Неподобство!.. І куди тільки дивилася редакція?

Публікація під заголовком «Зміна клімату обумовлена... видобутком нафти із надр Землі» («ДТ», №25, 2008 р.), як мовиться, не залишила читачів байдужими. До редакції надійшла величезна кількість листів, у яких емоції б’ють через край. Одні вимагають негайно дати авторам можливість на сторінках газети розвинути їхні дуже цікаві думки більш ґрунтовно, оскільки, попри незвичність і суперечливість, у статті, на їхній погляд, багато тверезих ідей. Особливо багато корисної інформації в матеріалі знайшли для себе геологи, геофізики...

Інші вкрай обурені публікацією. Освічені люди, аж ніяк не далекі від науки, не розуміють, як редакція взагалі могла оприлюднити такий антинауковий матеріал, і вимагають припинити це неподобство на сторінках тижневика.

Листи й дзвінки від академіків і далеких від науки людей продовжують надходити до редакції. Схоже, що поставити крапку в цій темі вдасться ще нескоро. Ось текст одного з листів (які ми подаємо без правок), що має заголовок «Фізиці таке не відомо». Його підписали академік НАНУ В.Бар’яхтар, член-кореспондент НАНУ О.Бєляєв, член-кореспондент НАНУ С.Гнатченко, академік НАНУ А.Загородній, академік НАНУ В.Локтєв:

«У «ДТ» під рубрикою «Думка» надруковано статтю М.Дробнохода, В.Луцюка та В.Шестопалова «Зміна клімату обумовлена видобутком нафти із надр Землі…», в якій робиться спроба висловити так звані нові погляди на причини глобальної зміни клімату на нашій планеті та на фізичні явища, що можуть спричиняти такі зміни. На жаль, слід констатувати, що дана публікація являє собою набір нічим не обґрунтованих наукоподібних тверджень, які не узгоджуються з відомими уявленнями про фізику Землі та фізику взагалі. На нашу думку як фізиків, частина із запропонованих «ідей» просто суперечить навіть здоровому глузду (наприклад, «безперешкодний рух електронів з поверхні планети до протон-ядра», «геокосмоплазмохімічні процеси» та «вигоряння протон-ядра» або енергетичні потоки невідомої природи тощо).

Не коментуючи те, що взагалі неможливо коментувати, стверджуємо, що науковий рівень обговорення піднятих в статті питань не витримує критики, і нам не відоме жодне наукове зібрання або семінар в установі фізичного профілю, де вони б ставилися перед фахівцями у відповідних напрямах.

Дуже прикро, що подібні «несвоєчасні думки» побачили світ, оскільки можуть призвести до викривлених уявлень про фізичні процеси, що відбуваються всередині Землі, а з іншого боку, невиправдано кидають тінь на справжні досягнення вітчизняної геофізики і геології».

Слідом за цим до редакції «ДТ» надійшов лист від одного з авторів зазначеного матеріалу професора М.Дробнохода, в якому він описує події, що відбулися в академічному світі після згаданої публікації. Професор починає своє послання до тижневика з цитування листа члена-кореспондента НАНУ Сергія Рябченка заступникові міністра МОН Максиму Стрісі та його колегам. Отже:

«Шановні Максиме Віталійовичу, Антоне Григоровичу, Вадиме Михайловичу! Не без здивування прочитав у вчорашньому «Дзеркалі тижня» матеріал за підписами М.Дробнохода — президента «академії наук вищої школи» і академіка НАНУ В.Шестопалова на стор. 15. Як на мене, всяке вже в Україні бувало, а такого ще ні. Ви зараз при владі, подивіться, може придумаєте, як на це реагувати.

Колись ми в нашому інституті вченою радою заборонили М.Курику підписуватись «співробітник ІФ НАНУ» під тією галіматьєю, що він зазвичай друкує у газетах. Щоб не ганьбити інститут. В мене враження, що вказаній «академії» варто прийняти подібну резолюцію по відношенню до пана Дробнохода, бо подібні публікації ганьблять цю організацію. Так само, як і посилання, що вони понарозробляли у цій «академії».

А по-друге, там у спів­авторах не лише Дробноход, а й академік НАНУ В.Шестопалов —
академік-секретар відділення наук про Землю, заст. директора Інституту геологічних наук. Хоч тверджень у тексті, що висловлювані ідеї викохані в НАНУ, нема, але його участь складає враження, що написане освячене авторитетом НАНУ. Можливо і по відношенню до нього подібну резолюцію треба?

Якщо він «вірує» у «...рух електронів з поверхні Землі до її ядра. Це забезпечує безперервність процесів формування протон-електронної плазми — головного чинника для протікання термоядерного синтезу на поверхні ядра (Землі), а отже, і геокосмоплазмохімічних процесів утворення нової речовини» і в « ...рух електронів з поверхні планети до протон-ядра (Землі)», то стає якось незрозуміло, щодо рівня геологічної науки в Україні. Чи вона вже так весь світ випередила, що пропагує точку зору, відмінну від загально прийнятої, чи щось тут не так. Чи автори публікації з цією наукою не дуже...

Правда, можливо, це я відстав, і сучасна світова геологія змінила свій погляд на структуру Землі, відкрила низькотемпературні (температура ядра Землі дуже мала у порівнянні з потрібною) процеси термоядерного синтезу в околі її ядра, та ще такого, що потребує постійного притоку туди електронів (а куди ж вони, бідолашні, потім дівають свій заряд), ввела поняття про «протон-ядро» Землі тощо. А у відділенні фізики і астрономії НАНУ про такі відкриття ще не знають. Тоді я вибачусь і перед Дробноходом і перед Шестопаловим.

А зараз вважав би за доцільне послухати доповідь Шестопалова або на президії НАНУ, або на раді департаменту науки МОН про «відкриття», про які він повідомляє посполитим через пресу. Люди ж потім цьому віритимуть, адже такі шановні люди підписали. І, крім того, організувати офіційно від НАНУ листа у «Дзеркало тижня», де чітко висловити позицію НАНУ як за суттю питання, так і відносно факту публікації такого у газеті. Правда, газета сама, мабуть, незважаючи на регалії співавторів, відчуває, що тут щось не теє, бо друкує це під приміткою «мнения». Як же бідні вчителі у школі розповідатимуть тепер дітям про будову землі і фізичні процеси, що в ній відбуваються?»

Далі у своєму посланні до «ДТ» шановний професор Дробноход подає свій погляд на критику не менш шановного члена-кореспондента НАН України Сергія Рябченка. Редакція подає листи без правки та скорочень, дозволивши собі лише в деяких місцях пом’якшити певні звороти, які можуть видатися нашим читачам непристойною лайкою. Отже, надаємо слово професорові Дробноходу: «Ваша (звертання до С.Рябченка. — Прим. ред.) хворобливо імпульсивна, образлива і просто зла реакція на нашу статтю з приводу шляхів вирішення глобальної проблеми потепління клімату, свідчить, що ви, хоча і тривалий час перебуваєте у науковому середовищі, але так і не спромоглися усвідомити сутність наукової етики, важливість виваженого ставлення до наукового доробку інших. А ваш лист до поважних посадовців є не чим іншим, як кляузним доносом (засудити і покарати!), достойним кращих зразків таких «творів» періоду «лисенківщини» в радянській науці. Але ви, мабуть, від перехвилювання забули, що ті часи минули, що сьогодні XXI ст., і Україна, як самостійна держава, живе і розвивається в умовах демократії. У цьому контексті є аморальною і акція, яку ви здійснили відносно згаданого вами у листі відомого вченого М.Курика.

Із змісту вашого листа-доноса складається враження, що ви ніяк не можете вийти за межі своїх амбіційних знань, отриманих ще в школі багато десятиліть тому. З позиції сьогодення можна лише висловити здивування, що свого часу вам було доручено керувати науковою галуззю держави. Ваші далекі від об’єктивності критично-експерт­ні оцінки стану і досягнень української науки про Землю, де ви не є фахівцем, побудовані на принципі демагогії: «такого не может быть, ибо такого не может быть никогда». Це вас, пане Рябченко, дискредитує, як особу, вченого, якого я добре знаю і до останнього часу поважав.

У газеті під рубрикою «думка» ви прочитали лише коротке інформаційне повідомлення про наше альтернативне до існуючого бачення можливих шляхів вирішення глобальної проблеми. І вам не вистачило щонайменшої витримки і зацікавленості, аби, як вченому, спочатку хоча б щось з’ясувати більш глибоко, не обмежуючись шкільними знаннями про будову Землі, а потім робити судження і висновки. Причому, ні державних, ні тим більше ваших коштів на свої наукові розробки ми не використовували. І хто ви такий, пане Рябченко, щоб виступати проти висловлювання вченими думок у пресі?

Ваше збудження в оцінках і вимогах негайного покарання авторів статті викликані фактично тим, чого ви не знаєте і не розумієте. Чомусь в Американському центрі Альберта Гора наші розробки і пропозиції знайшли підтримку аж до думки, аби саме в Україні створити Міжнародний центр клімату. Ми певні, що рано чи пізно наші висновки і пропозиції будуть сприйняті світовою спільнотою. Адже йдеться про вирішення надскладної і надзвичайно гострої глобальної проблеми, що пов’язана з різким потеплінням клімату за останні 25—30 років. Життя вимагає системних (у тому числі й альтернативних) наукових пошуків шляхів її вирішення. І тут ваш принцип «такого не может быть, ибо такого не может быть никогда» є не тільки недоречним, але й шкідливим.

Слава Богові, що в світовій спільноті є люди, які мають масштабне мислення, готові вивчати і в розумних межах сприймати (а не ганьбити, як це робите ви) все, що хоча б якимось чином може допомогти розв’язанню проблем, що реально загрожують існуванню людства. Це стосується і потепління клімату, і виснаження енергетичних ресурсів, голоду тощо.

За таких як ви вчених (на щастя, вас давно позбавили можливості свавільно вирішувати долю української науки і науковців) людство уже б давно деградувало, залишившись в уявленнях про Землю, що тримається на трьох китах.

А тепер дещо по суті того, як ви кажете, що ще не бувало в Україні. Так ось, ми нічого нового не вносимо в теорію термоядерного синтезу, а лише використовуємо для своїх обґрунтувань шляхів вирішення проблеми досягнення світової, в т.ч. й української, науки. Теж саме стосується понять про «протон-ядро», «рух електронів з поверхні Землі до протон-ядра», «формування протон-електонної плазми» тощо. Те, що ви називаєте майже галіматьєю, захищено патентом №2119445, зареєстрованим «Роспатентом». Хай вам стане відомо, що одним із співавторів цього патенту є всесвітньо відомий вчений М.Лідаренко.

Щоб усвідомити, що все це не наші вигадки, а надбання світової науки, а разом з тим й української геологічної науки, вам треба уважно проштудіювати наукові праці всесвітньо відомого Н.Тесли. Нас просто дивує, що ви, як фізик, виявляється не маєте уявлення про електродинамічний принцип побудови і розвитку Всесвіту, в тому числі й системи Земля—Сонце. Ще великий В.Вернадський в основі розвитку всесвіту вбачав саме електро-енергетичні рушійні сили.

Для розуміння «руху електронів…» рекомендуємо звернутися в першу чергу до праць відомих українських вчених-геологів, яких ви намагаєтесь принизити у своєму листі-доносі, зокрема, Олега Слензака. За роботою цього видатного вченого «Геоенергетичне забезпечення біосфери» («Геолог України», №2, 2003): «Під впливом дуже потужного електричного поля Землі відбувається розділення шляхів міграції частин цієї плазми. Негативно заряджені електрони мігрують униз, у глибини літосфери до електропозитивного ядра…».

В одному із висновків Міжнародної наукової конференції «Геофізика і сучасний Всесвіт», яка відбулася в Московському державному університеті у 1993 році, стверджується, що на основі «холодного ядерного синтезу» (5—10 тис. градусів за Цельсієм) в області зовнішнього ядра відбувається ядерний синтез елементів. Унаслідок цього маса і радіус Землі зростають. Ось куди, пане Рябченко, «бідолашні» електрони дівають свій заряд.

А втім, насамкінець, ваш заклик до інквізиції пояснюється дуже просто. Адже мабуть про саме таких, як ви українців, Олександр Довженко у своїх щоденниках висловився наступним чином: «У чомусь найдорожчому, важливому ми, українці, безумовно, є народом другорядним і нікчемним. Ми — народ безбарвний, наша один до одного неповага, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно вразливі.

Уся наша нечуйність, боягузтво наше, зрада і пілатство, грубість і дурість на протязі всієї історії Возз’єднання України є, по суті кажучи, абсолютним звинувачувальним актом, є чимось таким, за що людство має до нас ставитися з презирством, аби воно, людство, думало про нас. У нас не державна, не національна і не народна психіка. Ми вічні парубки, а Україна наша вічна вдова».

Публікуючи гостру полеміку колег по науковому цеху, відділу науки «ДТ» хотілося б обговорити з читачами не глибину й правильність фізичних та геофізичних уявлень авторів (не на сторінках же масового видання вирішувати такі спеціальні питання!), а от що: чи мала в принципі редакція тижневика друкувати цей матеріал, чи повинна була відхилити? І якими мотивами керувався відділ науки «ДТ», коли ухвалював рішення про долю цього скандального опусу?

Простежмо крок за кроком логіку відділу в роботі над статтею. Отже, матеріал надійшов до редакції. Природно, редактори передусім звернули увагу на наукові регалії його авторів — під статтею стояли підписи док­торів наук, професорів відомих вузів, академіків. Уже одного цього було б достатньо, щоб редакція прийняла статтю до розгляду. І якщо читачі нам написали, що редакція «має відрізняти справжніх учених від несправжніх» і «має знати, хто істинний академік у НАНУ, а хто ні», то вони явно переоцінюють наші можливості й хибно розуміють роль преси. Газета, на нашу думку, — це дзеркало, а не ВАК чи прокуратура.

Редактори тижневика «Дзеркало тижня» (так само, як і інших солідних видань світу) відбирають з потоку статей, які приходять самопливом, матеріали за принципом «цікаво — нецікаво», «креативно — затерто до дір». Береться до уваги і якість письма. До речі, часто навіть цікаву тему вчені подають таким казенним псевдонауковим суржиком, що доводиться відмовляти авторам у публікації.

Якщо тема проходить тест за критерієм якості письма, і редактор бачить, що вона може викликати інтерес у масового читача, тоді матеріал оцінюється за критерієм відповідності сучасним науковим уявленням. Якщо прізвище автора редакції не відоме, матеріал віддаємо на рецензію фахівцеві у відповідній галузі, він і вирішує остаточно його долю. Якщо ж надіслана стаття підписана, як в обговорюваному випадку, двома професорами і академіком, то про яку рецензію може йтися?..

Якщо ж ви, шановний читачу, все ж таки наполягаєте на рецензіях і в цьому разі — на тій підставі, що професіоналізм українських професорів і академіків є недостатнім для того, щоб написати більш-менш грамотну науково-популярну статтю для масового видання, то, пробачте, — тоді вже, певне, ВАК і НАНУ мусять терміново з’ясувати, кому саме слід затверджувати дисертації і кого обирати до Національної академії наук України.

Але це, перепрошуємо, питання вже не нашої компетенції — ми співпрацюємо з тими академіками, професорами, докторами наук і навіть «неоступеньо­ваними» вченими, які є в нашій країні. Інших у нас просто немає. У протилежному разі нам довелося б і ці листи-претензії надсилати на відповідні рецензії. До речі, не певні, що й на них ми отримали б позитивні відповіді. І яке рішення в такому випадку має ухвалити редакція?..