна частина надісланих робіт порушує значимі теми, але потребує грунтовного редагування чи навіть переписування. Що, загалом, і зрозуміло. Журналісти-науковики серед учасників у явній меншості, в інших же авторів просто немає навичок написання науково-популярних статей.

Схоже, наукова популяристика зникає як жанр. У чому причина?

З одного боку, зізнаймося, що вчені й самі не поспішають повідомляти суспільству про свої досягнення. У науковій сфері, по суті, немає ні служб, ні механізмів системного доведення інформації до ЗМІ. Скільки у нас НДІ та вузів, у яких є прес-секретар чи людина, котра виконує цю роботу і з котрою журналісти можуть співпрацювати? Я вже не кажу про розсилання прес-релізів, організацію прес-конференцій, прес-клубів, наукові кафе та інші заходи. Державний PR науки закінчився з розпадом Союзу, а інший не з’явився. У результаті, почувши, що вчені вкотре нарікають на недостатню кількість коштів, закладених у державному бюджеті на науку, пересічний громадянин їм не тільки не співчуває, а навіть дратується. Населення не тільки не бачить практичних результатів наукової праці у своєму повсякденному житті, а й нічого не знає про них.

З іншого боку, тема науки мало затребувана ЗМІ. Українські видання, які системно висвітлюють цю надзвичайно важливу сферу розвитку суспільства, можна полічити на пальцях руки. Мені, наприклад, дуже жаль, що газета «Сегодня», яка раніше вміла розповідати про науку цікаво й легко, часто у вигляді репортажу (а для наукової популяристики це особливо рідкісний і цінний жанр), тепер не те що відмовилася від науки, а, якщо так можна висловитися, змінила орієнтацію. Тепер тут поселилося те, що називається «наукова попса», яка, у кращому разі, може розважити невибагливого читача, але не інформувати його. Тим самим видання явно збіднило свої шпальти. Електронні ЗМІ зазвичай мають рубрику «Науки і технології», але розміщують там результати роботи лише закордонних учених.

Журналісти, які пишуть на теми науки, з власного досвіду знають і таку парадоксальну річ. ЗМІ, як правило, охоче вміщують інформацію про навколонаукові скандали чи навколонаукову «полуничку», але грудьми захищають свої шпальти й ефірний час від розповідей про досягнення української науки, вимагаючи від учених рекламної передоплати. Навіть якщо роботу висунуто на державну премію. Навіть якщо її зроблено вперше у світі і вона може становити предмет національної гордості! Звідки в дослідника з його бюджетною зарплатою візьмуться на це кошти?

У цьому сенсі показовою є історія з унікальним науково-популярним фільмом харківського біолога, учасника антарктичної експедиції Андрія Утевського, який під час рекордної кількості занурень під кригу зняв підводний світ цього континенту. Цей надзвичайно цікавий фільм було показано під час підбиття підсумків конкурсу-2004, однак за демонстрацію на українському телебаченні від ученого зажадали гроші! Але й це, на жаль, не єдиний наслідок невігластва. Зібрані Утевським безцінні для науки антарктичні біологічні експонати так довго маринували на нашій митниці, що вони просто зіпсувалися.

Ну, і last, not least. Звісно, в основі такого ставлення до науки лежить ставлення до неї влади. Якийсь учений-гуморист простудіював кілька «програмних» виступів наших державних діячів і склав так званий частотний словник, який відображає частоту вживання в цих промовах різних слів. «Наука» опинилася на останньому місці. «Освіті», щоправда, поталанило трохи більше.

Може, нашим читачам просто не цікаво читати, що нового про світ і людину відкрили вчені, зокрема українські? Можливо, їх не хвилюють проблема енергетичної безпеки, наслідки глобального потепління, причини демографічної кризи, поширення епідемій нових хвороб, рівень небезпеки поховання ядерних відходів в Україні? Може, за роки незалежності в українців геть атрофувався через непотрібність інстинкт пізнання? Нічого подібного. Ось тільки відповіді їм доводиться шукати в основному в російських виданнях. Благо, у нас продаються, і цілком успішно, барвисті російські журнали «Что нового в науке и технике», «В мире науки», «Наука и жизнь», National Geographic, «Вокруг света», «Занимательная механика» та інші. У них, до речі, дедалі частіше публікуються матеріали українських журналістів, які пишуть на теми науки. Ось така інтелектуальна еміграція через незатребуваність на Батьківщині.

Давайте скажемо чесно: Україна сама, власноручно, абсолютно добровільно, без бою здала цей надзвичайно важливий у сучасному світі сегмент інформаційного ринку на милість переможця.

Чи є підстави для оптимізму? Все ж таки є, інакше не варто було б і конкурс проводити. По-перше, у нас є вірні партнери та спонсори, без яких він просто не відбувся б. По-друге, порівняно з минулим роком, кількість учасників конкурсу, яким не виповнилося 20 років, значно збільшилася. Якщо торік молодих було всього 2% від загальної кількості, то нинішнього року — вже 16%.

А що стосується проведеного вперше в Україні конкурсу наукової фотографії, то тут середній вік учасників і взагалі становить усього 26 років! «Цілий ряд напрямів наукової фотографії не був охоплений, фотографи-дослідники ще не досить упевнено опанували прийоми створення не просто документального, а й художнього зображення науки, як це роблять у всьому світі, — каже член журі фотоконкурсу, заступник головного редактора журналу Digital Photographer Олександр Жилін. — Однак конкурс засвідчив, що наші наукові фотографи здатні видавати цікаві результати, використовуючи у своїй роботі оптичні, електронний мікроскопи та інші прилади. Сподіваюся, поступово український конкурс наукової фотографії розвиватиметься й сягне таких обертів, які демонструє британський Visions Of Science або ж Nikon Small World».

Вселяє оптимізм і такий факт: попри все, в Україні з’являються нові науково-популярні видання. Так, у Харкові на кошти випускників Харківського національного університету з 2000 року виходить науково-популярний журнал «Університети». Не можна не згадати і про феномен «Всеукраинской технической газеты», яку з 2002 року видають у Луганську. У стислі терміни редакція зуміла знайти й згрупувати навколо себе нових авторів та зацікавлених читачів. Тепер загальний наклад видання — 65 тисяч примірників.

Після Нового року оргкомітет оголосить початок III Всеукраїнського конкурсу науково-популярних статей і фотографій 2006 року. Його результати, вочевидь, і будуть тим моментом істини, який покаже, чим зміниться стагнація української наукової популяристики.