Хто стане рушієм змін

Про проблеми наукової сфери України останнім часом написано багато. Для прикладу можна згадати Peer Review of the Ukrainian Research and Innovation System - найбільш грунтовний документ, підготовлений незалежною групою експертів під егідою Європейської комісії, а також аналітичний матеріал Юлії Безвершенко під заголовком "Змінитися, щоб бути лідером" у часописі "Український тиждень" (№18, 2018 р.).

Згадана публікація Ю.Безвершенко та ще кілька, що з'явилися недавно, пов'язані із загальними зборами НАН України, які відбулися 26 квітня 2018 р. Загалом, збори пройшли традиційно, за однотипними сценаріями останніх років. Але було кілька прикметних моментів. На початку зборів уперше з 1991 р. прозвучав Державний гімн України. В обговоренні доповіді президента НАНУ вперше виступив голова Наукового комітету (НК) Національної ради з питань розвитку науки і технологій (НРНТ) академік Анатолій Білоус, який, на відміну від решти промовців, говорив виключно про проблеми Академії, серед яких і пасивна вичікувальна позиція її керівництва.

Нині важко судити, яким за змістом був би виступ на зборах заступника міністра освіти і науки, якби той виступав перед головою НК. Завершив свою промову пан Стріха свого роду попередженням керівництву НАН України (звертаючись до президії зборів): якщо плануєте щось змінювати, то про це слід потурбуватися до
26 листопада. Інакше план реформування Академії буде запропонований ззовні, і, за словами заступника міністра, багатьом він не сподобається. Проте, оскільки члени президії не відреагували, нічого особливого робити вони не планують. Важко назвати єдину причину такої поведінки, але дуже вже правдоподібною видається версія, що вищому керівництву Академії відомі основні деталі реформування "ззовні", і їх воно влаштовує.

Що ж стосується реформування НАН України, то проблемою є не так відсутність чи наявність планів. Проблема полягає в тому, що наразі ніхто - ні "зсередини" ні "ззовні" - не має наміру щось змінювати. Ніби на певному етапі розвитку Академії хтось визначив, що її головна місія - відсвяткувати столітній ювілей. Навіть уже згадані слова заступника міністра слід розглядати як таке собі алібі - а я ж вас попереджав! Та й випадок із Державним гімном, швидше за все, був як репетиція відкриття ювілейних зборів 26 листопада, на яких очікується присутність вищого керівництва держави, і без гімну аж ніяк не обійтися.

Таким чином, можна констатувати, що академічна спільнота, від аспірантів, молодших наукових співробітників і до директорів наукових установ та академіків, залишилася сам на сам зі своїми проблемами, і вже дуже чітко вималювалися два варіанти розвитку подій навколо Академії в наступних півроку. Пасивний - чекати анонсованого заступником міністра плану реформування Академії "ззовні". Активний - усе-таки спробувати розпочати реформи "зсередини" і тим самим довести всім скептикам, що наука в Україні ще жива.

Парадокс полягає в тому, що наука в Україні справді ще жива. І найкраще це знає сама академічна спільнота, принаймні її активна складова. Знає й водночас застрягла в клінчі, втрапивши в організаційну пастку, якої свого часу не прибрала, як це зробили наукові спільноти наших сусідів - Польщі, Словаччини та Чехії. Але зараз не на часі розбиратися, чому так сталося і хто в цьому винен. Якщо є потенціал для дій, то потрібно діяти. Діяти енергійно, і дуже хотілося б, аби ці дії були відповідальними та злагодженими.

Перш за все нам слід прийняти як доконаний факт, що з різних причин чинна президія НАН України не може бути рушієм змін. Тому, погоджуючись із цим і усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє академічної науки в Україні, чинна президія НАНУ приймає постанову про те, що через два місяці (вимога Статуту) повноваження її (у повному складі, включно з радниками) припиняються, та оголошує про вибори нового складу президії, одночасно відмовившись від участі в цих виборах. Юристи Академії зможуть порадити, як це краще й правильно зробити. Дуже сподіваюся, що і серед членів президії, і серед членів Академії загалом є достатня кількість тих, хто зможе переконати колег у доцільності такого кроку.

Для виборів нової президії найкраще було б вдатися до послуг Ідентифікаційного комітету з питань науки і провести ці вибори відповідно до процедури, вже апробованої для виборів членів Наукового комітету. Але такий крок потребує внесення відповідних змін до Статуту. Дострокове припинення повноважень президії також не передбачене Статутом, проте одностайне рішення про припинення повноважень усе ж таки може вписуватися в положення чинного Статуту, і вся процедура тоді зможе вкластися у два місяці.

Якщо ж цього не відбудеться, то слід не тішити себе ілюзіями й чекати реформування "ззовні". Останнє не конче є найгіршим варіантом. Але реформування "ззовні" ставить під сумнів лідерські амбіції академічної спільноти в майбутньому.

По-друге, незалежно від того, активний чи пасивний сценарій змін у НАН України буде реалізовуватися, Уряд повинен негайно ініціювати вирішення її найголовнішої проблеми -низька заробітна плата дослідників. Про нагальність вирішення цієї проблеми свідчать зумовлені неюнегативні наслідки, найнебезпечнішими з яких є: невпинне зростання темпів еміграції як студентів, аспірантів та молодих науковців, так і вже досвідчених наукових працівників; падіння престижу наукової діяльності, що виявляється у зменшенні кількості охочих обирати наукову діяльність як професію після закінчення школи.

Наперекір усталеному твердженню про нестачу фінансування, цю проблему можна все ж таки вирішити, і починати робити це слід якомога швидше. Що мається на увазі? Загалом, рівень заробітної плати дослідників визначається двома чинниками: обсягом фінансування наукової галузі та системою/механізмами розподілу фінансування.

Не секрет, що на сьогодні обсяги фінансування наукової галузі в Україні недостатні. Також усім зрозуміло, що з різних причин нереалістично очікувати вирішення проблеми низької заробітної плати наукових працівників лише шляхом збільшення обсягів бюджетних видатків. Тому в нас не повинно бути ілюзій щодо того, як вирішувати проблему низької заробітної плати дослідників: потрібно якомога швидше реформувати систему розподілу фінансування. Причому як для індивідуальних дослідників, так і для наукових установ.

Що стосується наукових установ - цього можна досягти шляхом запровадження повноцінного базового фінансування у поєднанні з механізмом державної атестації. Можна констатувати, що певні зрушення у цьому напрямі останнім часом відбуваються.

Що ж стосується індивідуальних дослідників, слід констатувати, що інститут дійсних членів Академії - академіків та членів-кореспондентів - не виправдав себе. Не виправдав як з огляду наукових здобутків, так і з організаційного боку. Можна констатувати, що академіки самоусунулися від розв'язання проблеми майбутнього Академії та науки в Україні в цілому.

Альтернативою тут могло б стати створення в Україні Національної системи дослідників (НСД) . Як, наприклад, у країнах Південної Америки та деяких інших. (За лінком https://en.m.wikipedia.org/wiki/Sistema_Nacional_de_Investigadores можна прочитати загальну інформацію про Національну систему дослідників (SNI), яка у 1983 р. була створена і успішно продовжує функціонувати в Мексиці).

Система дослідників (далі - Система) передбачає індивідуальне членство через процедуру обрання до Системи наукових та університетських працівників, які безпосередньо займаються:

- виробництвом наукового та науково-технічного продукту;

- підготовкою наукових та науково-технічних кадрів.

Членство в Системі дослідників передбачає отримання грошової винагороди (стипендії), розмір якої залежить від категорії членства.

Є дві основні категорії членства у Системі:

- кандидат у дослідники (можуть бути навіть студенти-магістри та PhD студенти, молодші наукові);

- дослідник (PhD, кандидати наук та доктори наук - молодші наукові співробітники, старші наукові співробітники, провідні наукові співробітники, завідувачі відділів, лабораторій).

При цьому категорія кандидат потрібна для заохочення молоді, тоді як у категорії дослідник, залежно від результатів діяльності, розрізняють три різні групи/категорії/рівні:

- дослідник І (подібно до молодшого наукового співробітника, але необов'язково);

- дослідник ІІ (подібно до старшого наукового співробітника, але необов'язково);

- дослідник ІІІ (подібно до провідного наукового співробітника, але необов'язково).

Всі категорії членства періодично (кожні 2, 3, 5 років, залежно від категорії) переатестовуються.

З часом може бути також запроваджена категорія - заслужений дослідник, -у різних країнах її називають по-різному, наприклад емеритус, надбання нації тощо. Статус членства в цій категорії пожиттєвий, і це могло б стати альтернативою чи компромісом для чинних академіків та членкорів.

Основним завданням Системи дослідників є ефективне використання бюджетних коштів - грошову винагороду (стипендію) отримують ті, хто успішно працює.

Для виконання цього завдання під егідою Наукового комітету ННР України при Системі утворюються експертні комісії за галузями наук (5-7). Експертні комісії складаються з чинних членів Системи (а при утворенні Системи - з кандидатів у члени), які матимуть, наприклад, найвищий індекс цитування тощо (в рамках кожної галузі наук). Аналогічно до створення Ідентифікаційного комітету. Експертні комісії функціонують на громадських засадах, як працюють редколегії наукових журналів та рецензуються статті у фахових наукових виданнях.

До функції експертних комісій входить як зарахування нових членів до Системи, так і періодична (періодичність залежить від категорії членства) переатестація чинних членів Системи.

Процедура створення експертних комісій, критерії та правила проведення відбору й атестації розробляються під егідою Наукового комітету НРНТ України, який на сьогодні має кредит довіри від дослідницької спільноти.

Для того, аби стати членом Системи дослідників у категорії кандидат, потрібно, щонайменше, мати диплом бакалавра, навчатися в магістратурі чи аспірантурі і певним чином (наприклад, мати сертифікати участі в наукових конференціях, виступи на семінарах, відповідні публікації та ін.) засвідчити наявність намірів проводити наукові дослідження у своїй галузі знань. Термін перебування в цій категорії - обмежений.

Для наступної категорії дослідник І потрібно мати вчений ступінь кандидата наук/PhD, а до вимог щодо здатності проводити наукові дослідження у своїй галузі знань додаються наявність публікацій та їх цитування.

Для членства у категорії дослідник ІІ додаються вимога читання лекцій, керування курсовими, дипломними роботами студентів, участь у національних та міжнародних проектах.

Для членства в категорії дослідник ІІІ додаються керівництво аспірантами та здобувачами, участь у національних чи міжнародних проектах як PI, визнання науковою спільнотою наукових здобутків у відповідній галузі знань (засвідчене відповідними загальновизнаними сертифікатами).

Наявність в Україні Системи дослідників дозволить як уряду, так і суспільству мати такий собі рухомий індикатор рівня наукових установ країни, яким слугуватиме відсоток дослідників установи, що є членами Системи. Ця ж інформація, крім іншої, має використовуватися при проведенні державної атестації наукових установ.

Створення Системи дослідників дозволить: виконати норму Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (ст.36, ч.2) про рівень заробітної плати молодшого наукового співробітника (не нижче подвійної середньої заробітної плати у промисловості в цілому по Україні); підвищити заробітну плату ефективної частини дослідників і тим самим зупинити еміграцію; започаткувати створення умов для репатріації тих, хто емігрував, та створення умов для потенційного працевлаштування в Україні успішних дослідників з інших країн.

Окрім виконання функцій розподілу фінансування, створення Системи дослідників привнесе в наукову сферу України багато інших позитивів. Зокрема, вже початковий етап створення Системи дозволить провести облік тих, хто на цей момент за основним місцем роботи працює в наукових установах України та виробляв науковий продукт останні три (2015-2017) чи п'ять (2013-2017) років. Надалі це дозволить вести постійний облік виробництва наукового продукту.

Вся інформація про членів Системи (науковий продукт, який виробляє кожен член Системи, та розмір стипендії) є публічною і загальнодоступною. Всі виплати дослідникам/членам Системи є абсолютно прозорими. Створення Системи дослідників сприятиме підвищенню престижу дослідницької діяльності, показуватиме суспільству, хто є хто в науковій сфері України, та природним чином започаткує вирішення питань плагіату, наукової доброчесності.

І насамкінець. Українське суспільство потребує добротної науки. Саме тому вирішення наявних проблем слід шукати не так у кількісній, як у якісній площині. Настав час по-новому осмислити роль і місце науки та вищої освіти в суспільному житті України і на рівні держави сформулювати умови, необхідні для продукування наукового знання та підготовки кваліфікованих кадрів вищого рівня.

Ключовий елемент у забезпеченні ефективності продукування нового знання - творчість, необхідна умова якої - академічна свобода. Наразі ж панівний тренд у галузі управління сферою науки та вищої освіти в Україні протилежний і веде до подальшої зарегульованості та монополізації. Події останнього часу довели, що бюрократія та надмірна регуляція не є запобіжниками від неякісного знання, а, радше, навпаки. Політичний клас був змушений зрозуміти, що економіка й політика потребують децентралізації та дерегуляції, без чого Україна ніколи не буде привабливою для інвестицій і не стане розвиненою економічно. Тією самою мірою і з тих самих причин дерегуляція і децентралізація потрібні й у сфері науки та вищої освіти. Це дозволить максимально наблизити центри прийняття рішень та розподілу ресурсів до місця їх реалізації, а отже приведе до підвищення відповідальності за кінцевий науковий і освітній продукт.

Не менш важлива необхідна умова забезпечення якісного продукування та передачі наукового знання в суспільстві - доброчесність і репутація дослідника. Механізмами контролю цих якостей є самоврядні, принципово незалежні від влади, формальні й неформальні інститути, які підтримують внутрішню дискусію та взаємну обізнаність, формують громадську думку щодо цінності доробку і поваги (чи неповаги), якої заслуговує кожен із членів наукової спільноти.

Тому надзвичайно важливо, щоб усі дослідники в Україні, а особливо найбільш успішні з огляду на науковий доробок, незалежно від галузі знань та інституційної приналежності, з повагою ставилися один до одного, розуміли свою відповідальність і приєднувалися до наразі неформального руху, спрямованого на посилення самоорганізації та творчого потенціалу у сфері науки і вищої освіти в Україні. Тоді успіх неодмінно прийде і буде супроводжувати нас у нелегкому процесі запровадження змін.

P.S. Для тих, кого зацікавила ідея створення в Україні Національної системи дослідників: автор публікації підготував два можливих варіанти цільової фінансової підтримки дослідників у рамках НСД.