ИНФОМАГИСТРАЛЬ

Небезпечні прибульці

Небажане поширення певних видів тварин і рослин в усьому світі з допомогою сучасних транспортних засобів може стати однією з найдорожчих видатків глобалізації. Такого висновку дійшли фахівці міжнародної організації World Conversation Union, штаб-квартира якої знаходиться у Швейцарії. Джеффрі МакНілі, провідний учений цієї організації, запевняє, що нині над екосистемами всієї планети нависла загроза вторгнення чужорідних елементів, причому не з боку марсіан, а з боку зовнішньо сумирних мешканців нашої власної планети. Так, приміром, коричнева деревна змія, котра в Австралії та Індонезії цілком благополучно вписується в існуючу екосистему, потрапивши на острів Гуам, майже цілком винищила місцеві популяції лісових птахів. А перемістилася вона туди, як припускають учені, учепившись за колесо літака. Терміти, котрі «переселилися» на острів Різдва з азіатських країн, поставили під загрозу існування унікальних тропічних лісів. Для цього їм виявилося достатньо знищити значну частину місцевої популяції сухопутних крабів, що є важливою ланкою всієї острівної екосистеми. За оцінками вчених, лише за півтора року було знищено понад 3 мільйони крабів. Ще один характерний приклад. Трава для гольф-клубів, спеціально завезена зі США, поширилася в Китаї далеко за межі ігрових полів і зі швидкістю лісової пожежі знищує місцеву флору, що виявилася цілком беззахисною перед навалою «агресора».

Екологічні катастрофи, спричинені експансією «чужаків» у сталі екосистеми, відбувалися на нашій планеті і раніше. Проте останніми десятиліттями, через небачений розвиток міжнародного туризму і торгівлі, такі випадки почастішали. У США, приміром, 20 відсотків видів тварин і рослин екологи відносять до чужорідних, реально чи потенційно небезпечних.

Інтернет
у камбоджійському селі

Протягом багатьох десятиліть маленьке, убоге село було надійно заховане від будь-яких віянь прогресу і цивілізації неприступними горами, непрохідними джунглями і військовими засідками червоних кхмерів. Відсутність електрики, доріг, поштового і телефонного зв’язку, здавалося б, надійно гарантувало збереження нинішнього становища ще на довгі роки. 128 родин, котрі займаються примітивним сільським господарством, раділи навіть з того, що час від часу їм удавалося зводити кінці з кінцями на убогий дохід у межах 40 доларів на рік. Усе змінилося того дня, коли в місцевій школі з’явилося кілька комп’ютерів, сонячні батареї і супутникова антена, які уможливили доступ в Інтернет. Тепер старшокласники поповнюють свої знання і заводять собі друзів в усьому світі, жінки розписують шовкові хустки, які, як з’ясувалося, мають величезний попит у цивілізованому світі, а чоловіки уклали контракти на новій свинарській фермі. Нині за місяць село заробляє стільки, скільки раніше воно не мріяло заробити і за рік. «Я так і не зрозумів, що таке Інтернет і як він працює, але він справді змінив усе наше життя», — каже Міт М’єн, староста села.

Некомерційна група Американська допомога Камбоджі, що фінансує даний проект, поставила собі за мету навести мости у світі, якому загрожує ще більший «цифровий поділ» на заможних і незаможних. Причому в першу чергу на тих, хто має і не має доступу до інформаційних технологій. Установивши у багатьох селах відносно недорогі комп’ютери, члени цієї організації нині проводять там тримісячні безплатні курси для бажаючих навчитися користуватися комп’ютером та Інтернетом.

Приклад цього села, яке нині шукає для себе нову назву, більш доступну для вимовляння іноземцями, викликає запеклі суперечки в благодійних організаціях. Адже на ті кілька тисяч доларів, витрачених на підключення села до Інтернету, можна було б вакцинувати кілька сотень дітей, врятувати кілька десятків людей, котрі вмирають в умовах відсутності елементарної медикаментозної допомоги, та й просто нагодувати голодних. І все-таки поступово пріоритетом міжнародних організацій стає надання нужденним можливості самим розв’язати їхні проблеми замість того, аби вирішувати за них.

Дельфін і дзеркало

Те, що дельфіни мають найбільший після людини за розміром мозок, відмінну пам’ять, найскладнішу ехолокаційну систему, якій може позаздрити найсучасніший військовий корабель, учені знали давно. Знали вони і про складність соціального устрою дельфінячого товариства, і про надзвичайну навченість цих тварин, і про здатність до встановлення особистих емоційних і психологічних зв’язків із своїми тренерами. І все-таки повідомлення дослідників, котрі переконливо довели, що дельфіни здатні розпізнавати свої власні відбитки в дзеркалі, заскочило учений світ зненацька. Адже це є незаперечним свідченням здатності до самопізнання і до самоосмислення. Зокрема, людські дитинчата починають впізнавати свій відбиток у дзеркалі лише на 18—24-му місяці життя. І саме з цим віком психологи пов’язують формування здібності до ретроспекції й осмислення інтелектуальної діяльності інших людей.

Ще 1970 року Гордон Геллап, професор психології Нью-йоркського університету, розробив так званий дзеркальний тест. Якщо тварина, забруднена фарбою, починає перед дзеркалом вивчати нову мітку, виходить, вона ідентифікувала відбиток із собою. Проте навіть мавпи, не кажучи вже про папуг і слонів, у кращому випадку намагаються з’ясувати, що (або хто) за цим дзеркалом ховається. А найчастіше просто виявляють виражену агресію до свого власного відображення.

Проте дельфіни з Бруклінського акваріуму, повідомляється в статті Дайани Райс, опублікованій у травневому номері Proceedings of the National Academy of Sciences (www.pnas.org), із «дзеркальним» тестом справилися на «відмінно». Двійко дельфінів 16 разів підряд розмальовували різнобарвними колами і трикутниками, розташовуючи ці «візерунки» на дельфінячій голові несиметрично. І щоразу дельфіни з великим інтересом роздивлялися в дзеркалі власний відбиток, повертаючись саме найбільш розмальованим боком. Як відомо, здатність розпізнавати свій відбиток у дзеркалі безпосередньо пов’язана зі здатністю розуміти міміку (мається на увазі людську). І саме цю здібність і відзначають фахові тренери дельфінів, стверджуючи, що під час вистав виконання команд не обмежується суто умовно-рефлекторною діяльністю, а грунтується на найсправжнісінькому взаєморозумінні.

Динозавр із... пір’ям

Групі палеонтологів, які працювали в північно-східній провінції Китаю, вдалося виявити скам’янілі останки динозавра з явними слідами пір’я, що вкривало його від голови до хвоста. Ця знахідка стала першим прямим доказом того, що сучасні птахи є віддаленими нащадками давніх динозаврів, і пролила більше світла на вельми заплутану історію походження пернатих.

За останками динозавра, вмурованими у грубозернисту скелю, відтворили образ істоти довжиною не більше метра, що за зовнішнім виглядом нагадувала качку, але з хвостом рептилії. На голові і хвості виявлені чіткі сліди пушку, а на всьому іншому тілі, за винятком нижньої частини ніг, — пучки філаментів, що, як припускають, є прообразом пір’я. При цьому на верхній частині передніх кінцівок, за формою наближених до крил, виявлені утворення, досить близькі за морфологією до пір’я сучасних птахів.

Вік знахідки становить 130 мільйонів років, і вчені вже встигли віднести її до дромеозаврів — групи хижих двоногих динозаврів, які швидко бігали і мали порівняно невеликі розміри. Марко Норель, професор палеонтології Американського музею природної історії, що брав участь у розкопках, стверджує: передні кінцівки в дромеозаврів були ще дуже мало розвинені для того, щоб вони могли літати. Проте їхні недалекі нащадки вже цілком могли мати таку здатність з огляду на не лише наявність пір’я, а й зміни в будові кісток.