Наука у провінційних університетах? Вона існує!

Темні порожні коридори наукових інститутів, старіння колективів, масовий відтік молоді - це реалії, в яких Національна академія наук зустрічає свій 100-літній ювілей. За браком достойних наступників закриваються відділи і лабораторії, порушується зв'язок наукових поколінь. Як же це контрастує зі спогадами молодості, коли вирувало активне творче життя і вдень, і ввечері, і навіть уночі, коли ми захоплено працювали "до останнього тролейбуса"!.. Чи можна сподіватися на відродження української науки? І чи можуть стати паростками відродження наші університети, зокрема віддалені від центрів академічної науки?

З такими думками, повними, здавалося б, нереальних надій, їхав я до Чернівців, де на запрошення Інституту фізико-технічних і комп'ютерних наук ЧНУ ім. Ю.Федьковича мав прочитати курс лекцій із нанофізики і флуоресцентних сенсорних технологій. Це складний міждисциплінарний курс, розрахований на рівень аспірантів із досить серйозною базовою підготовкою. Раніше я його читав у багатьох університетах світу (лише у Франції чотири рази), проте досі - жодного разу в Україні. Як його зустрінуть у Чернівцях?

Результат перевершив сподівання - мене чекали повні аудиторії. Крім аспірантів, прийшли й студенти молодших курсів, а також їхні професори й викладачі. Були цікаві запитання, зокрема й від студентів. Запитання і дискусії продовжувались після лекцій. Питаю жартома: "Ви ж лише в десятках кілометрів від кордону з Євросоюзом. То чому досі не повтікали?" Звісно, у збереженні кадрового потенціалу працівників і в бажанні молоді вчитися і працювати саме в Чернівцях велика роль місцевого патріотизму й традицій, чиї витоки сягають глибин непростого історичного минулого. У 1860–1870 роках за честь називатися університетським містом боролися кілька міст Австро-Угорщини: Прага, Зальцбург, портовий Трієст, але перемогли Чернівці. Відкриття університету 1875 року приурочили до 100-річчя приєднання Буковини до Австро-Угорщини. Першим ректором став відомий учений і громадський діяч К.Томащук. Нині Чернівецький національний університет - один з найстаріших і найкрасивіших університетів України. Він єдиний у країні, що входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Центральну будівлю університету визнано світовим шедевром архітектури. Тут викладали й вели дослідницьку роботу вчені європейського і світового рівня: економіст Й.Шумпетер, юрист Г.Гросс, історик Р.Кайндль, славіст О.Калужняцький, україніст С.Смаль-Стоцький, композитор і письменник С.Воробкевич. Майбутній Нобелівський лауреат з фізики Ервін Шредінгер був обраний на посаду професора теоретичної фізики, але розпочати роботу в Чернівцях йому завадила Перша світова війна. А знаменитий математик і фізик-теоретик Микола Боголюбов, чиє ім'я тепер носить Інститут теоретичної фізики НАНУ в Києві, працював тут протягом року. В галузі оптики в університеті працювали Раду Григорович (згодом президент Академії наук Румунії) і Войцех (Адальберт) Рубінович (віце-президент Академії наук Польщі), відомий фізик Анатолій Самойлович та ін.

Проте в наш непростий час гордості за славну історію свого університету, мабуть, замало для твердого рішення вчитись і потім працювати в ньому. Молода людина, яка мріє про наукову кар'єру, бажає здобути найкращу підготовку. Найкращий студент прагне вчитися і працювати в колективі найкращого професора, а професор шукає найкращих студентів. І власне університетська система може бути оптимальною для такого подвійного відбору. То чи можуть науковці цього університету бути конкурентними на національному і світовому рівнях?

Не скажу про численні кафедри й спеціальності цього університету. Гуманітарний і соціально-політичний складники Чернівецького університету відомі, особливо зважаючи на перманентну присутність та активну діяльність його випускників у вищих органах законодавчої та виконавчої влади України. Зверну увагу лише на те, що ближче мені за фахом. Не так давно факультети й кафедри природничого спрямування були реорганізовані зі створенням Інституту фізико-технічних та комп'ютерних наук (на базі фізичного й інженерно-технічного факультетів, а також факультету комп'ютерних наук) та Інституту біології, хімії і біоресурсів (на базі хімічного й біологічного факультетів), що сприяло ширшій фаховій підготовці студентів і міждисциплінарним дослідженням. Один з пріоритетних напрямів досліджень - кореляційна сингулярна оптика. Доказом актуальності цієї царини наукового пошуку є присудження цього року Нобелівської премії з фізики Артуру Ешкіну "за проривне досягнення в галузі лазерної фізики" - створення оптичних пінцетів, що можуть рухати молекули і наночастинки в просторі під дією лазера. Їх використання вже істотно вплинуло на розвиток нанофізики, відкрило можливості справді доленосного біомедичного застосування оптики тощо. Над аналогічними науковими проблемами і застосуванням результатів досліджень у різноманітних технологіях працюють і вчені ЧНУ. Але чи можуть вони бути конкурентними в цьому одному з найбільш актуальних напрямів світової науки?

Більшості читачів такі слова, як кореляційна сингулярна оптика, мало про що говорять. І який же з українських учених не стверджуватиме, що саме він працює на сучасному світовому рівні? То розібратися в цьому неможливо без застосування кількісних наукометричних критеріїв, що нині широко застосовуються в науковому світі. За цими показниками низка провідних науковців-фізиків Чернівецького університету займає переконливі позиції. ЧНУ посідає одне з чільних місць, періодично займаючи третю або четверту сходинку в рейтингу наукометричної бази SCOPUS в Україні, чергуючись із Львівським національним університетом імені Івана Франка.

Одним з показників професійного рівня науковців усього світу є h-індекс, або індекс Гірша. Він свідчить про рівень використання друкованих праць наукових колективів і окремих авторів у роботах інших учених, а отже й про внесок цих праць у розвиток науки. Характеризуючи рівень і значення наукових досліджень, він є складником для визначення світового рейтингу університетів. На сьогодні індекси Гірша Чернівецького і Львівського національних університетів вирівнялися і становлять - 59.

Про особливості застосування наукометричних показників в українському науковому середовищі та опір цьому, особливо тих, у кого він близький до нуля, вже йшлося в DT.UA (№45, 2017 р.). Погляньмо на індивідуальні показники h-індексів у вчених ЧНУ, які працюють у природничій галузі: Ангельський О.В. (42), Ушенко О.Г. (33), Максимяк П.П. (18), Полянський П.П. (13), Мохунь І.І. (13), Ушенко Ю.О. (22), Зенкова К.Ю. (18), Мар'янчук П.Д. (15) і т.д. Ці показники й на європейському і світовому рівнях виглядають достойно. А на українському? У професора Олега Ангельського він вищий, ніж в усіх академіків відділення фізики НАН України, а в Олександра Ушенка - ніж у багатьох членів цього відділення НАНУ. Тож у таких професорів варто вчитися.

Але найбільше здивування в мене викликав такий цікавий факт. Уже впродовж 25 років міжнародні тематичні конференції з кореляційної оптики відбуваються що два роки саме в Чернівцях. Організаційну й фінансову підтримку їм надають Міжнародне товариство інженерів-оптиків, Оптичне товариство Америки, Міжнародна комісія з оптики, Європейське фізичне товариство та інші поважні організації. У вересні 2017 року проводилася вже тринадцята (!) така конференція, де робили доповіді вчені з 23 країн світу, що представляли всі континенти. Але чому саме в Чернівцях? Ось, наприклад, для конференцій з флуоресценції, де я є одним з постійних їх організаторів, ми завжди шукаємо для їх проведення широковідоме історично й культурно привабливе місце зі зручними транспортними комунікаціями з країнами Європи, Азії і США, а Чернівці, мабуть, не зовсім підпадають під ці критерії. Гадаю, привабливість Чернівців як місця зустрічей учених з усього світу в іншому - у тій творчій атмосфері, що її створює цей науковий колектив. Важко перелічити всі важливі теми, які розглядали на цих конференціях, та всіх поважних доповідачів. Достатньо назвати лише двох видатних учених сучасності - учасників конференцій з кореляційної оптики в Чернівцях. Це Майкл Беррі (Велика Британія) і Юрій Ківшар (Австралія). А що дає участь у такій конференції молодому українському вченому? Оприлюднити результати своїх досліджень перед лідерами світової науки, обговорити їх з іноземними колегами, зав'язати творчі контакти - це можливості, для реалізації яких не треба їхати за кордон.

Варто сказати і про публікацію молодими науковцями своїх наукових робіт. Вони звикли не принижувати себе друкуванням статей у "сміттєзбірниках", яких так багато видається в Україні. Це - неначебто збірники наукових праць, але слугують вони не для поширення знань, а для формального набору статей, що вимагається при захисті дисертацій. Чому такі амбіції в місцевої молоді у порівнянні з багатьма їхніми столичними однолітками? Тому що є підтримка старших колег, а відтак і можливість надрукувати статтю у виданні світового рівня, скажімо в Optics Express. Одним з таких видань є і Proceedings SPIE, де за редакцією проф. О.Ангельського друкуються в повноцінному форматі матеріали цієї унікальної конференції. Такі публікації є перепусткою у велику науку.

З лідерами хочуть дружити. Тому міжнародна наукова співпраця цього колективу досить широка. Її географія сягнула аж Китаю, де на основі спільних творчих інтересів за ініціативи й фінансової підтримки китайської сторони створюється спільна науково-дослідницька і навчальна група з колегами з провідного університету міста Гуанчжоу. Цей університет, до речі, входить до рейтингу 50 найкращих університетів планети.

Закордонні поїздки аспірантів і молодих науковців, часом тривалі, тут відбуваються досить часто. Вони потрібні для підтримання високого наукового рівня і якості навчальної роботи. Цікаво, що тут закордонні поїздки не розвалюють, а зміцнюють творчі колективи. Протягом 2017-2018 років таких поїздок було 47. Попрацювавши в іноземних лабораторіях, молоді люди могли зробити свій вибір. Але додому повернулися всі!

Однією з ключових проблем вищої школи на сьогодні залишається забезпечення стабільного набору креативних абітурієнтів в умовах зростання конкуренції. Проте, як я довідався, колегам з Інституту фізико-технічних і комп'ютерних наук її вдається розв'язати завдяки розширенню зони проведення агітаційної роботи з 2–4 областей на всю Україну. Досягається це завдяки використанню можливостей сучасних інформаційних технологій. У результаті формується віртуальний кластер абітурієнтів, які зацікавлені у вступі до цього інституту, і платформа для проведення вебінарів, вебконференцій, on-line консультацій, диспутів тощо.

Проблеми української науки не оминули і цей колектив. Забезпечення експериментальної роботи в фізиці загалом дуже дороге, а тут не вистачає коштів навіть на найнеобхідніше. От і працюють науковці на обладнанні, яке в партнерських лабораторіях вже давно викинули на смітник. На ньому ж навчають студентів і аспірантів.

Та хіба лише це? Система наукових грантів, що є основою фінансування західної науки, в нашій країні спотворена до абсурду, про що недавно писало DT.UA ("Під маскою гранта", №41, 2018 р.). І річ не лише в мізерних розмірах цих грантів. Наші чиновники перетворили гранти на господарські угоди з актами здавання-приймання, де не науковий керівник, а бухгалтер у Києві визначає доцільність витрат. Але ж наука - це не будівельна галузь, це розвідка в царині невідомого.

Мені важко судити, наскільки типовим чи нетиповим для українських університетів є колектив фізиків Чернівецького університету. Проте їхній досвід заслуговує на уважне вивчення і, можливо, й наслідування.