«Кольчуга» оновилася

Про видатне досягнення наших радіоінженерів — комплекс «Кольчуга», призначення якого — виявляти повітряні цілі за випромінюванням їхніх радарів і засобів зв’язку, — тижневик «ДТ» писав уже неодноразово. Справді, його можливості можуть вразити уяву навіть обізнаної в техніці людини. Досить сказати, що три такі станції, об’єднані в комплекс, як повідомляється у пресі, здатні перекрити фронт до 1000 кілометрів. Максимальна дальність виявлення, залежно від режиму роботи, — від 200 до 600 кілометрів. За випромінюванням радарів та інших систем «Кольчуга» здатна точно визначити літальні апарати і встановити режим роботи їхніх радіолокаційних станцій. Комплекс видає точну інформацію про місце, курс і швидкість цілі, що дозволяє давати вказівки про ціль засобам ППО, не демаскуючи їх роботою радара. Одночасно комплекс може супроводжувати до двохсот цілей, видаючи інформацію на цифрові дисплеї в режимі реального часу. Це видатне технічне досягнення, яке не тільки розробили наші інженери, а й виготовили в Україні.

Однак ніщо не вічне під Місяцем — щоб зберегти лідерство, творцям доводиться вносити нові й нові ноу-хау у свій унікальний витвір. Про внесок учених-політехніків у вдосконалення «Кольчуги», інші перспективні розробки та про проблеми організації науки розповів проректор Національного технічного університету України «КПІ» професор Михайло ІЛЬЧЕНКО:

— Сфера моїх наукових інтересів — електроніка, радіотехніка, телекомунікації, цифрове телебачення. При цьому цифрове телебачення — окрема, дуже важлива тема, у якої багато перспективних напрямів, скажемо так, для задоволення потреб якнайширшого споживача. Ми проробляємо комплексний підхід до проблеми переходу українського телебачення «на цифру». Це дуже актуально, бо на цифрове телебачення світ уже переорієнтувався або зробить це найближчим часом. На мою думку, проблему цифрового телерадіомовлення в Україні слід вирішувати у чотирьох напрямах, які взаємно доповнюють один одного. Серед них:

— супутникове цифрове телебачення, у тому числі з орієнтацією на вітчизняний супутник, який планується запустити на орбіту найближчими роками;

— наземне цифрове мікрохвильове телебачення на базі телекомунікаційних систем типу «Мітріс»;

— кабельне цифрове телебачення;

— і наймасштабніше за своїм охопленням населення ефірне цифрове телебачення. Але щоб прийняти ефірний цифровий сигнал із допомогою антени на звичайний аналоговий телевізор, потрібен спеціальний тюнер. Зараз ми працюємо над створенням такого приладу.

Тут-таки в «КПІ», на кафедрі теоретичних основ радіотехніки під керівництвом професора Ф.Дубровки, недавно розроблено і нове покоління антен для «Кольчуги». Перше покоління розробляли без нашої участі. Але щоб і далі утримуватися на ринку, потрібно постійно вдосконалювати свої ноу-хау. Тому розробники залучають свіжі сили. Так, нова антенна система для знаменитої «Кольчуги» з поліпшеними показниками зроблена на основі розробок «КПІ».

На цій же кафедрі вдосконалено й супутникові антени. У чому тут ноу-хау? Річ у тому, що для ряду додатків важливо приймати сигнал не з одного супутника, як це робить звична «тарілка» на нашому балконі, а відразу з кількох, а може, навіть із десятків супутників. Багатопроменева приймальна супутникова антенна система саме й вирішує це завдання.

Але не подумайте, що в нас усе легко і безпроблемно. Наведу такий приклад: раніше, за радянських часів, для своєї роботи я міг дуже швидко отримати комплектуючі. Варто мені було сьогодні їх замовити – і завтра вони вже лежали у мене на столі. В таких умовах ми досить швидко створювали нові прилади, і водночас наші вироби були конкурентоспроможні. Дуже часто вони навіть випереджали іноземні аналоги. Сьогодні я можу отримати необхідне для роботи тільки через... тендер.

Скільки років мине, поки за такої системи вдасться пройти всі процедури? Як у таких умовах працювати і конкурувати з тими ж таки американцями, японцями чи китайцями, які отримують усе буквально на першу вимогу і тому можуть реалізовувати будь-які ідеї дуже швидко?