Максим Стріха: «Треба розбурхати саме наукове середовище»

06 червня, 2008, 13:16 Роздрукувати Bипуск № 21, 6 червня-13 червня 2008р.
Відправити
Відправити

«ДТ» нарешті потрапило в одну з неприступних фортець, де протягом майже п’яти років журналіст у відповідь на своє звернення міг почути тільки одне: заступник міністра у відрядженні за кордоном або в Кабміні...

Кімнатами маловиразного сірого будинку на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Володимирської пронісся свіжий вітерець. Це відчулося відразу, коли секретарка, на моє прохання зустрітися з новим господарем головного кабінету, запитала, чи влаштує мене час — 15-та година.

І це я чую в одній із неприступних фортець, де протягом майже п’яти років журналіст у відповідь на своє звернення міг почути тільки одне: заступник міністра у відрядженні за кордоном або в Кабміні. Втримаюся від подальших коментарів. Розмова з нинішнім заступником міністра, який опікується у Міністерстві освіти і науки (МОН) наукою, доктором фізико-математичних наук Максимом СТРІХОЮ не потребує якихось додаткових тлумачень — висновки можна зробити з тексту відповідей.

— Максиме Віталійовичу, перш за все хотілося б запитати: що ви плануєте робити, щоб покращити складну ситуацію, в якій сьогодні перебуває українська наука?

— Коли міністр Іван Олександрович Вакарчук запрошував мене на цю посаду, ми дуже серйозно обговорювали, що реально можна зробити в науці з огляду на обмеженість засобів і — будьмо відверті! — невизначеність ресурсу часу, який ми матимемо. Очевидно, за цих умов глобальні реформаційні проекти будуть приречені на неуспіх. Хоча назріла потреба у глибших реформах, ми воліли говорити про щось реальне, що можна було б зробити сьогодні і від чого наука відчула б істотний ефект.

У моєму розумінні, це насамперед питання наукової інформації. Через економічну скруту останніх двох десятиліть (а почалося це ще за часів СРСР) встиг­ло вирости покоління кандидатів наук, значна частина яких не тримала в руках жодного свіжого західного журналу. Ми створили науку, значною мірою відрубану від того, що діється у світі. Торік із-поміж 170 тисяч публікацій в Україні, які вважаються науковими, лише 12 відсотків припадало хоч на якось реферовані видання…

— За кордоном?

— Всередині країни. Якщо говорити про міжнародно реферовані видання, можна послатися на повідомлення «ДТ», що таких у нас за 2006 рік було трохи більше 4000 у галузі природничих і технічних наук і лише 66 — серед соціогуманітарних. Думаю, дані за 2007 рік не дуже відрізняються. Відтак питання з питань — поліпшення інформаційної ситуації, збільшення відкритості української науки для світу і водночас світу — для української науки. Тому вочевидь не зможе врятувати ситуацію навіть передплата окремих примірників паперових видань для провідних бібліотек.

Зараз потрібна широка передплата «он-лайн» версій провідних видань і баз даних, таких як WEB of Sciencе. Міністерство веде велику підготовчу роботу. Ми спираємось на можливості наших університетів. Звісно, у першу чергу — Національного технічного університету України «КПІ» і на систему УРАН. Сподіваємося використати й напрацювання академічних установ — насамперед Інституту проблем реєстрації інформації, який має цінний досвід співпраці з тією ж таки базою WEB of Science.

— Україна нарешті приєдналася до GEANT-2...

— Так, УРАН приєднався до пан’європейської мережі GEANT-2 в лютому нинішнього року через з’єднання в Польщі на швидкості 155 Мгбіт. Ми можемо наростити цю швидкість до двох тисяч, але тепер уже проблема не в технічних засобах доставки інформації. Ми маємо досить каналів. Питання — чим їх заповнити. Тут ідеться про придбання інформації: щоб вона була в Україні і щоб в установах, які її використовують, була достатня кількість IP-адрес.

Це один із наймасштабніших проектів, які міністерство запропонує на розгляд Кабінету міністрів. Він потребує значного фінансування. Передбачається ціла низка інших заходів МОН, наприклад встановлення премії за наукові публікації в журналах з імпакт-фактором понад одиницю. В Україні до списків ВАК внесено 604 вітчизняні видання з природничих і технічних наук, але встановлений імпакт-фактор мають… тільки шість журналів. Із них лише один має імпакт-фактор понад одиницю. Це «Прикладная механика» (1,74). Другий за рангом — «Физика низких температур» (0,769). Потім ідуть Experimental Oncology (0,752), «Фізико-хімічна механіка матеріалів» (0,165), «Порошковая металлургия» (0,147) і «Металлофизика и новые технологии» (0,084). Це — все.

— Ви назвали переважно журнали фізичного профілю. Але є ще достойні журнали у нейрофізіологів, хіміків…

— Так, ще тринадцять наших журналів подано на встановлення імпакт-фактору і включено до баз Інституту наукової інформації Томсона (ISI). Серед них — «Український антарктичний», «Ботанічний», «Біохімічний», «Гідробіологічний» та «Фізіологічний» журнали, «Доповіді НАН України». Згідно з підрахунками доктора фізико-математичних наук Ростислава Влоха, ще 30 журналів мають усі ознаки наукових — систему вимогливого рецензування, англомовні резюме й сайти тощо. Ще 115 — мають шанси стати по-справжньому науковими в майбутньому. Але переважна частина видань, які ВАК визнав науковими, по суті такими не є. Це дуже серйозна проблема, яку треба розв’язувати.

Мені самому дуже прикро, що мої статті, які публікувалися, починаючи з 1993 року, в «Українському фізичному журналі» (я вважав за обов’язок друкувати їх там ще й для того, щоб розвивати національну наукову термінологію — тим більше що за рівнем цей журнал, який має давні добрі традиції, зовсім непоганий), випали з оглядів — їх немає у Web of Science. Хоч там є мої статті, надруковані в УФЖ до 1993 року, — часом з непоганою кількістю посилань на них. А відтак і я, й інші науковці, які друкувалися в УФЖ та інших українських журналах, не включених до баз ISI, дуже програли у своїх показниках цитованості.

Безумовно, треба докласти значних зусиль, аби наші провідні журнали знову потрапили до міжнародних баз даних. Звичайно, їхні імпакт-фактори спочатку будуть невисокі. Але я переконаний: Україні потрібні лише кілька журналів фізичного профілю — але з імпакт-факторами, які б наблизилися до одиниці або (помріємо!) й перевищили її. Кілька десятків фізичних журналів та збірників з нікому не відомими, крім їх авторів, публікаціями — то завелика для нас розкіш…

— А де взяти високоякісні наукові статті, коли молоді вчені сьогодні отримують жалюгідні гроші на експерименти? Може, треба зменшити кількість грантів, але зробити їх більшими й залучити для оцінки робіт іноземних фахівців, щоб була незалежна експертиза «без блату» і не було закидів у корупції?

— Не думаю, що зовнішній менеджмент зміцнить українську науку, оскільки він означатиме необхідність механічного перенесення умов та правил, які існують десь, на сьогоднішню українську ситуацію. Так само не підтримую ідею зосередитися виключно на вузькому колі пріоритетів, де ми сьогодні маємо незаперечні досягнення. Наведу одну просту історичну аналогію. В 1948 році товариш Сталін — великий аматор кіно — запитав у керівників кіногалузі: «Сколько мы снимаем фильмов в год?» Йому відповіли: «Сто, товарищ Сталин». Він спитав: «А сколько среди них по-настоящему гениальных?» — «Восемь, товарищ Сталин». — «Так, давайте сосредоточим средства и будем снимать восемь, но еще более гениальных фильмов»…

Так і зробили. Однак після цього загальний рівень кінопродукції знизився. Очевидно, ми тут маємо Гаусову криву, яка з усього масиву «вирізає» певну кількість талановитих робіт. Якщо загальна кількість фільмів сто, то вона вирізає вісім, а якщо їх вісім — то вона виріже одну, а може, і взагалі нуль. Той самий закон стосується й наукових праць. Розумію, треба підтримувати пріоритети, але вони можуть з’явитися на масиві хай не таких проривних, та якісних робіт, які витворюють нормальне фахове середовище грамотних викладачів університетів, грамотних відвідувачів семінарів у фізичних інститутах. А якщо ми все зведемо до дуже вузького кола людей — вийде так, як свого часу з кінематографією під керівництвом товариша Сталіна.

Згоден — маємо думати про ефективнішу підтримку пріоритетів. Але водночас треба дбати і про збереження певного живильного середовища, яке забезпечує якісну вищу школу грамотними викладачами, що публікують наукові праці хай не найвищого, але пристойного рівня. Слід думати, як забезпечити те ж таки середовище в академічних інститутах: на його тлі й можуть з’являтися найкращі колективи.

— А чому б не збільшити суму грантів? Адже на них зазвичай навіть обладнання не придбаєш.

— Середній грант Фонду фундаментальних досліджень — 40 тисяч гривень на рік, міністерські гранти трохи більші. Цього замало для купівлі сучасного обладнання — основи багатьох наукових робіт. При отриманні грантів виникає ще й багато бюрократичних перешкод, пов’язаних із тим, що, за нашими нормативними документами, їх можна витрачати тільки на зарплатню…

Погоджуюся: є потреба збільшити обсяг грантів, хоч не думаю, що слід усе звести до невеликої кількості великих грантів. У межах можливостей слід дбати про те, як покращити забезпечення галузі і водночас дати змогу науці виконувати бодай свою просвітницьку функцію.

Наш відомий наукознавець професор Борис Малицький стверджує, що наука може виконувати економічну функцію при загальному її фінансуванні в обсязі 0,9% ВВП і вище. В Україні бюджетне фінансування науки здійснюється на рівні 0,4% ВВП. А позабюджетне (за рахунок вітчизняних і закордонних замовників, міжнародних грантів тощо) останніми роками стабільно зменшується. Це дуже тривожний симптом. Торік уперше загальний обсяг фінансування науки впав нижче критичних 0,9% і становив 0,86% нашого ВВП (теж не такого й великого, за світовими мірками). Тобто, якщо вірити наукознавцям, взагалі не можна вимагати від української науки, щоб вона давала істотний економічний ефект…

Оскільки в сучасному світі наука перетворилася на найпотужнішу виробничу силу, зараз наше першочергове завдання — створення безперервного ланцюга від лабораторій до інноваційних виробництв. Водночас, зважаючи на недостатнє фінансування, ми мусимо пам’ятати й про іншу потребу — забезпечити культурно-просвітницьку функцію науки, яка підтримує певний рівень інтелігентності суспільства та його еліт. Це теж дуже важливо.

— Але у нас є приклади, коли наука фінансується дуже добре, а результату — жодного. Взяти роботи ЕДЛ «Протон-21». Там начебто вже викинуто «на наукові дослідження» 70 млн. доларів…

— Це не фінансування МОН, тому я не можу говорити про ці витрати. Зі свого боку, можу сказати, що, на жаль, в Україні немає науки, яка фінансується дуже добре. Навіть програма з нанофізики і наноелектроніки. Так, на неї в нинішньому році виділено 45 млн. грн. Це величезна сума, як на українські реалії, — вчетверо більша, ніж фінансування всього Державного фонду фундаментальних досліджень. І водночас це менше 10 мільйонів доларів — копійки, за світовими мірками.

Відтак навіть наші «острівці благополуччя» дуже відносні. І якщо при цьому українська наука показує пристойні результати (а сьогодні українські фізики публікують за рік приблизно стільки ж статей у Physical review, скільки в «Українському фізичному»), то її ККД — коли розуміти його як відношення кількості статей у реферованих виданнях до обсягів фінансування — дуже високий.

— І все ж ми маємо такий феномен, як «Протон-21» і всі «відкриття» цієї групи…

— Я про роботи групи Адаменка нічого не можу сказати, оскільки ця діяльність не проходить через Міністерство освіти й науки. Але ставлення наших провідних фізиків до цього відоме.

Зрозуміло, що ми змушені розглядати різні проекти, бо періодично з’являються клопотання народних депутатів України, доручення секретаріату президента, РНБО та уряду, куди приходять люди інколи з фантастичними пропозиціями, обіцяючи розв’язати негайно всі проблеми держави, зокрема й енергетичні. Зрозуміло, народні депутати й урядовці не завжди мають достатній рівень фахової освіти в цій сфері і «спускають» доручення створити чергову комісію для перевірки. Ми змушені такі проекти розглядати. Але скрізь у світі є ще люди, котрі намагаються побудувати вічний двигун, і нема на те ради…

— Зважаючи на стан справ з математичною і фізичною освітою в наших школах, в Україні невдовзі, мабуть, залишаться тільки винахідники вічного двигуна і дослідники торсійних полів…

— Фізична й математична освіта у середній школі наблизилася до критичної межі. Міністр про це чітко заявив на підсумковій колегії. Міністерство зараз знайшло способи вплинути на ситуацію. Ми збільшили кількість годин на фізику і математику…

— У школах фізико-математичного профілю?

— У всіх! Ідеться про істотне збільшення навчальних годин. Врешті-решт, міністр — добрий фізик, автор, як на мій погляд, дуже високоякісного підручника з квантової механіки, і він чудово розуміє проблеми природничо-наукової освіти…

— Є ще одна проблема — відсутність науково-популярних видань. З цим ви щось робитимете?

— У нас утворилося замкнене коло. З одного боку, начебто немає суспільного попиту на науково-популярну літературу і тому немає таких видань. З іншого — немає таких видань, тому що… немає суспільного попиту. Зараз ми, навіть у рамках тих скромних можливостей, які є, прагнемо щось змінити.

Мені тяжко малювати райдужні перспективи, бо важливість цього поки що не всі усвідомлюють. Це, вочевидь, пов’язано із загальним рейтингом науки в суспільстві. А проблему складно вирішити зусиллями одного міністерства — вона потребує скоординованих зусиль усієї наукової спільноти, яка повинна діяти як корпоративна сила, що може доводити елітам дуже просту істину: майбутнє науки і майбутнє України — поняття більш-менш тотожні.

— Здебільшого наша наукова еліта не дуже розуміє важливість популяризації знань у суспільстві. Наприклад, у США, де професори змушені добувати гранти на підтримку своїх кафедр, із величезним пієтетом ставляться до наукової популяризації, бо розуміють — від цього залежить, чи вдасться переконати суспільство в необхідності фінансування розробок. А в нас учені ще вірять: як «нагорі» вирішать, так і буде. Але «там» вирішать позитивно, можливо, тільки в тому разі, коли матимуть якесь уявлення про те, на що дають гроші…

— Я не думаю, що тут головна проблема — саме наукова еліта. У нас є люди, котрі хочуть і прагнуть писати науково-популярні книжки й статті, але… Наприклад, дуже добру книжку академіка Михайла Лисиці і члена-кореспондента НАН Михайла Валаха про сучасну оптику не можна розповсюдити. Навіть невеликий наклад нікуди подіти — книгарні, які ще залишилися, просто розучилися працювати з такими книжками. Професор Валах звернувся до мене, і ми з великою вдячністю роздамо ці книжки по спеціалізованих школах… Отже, це наші реалії — коли навіть хороша книжка не має споживача. І навіть добру науково-популярну статтю у рейтинговій газеті надрукувати складно — політичні та світські скандали мають тут незаперечний пріоритет. Не кажу вже про практичну відсутність науково-популярних програм в ефірі всіх чільних телеканалів…

— Свого часу спільно з видавцями я звертався до В.Кириленка, коли він був віце-прем’єром, з тим, щоб розробити державну програму з видання документальних та науково-популярних книжок, із яких хоча б три-п’ять тисяч примірників ішли в бібліотеки. Тоді можна було б говорити, що книжка потрапляє до масового читача…

— Але для цього треба розбурхати саме наукове середовище.. Зараз хочемо активізувати паростки громадянського суспільства в науці. Є багато громадських наукових асоціацій, які роблять корисну справу — навіть без державної підтримки. Наприклад, Українське фізичне товариство виникло на хвилі перебудови як незалежна організація. Два роки тому вона ініціювала засідання виконкому Європейського фізичного товариства в Києві — і це мало великий позитивний ефект. Треба згадати Українську астрономічну асоціацію, Українське біохімічне товариство, інші схожі структури.

Академія наук вищої школи України, заснована теж на хвилі романтизму після проголошення незалежності, свого часу прагнула набути державного статусу. Тепер вона від цього відмовилася й зуміла утвердитися в ролі громадської наукової асоціації. Вона щороку проводить Академічні читання пам’яті свого першого президента професора Віталія Стріхи, на які з’їжджаються науковці з університетів усієї України і виголошують дуже цікаві доповіді. Із них можна мати певне уявлення про пріоритети, здобутки та проблеми нашої університетської науки.

Нещодавно почав активно діяти Український науковий клуб, президентом якого є Олег Кришталь, а виконавчим директором — Наталя Шульга. Щойно цей клуб провів цікаву міжнародну конференцію «Україна в Антарктиці — національні пріоритети й глобальна інтеграція» з дуже поважними учасниками. Такі приклади можна наводити й далі.

Ми хочемо сформувати громадську раду при наукових підрозділах МОН насамперед із представників саме таких «живих» наукових організацій, які мають конкретні здобутки і проводять активну діяльність. Треба використовувати потенціал таких організацій, допомагати їм, бо громадянське суспільство повинно повною мірою діяти і в сфері науки.

— Всі ці чудові плани важко буде широко розгорнути, якщо наукова спільнота не матиме популярного наукового порталу…

— Міністерство зараз хоче об’єднати зусилля всіх для створення цього порталу. На жаль, можна назвати приклади недостатньо, м’яко кажучи, скоординованих зусиль різних відомств. Не думаю, що найкращим рішенням була одночасна розбудова університетської мережі УРАН і академічної УАРНЕТ. Інколи два оптоволоконних кабелі клали паралельно…

Не хочу сьогодні шукати винних — це те, чим ми займаємося найуспішніше. Хочу натомість знайти відповідь на питання: як скоординувати зусилля і діяти так, щоб наші обмежені ресурси витрачати в найоптимальніший спосіб? Це стосується і наукового порталу, бо я дуже боюся, що його почнуть створювати зразу чотири чи п’ять різних структур...

— Насамкінець: складається враження, що ваш план розрахований на короткий спурт, а не на тривалу перспективу…

— Ми наголошуємо на тому, що навіть плоди зробленого у стислий відтинок часу можуть дати тривалий ефект. Ми спробуємо вибороти такі речі, які б могли діяти і після того, як ми підемо. Але зрозуміло, що поле для роботи неосяжне і можна зробити багато. Треба лишень знайти правильні точки докладання зусиль, які дадуть вагомий і довготривалий ефект.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК