Обереги від упереджень?

На конференцію «Генетично модифіковані організми: наукові та практичні аспекти, ризики та законодавче врегулювання» я йшла з надією: може, хоч тепер питання, пов’язані з ГМО, будуть обговорені на серйозному професійному рівні. За одним столом зберуться вчені — захисники та противники ГМО і нехай не досягнуть компромісу, але нададуть вагомі, позбавлені емоцій і політичного підтексту аргументи на користь або проти використання ГМО в нашій країні. Саме до цього закликав, відкриваючи конференцію, академік НАН України Костянтин Ситник. Він наголосив, що на сьогодні наукових підтверджень очевидної шкоди від трансгенних організмів немає, але існують потенційні ризики від їх використання, яким потрібно завчасно запобігти. Загалом «немає підстав для страху, є поле для діяльності».

…На жаль, надії на повноцінну дискусію не справдилися. Насамперед тому, що явних прихильників ГМО на конференції просто не було. «Ми їх запрошували, але вони не прийшли», — заявила одна з організаторів, перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко й відразу додала: «Немає в Україні провідних науковців, які відкрито виступають за ГМО, адже це не є етичним. Ви спочатку доведіть, що немає ризиків, а потім агітуйте «за»». Про «етичність» і об’єктивність дискусії, у якій опонент не може обстоювати власну думку через власну відсутність, можна говорити довго. Як і про те, що потенційні ризики закладені в кожному моменті нашого існування — від випромінювання в мобільному телефоні до падіння бурульки з даху. І про те, що в науковій дискусії не може бути «поганої» і «гарної» думки, а може бути достатньо чи недостатньо аргументована... Загалом, обговорення відбувалося між явними противниками, «тими, хто нібито не «за», хоча й не зовсім «проти»», і тими, хто закликав: «Гаразд, давайте хоч щось зробимо, а потім розберемося». Позицію самої Т.Тимочко зрозуміти було важко: на прес-конференції вона говорила, що Україну не потрібно оголошувати зоною, вільною від ГМО, — достатньо запровадити маркування продуктів, які містять трансгенні компоненти, проте у своїй доповіді заявила, що ГМО взагалі не слід пускати в Україну, а треба захищати вітчизняного сільгоспвиробника...

Деякі заяви учасників конференції здатні були викликати хіба лише нервовий сміх. А як ще реагувати, коли тобі голосом, що тремтить від праведного обурення, повідомляють: «в Індії зростає кількість самогубств через впровадження ГМО»; «моя мама померла від раку кишечника, бо замовлення, які вона одержувала, були переважно з ГМ-сої»; «американські коти, гуси, лосі та єноти не їдять ГМ-рослин, віддаючи перевагу звичайним (вони що, у переносних лабораторіях їх перевіряють? Адже генно-модифіковані рослини не відрізняються від «диких» предків ні за смаком, ні за зовнішнім виглядом. Чи, може, американці вже винайшли ГМ-сорти, стійкі до лосів? — А.Б.)» і т.ін.

Проте мені б не хотілося, аби в читачів створилося враження, ніби на конференцію зібралися, м’яко кажучи, люди з багатою фантазією. Було висловлено чимало глибоких, цікавих зауважень. Якби ж то захід не мав такого відверто звинувачувального характеру...

Хотілося б зупинитися на кількох суттєвих моментах.

Отже, на думку вчених, на сьогодні існує низка потенційних ризиків від використання ГМ-рослин. Так, Костянтин Ситник зазначив, що в результаті схрещування трансгенних рослин із дикими можуть з’явитися суперстійкі до гербіцидів і пестицидів бур’яни, боротися з якими буде дуже важко.

Потрапивши в навколишнє середовище, ГМ-рослини можуть стати джерелом «генетичного забруднення», витіснивши «рідні» для даної місцевості види. Також вони можуть вплинути на видовий склад і чисельність мікроорганізмів, комах і хребетних, що мешкають на даній території. ГМ-культури можуть бути отруйними не лише для «своїх» шкідників, а й для інших комах. Потрапляючи в ґрунт, токсини ГМ-рослин можуть порушити його природну родючість, вважає кандидат біологічних наук, президент Російської загальнонаціональної асоціації генетичної безпеки Олександр Баранов.

Доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій Олексій Ситник зазначає, що вживання в їжу ГМ-продуктів із геном-маркером, який зазвичай є геном стійкості до антибіотика, може знизити ефективність антибіотиків у боротьбі з хворобами. Також використання таких генів може призвести до того, що хвороботворні бактерії самі набудуть стійкості до антибіотиків. Маніпуляції з генами здатні збільшувати вміст природних токсинів рослин у їжі або створювати нові токсини. В їстівних ГМ-сортах можуть накопичуватися гербіциди та їхні метаболіти. Існує ймовірність перенесення трансгенних конструкцій у геном бактерій, що живуть у кишечнику людини.

Зафіксовано випадки алергічних реакцій на ГМ-продукти та розладів у роботі шлунково-кишкового тракту. Щоправда, як зазначив Олександр Баранов, звичайна, не модифікована, соя сама по собі є сильним алергеном, європеоїди погано її перетравлюють...

Хотілося б привернути увагу ось до чого: вчені ретельно перелічують усі існуючі ризики від вирощування та споживання ГМ-рослин, але при цьому ніхто не наводить даних, наскільки високим є ступінь того або іншого ризику, від чого він залежить і якими можуть бути масштаби наслідків. Ризик захворіти на грип для нас є набагато вищим за ризик опинитися в епіцентрі вибуху ядерної бомби, хоча обидва є потенційно можливими. Крім того, мабуть, у випадку кожного окремого ГМО, залежно від його призначення, властивостей організму-«реципієнта» та конкретних привнесених генів, ризики будуть різними.

Недавно Всеукраїнська екологічна ліга тріумфувала: Окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив ініційований нею позов і постановою від 11 лютого ц.р. скасував рішення Кабміну щодо відмови від маркування продуктів, до складу яких входять ГМО. На сьогодні знову діє постанова Кабміну №985 від 1 серпня 2007 р., яка зобов’язує маркувати харчові продукти, що містять понад 0,9% ГМО. Розповідаючи про проект Порядку маркування, завідувач лабораторії молекулярно-генетичних досліджень ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» Руслан Голубець пояснив, що інформація стосовно наявності ГМО зазначатиметься у складі продукту таким самим шрифтом, але водночас на упаковці проставлятиметься позначка «містить (не містить) ГМО».

Як на мене-споживача, виробники зроблять мені велику послугу, коли зазначать у складі продукту «містить такий-то ГМ-компонент». Якщо в мене на нього алергія — не купуватиму. Але ж проблема не в цьому, а в тім, що вже сьогодні навколо ГМО нагнітається нездорова атмосфера страхітливих чуток, а продукти збираються маркувати примітним клеймом, яке свідчитиме про присутність/відсутність «загадкових організмів-мутантів». Такий собі магічний оберіг — подарунок від держави, що захищає своїх громадян від примарної загрози. Чи буде маркування об’єктивним, а чи перетвориться на черговий спосіб по-тихому злупити гроші з підприємців — байдуже, головне — почуватися у безпеці... Адже для нас реальною є тільки та небезпека, яку ми такою вважаємо. Довкола нас — безліч небезпечних вірусів, у нашому власному організмі гніздиться сила-силенна паразитів, але ми не думаємо про це, нас це не тривожить. Та варто лише здійняти галас навколо якоїсь невидимої загрози (наприклад, шкідливого випромінювання чи наближення все­світнього потопу) — вибухає паніка, котиться лавина страхів і сумнівів («а раптом все-таки...»), і в цій каламутній водичці можна виловити непогану рибку.

— На жаль, два соціальні явища в нас змішалися в одну купу, — каже завідувач лабораторії детектування ГМО та біобезпеки Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України Борис Сорочинський. — З одного боку, ГМО-фобія — побоювання й абсолютне неприйняття продуктів сучасної біотехнології. Люди бояться того, чого не знають, і цим користуються конкурентні бізнес-групи у війні за ринок сільгосппродукції. З другого боку, ГМО-вакханалія: в атмосфері істерії та підозр заповзятливі люди завозять нелегальні трансгенні сорти, мусують чутки щодо їхньої надуманої шкідливості та роблять свій бізнес на непрозорій системі дозволів і деклараціях стосовно необхідності маркувати ГМ-продукцію. Ані чиновники, ані громадськість не мають належних знань щодо біотехнологій. Академічна наука не надто активна. Вчені не задіяні на жодному етапі ухвалення рішень, немає експертних рад... Тому рішення приймають і озвучують функціонери, котрі найчастіше не розуміють суті справи або керуються власними інтересами. А громадськості (зокрема науковій) відведена лише роль слухача й масовки для чергових «страшилок» про ГМО. Замість серйозних дискусій про місце України у світовій системі торгівлі та на світовому ринку сільгосппродукції...

…А чи потрібні нам узагалі ГМ-рослини? Чисельність населення в Україні скорочується, то, може, на нашу долю цілком вистачить своїх посівів традиційних культур? Може, ми будемо потужною аграрною державою, та ще й світ нагодуємо нашими чистими продуктами? Переживемо якось без «мутантів»? Або ж використовуватимемо їх, але не в їжу — як біопаливо, наприклад? Поки що на ці запитання не можна відповісти ні ствердно, ні заперечно. Коли буде здійснено глибокий аналіз нашого агропромислового потенціалу, наших можливостей позиціонування себе на світовому ринку, розмова буде зовсім іншою.