Нобелівські лауреати пояснили, чому безробітні будуть завжди

Високий рівень безробіття нині характерний для економік багатьох країн, але навіть у найкращі часи приблизно один із 25 працівників залишиться без роботи. Володарі цьогорічної премії Sveriges Riksbank пам’яті Альфреда Нобеля в галузі економічних наук виклали теорію, яка пояснює, чому повна зайнятість неможлива.

Пітер Даймонд із Массачусетського технологічного інституту (MIT) в Кембриджі, Дейл Мортенсен із Північно-західного університету в Еванстоні, штат Іллінойс, і Крістофер Піссарідес із Лондонської школи економіки поділять приз, що становить 1,5 млн. дол. З 1970-х років вони розробляли теорію ринків, які потерпають від «пошукової неузгодженості», тобто витрат споживачів та постачальників товарів на те, аби знайти одне одного. «ДМП-теорія», названа так за ініціалами розробників, стала основою для дослідження ринків праці і пояснює, чому люди впевнені, що будуть без роботи, навіть якщо кількість вакантних робочих місць дорівнюватиме кількості осіб, котрі шукають роботу (так зване рівноважне безробіття).

Класична економіка прогнозує, що безробіття має зникнути, коли кількість наявних робочих місць дорівнюватиме або перевищуватиме кількість робітників. Насправді цього ніколи не станеться. Наприклад, навіть під час економічного буму десять років тому безробіття у Сполучених Штатах зменшилося тільки до 3,8%.

Даймонд, Мортенсен і Піссарідес спробували пояснити цей факт. Вони почали з динамічної моделі, що враховує як потік працівників до робочих місць, так і відтік від них. Вони врахували витрати безробітного на пошук роботи і роботодавця — на пошук відповідного працівника, які впливають на ці потоки. Потім показали математично, що нова рівновага виникатиме тоді, коли буде наявний певний рівень безробіття, величина якого залежить від витрат.

ДМП-теорія стала інструментом для прикладних економістів і політиків, оскільки вона забезпечує основу для вивчення ефективності конкретного втручання в боротьбі з безробіттям або пом’якшення його наслідків.

За матеріалами
журналу Science
(15 жовтня 2010 р.)