Громадянські ясла У центрі Європи

Рішення провести в Києві Європейський форум неурядових організацій (НУО), приурочений до VII Міністерської конференції Ради Європи з питань політики у сфері масової інформації, для багатьох в Україні стало несподіванкою. Власне, і сама конференція, підготовка до якої на міжнародному рівні ведеться вже досить давно, в українських журналістських колах особливого інтересу поки що не викликала. Хоча і свобода ЗМІ, і побудова громадянського суспільства є наріжним каменем європейської демократії, відданість принципам якої дедалі старанніше демонструє наша країна.

Наростання загрози тероризму, глобалізація світової економіки, становлення інформаційного суспільства змінюють наше життя стрімко й не завжди передбачувано. Потреба у нових загальноєвропейських стандартах, завдяки яким гарантувалося б дотримання основних прав людини в нових умовах, змусила керівний комітет Ради Європи з питань засобів масової інформації розпочати розробку програмних документів. Проекти політичної декларації і трьох окремих резолюцій, запропоновані для затвердження на VII Міністерській конференції, були готові вже до листопада 2004 року, і відтоді розпочалось активне їх обговорення міжнародними НУО. Міжнародна федерація журналістів, Інститут відкритого суспільства, Європейська спілка мовників та інші організації, що займаються проблемами медіа та захисту прав людини, внесли в запропоновані тексти чимало суттєвих доповнень і виправлень. Як самі проекти, так і запропоновані поправки розміщено на веб-сайті Ради Європи (англійською і французькою мовами), і представники НУО вже двічі збиралися для обговорення цих поправок у Страсбурзі й Женеві.

Остаточне узгодження внесених змін відбулося 8 березня у Києві під час Європейського форуму НУО. За результатами обговорення підготовлено три доповіді, присвячені свободі висловлення й інформації у періоди криз, культурному розмаїттю і плюралізму медіа в епоху глобалізації, а також проблемам захисту прав людини і регулювання ЗМІ та нових засобів комунікації в інформаційному суспільстві, з якими представники НУО виступлять на Міністерській конференції. Така участь громадських організацій у заході РЄ, що проводиться на урядовому рівні, практикується вперше, і це, як і закріплення Радою Європи партнерського статусу НУО, свідчить про зростання ролі громадських організацій у процесі прийняття рішень у європейському суспільстві.

Загалом погодившись із основною ідеєю запропонованих до обговорення документів — про необхідність гарантій збереження свободи ЗМІ під час кризових ситуацій за умови чіткішого визначення прав і обов’язків, — медіа-учасники форуму висловили дещо інше бачення деяких проблем. Зокрема не погодилися визнавати сучасне суспільство інформаційним, запропонувавши вважати його інформаційно-комунікаційним. У такому суспільстві споживачі інформації (або її користувачі) не менш соціально відповідальні, ніж її «постачальники». Тобто потрібно не лише вчити журналістів, як правильно збирати та подавати інформацію, а й прищеплювати культуру її сприйняття суспільству. А починати — з перших років життя, буквально з дитячого садка, залучаючи в цей процес педагогів, дитячих психологів і фахівців, які займаються проблемами сім’ї.

Інші положення Політичної декларації й окремих резолюцій принципових заперечень не викликали, уточнювалися лише формулювання окремих тем, а саме: збереження плюралізму ЗМІ та культурного розмаїття проти зайвої концентрації, підвищення якості медійного обслуговування, створення справді незалежних регуляторних органів і посилення ролі саморегуляції у журналістиці. Натомість досить бурхливі заперечення викликала пропозиція виділити роль журналістів у запобіганні розвитку кризових ситуацій.

Обговорення всіх цих поправок і доповнень тривало кілька годин. Болгарія і Франція, Німеччина і Словенія, Вірменія і Великобританія, хоча переважно і не масово представлені, брали в ньому найактивнішу участь. Зате з України, «обліковий склад» якої налічував понад 30 осіб, далеко не всі учасники насправді були присутні на форумі. Особливо засмутила відсутність Сергія Тарана, директора Інституту масової інформації, якому готували роль співдоповідача.

Безперечно, ті українські НУО, які все-таки взяли участь у форумі — «Телекритика», Центр медіареформ, «Інтерньюз», Українська асоціація видавців періодичної преси, Національна асоціація мовників і деякі інші — набули неоціненного досвіду роботи в таких заходах. Та при цьому навряд чи помітно збагатили європейську журналістську спільноту власними ідеями. Більшість українських представників ознайомилися з текстом обговорюваних документів (причому знову ж таки англійською і французькою мовами) безпосередньо на самому форумі. Щоправда, це не завадило одному з найактивніших учасників дискусії виступити зі зворушливою ініціативою створити в Україні... комісію з журналістської етики.

У цілому, як зауважила шеф-редактор «Телекритики» Наталя Лігачова, «українські журналісти виявилися не в контексті дискусій, що ведуться на рівні Ради Європи. Багато з обговорюваних тем насправді мають для української журналістики дуже велике значення. Це, насамперед, забезпечення плюралізму медіа, деконцентрація, вимога прозорості роботи ЗМІ. Так само цікаво для нас і те, як мають поводитися медіа у кризових ситуаціях. Інша річ, що ми настільки далекі від практики Ради Європи, що для нас сьогодні це обговорення нагадує дебати про запуск корабля у космос. У нас аналізовані документи не лише широко не обговорювалися— вони не дискутувалися навіть у вузьких колах. Не було можливості ознайомитися з перекладом текстів українською мовою. Зрозуміло, що правила гарного тону передбачають знання англійської, але оскільки далеко не всі її знають, українські представники не змогли працювати на рівних зі своїми колегами з інших країн. В Україні вже є досить сильні громадські організації — «Інтерньюз», «Хартія-4», Медіапрофспілка, «Телекритика», Асоціація видавців, Асоціація мовників. І ми просто не змогли їх зорганізувати, щоб лобіювати наше бачення проблем, важливих нині для преси».

Зате досить успішним прикладом такого згуртування може похвалитися Болгарія. Репрезентував її на форумі Димитр Сотіров — виконавчий директор Болгарської медіакоаліції, що консолідує зусилля відразу 14 різноманітних медійних організацій. Основне завдання, яке стоїть сьогодні перед коаліцією, — ухвалення нового закону про телебачення і радіомовлення. Чинний нині закон у Болгарії було затверджено ще 1997 року, після чого в нього п’ять разів вносилися різноманітні доповнення і зміни. Торік прийнято рішення про розробку нового законопроекту. Медіакоаліція організувала широке обговорення його основних положень. Проводилися численні круглі столи, з виступами його учасників могли ознайомитися всі бажаючі. Особливо гострою дискусія ставала, коли обговорювали, як забезпечити незалежність регулюючого органу і збалансувати інтереси громадських і приватних мовників. Потім усі висловлені зауваження проаналізували експерти, і вже на їх основі запропоновано новий законопроект, якому дала свою експертну оцінку Рада Європи. Нині фахівці у галузі медійного законодавства завершують роботу над усуненням зазначених недоліків. Ситуація ускладнюється тим, що влітку в Болгарії пройдуть парламентські вибори. Однак якщо запропонований закон відповідатиме рішенням Міністерської конференції, його шанси бути прийнятим різко підвищаться незалежно від того, хто на цих виборах переможе.

Власне, саме обмін таким досвідом — головна мета проведення Європейського форуму НУО. І його українська дислокація свідчить про велику заінтересованість Ради Європи в налагодженні щільних контактів з українськими громадськими організаціями. Примітно, що грошей на проведення форуму РЄ не виділила, і його учасникам довелося оплачувати свою поїздку до Києва самостійно. Приміщення ж і технічне забезпечення для його проведення надав Міжнародний виставковий центр Expo2000. Організаційний бік заходу було відзначено позитивно.

Не менше задоволені організатори й результатами дискусії. За словами президента форуму Габріеля Ніссіма, президента групи міжнародних НУО з прав людини при Раді Європи, головне, чого мають прагнути журналісти — створення ЗМІ, які б не залежали ні від політики, ні від грошей. Кожна з європейських країн шукає власний шлях досягнення цієї мети, причому найкраще з цим завданням справляються саме неурядові організації. Хоч би які рішення прийняла Міністерська конференція, лише громадські організації можуть зажадати від національних урядів їх виконання. Можливо, саме в цьому і полягає головна проблема українських НУО, які, зважаючи на все, перехопити ініціативу в урядових структур іще не готові. Адже не випадково у відповідь на запитання про гадану участь у форумі нерідко доводилося чути: «А мене туди ніхто й не запрошував». А туди, власне, нікого не запрошували. Зате кожен охочий міг зайти на сайт Ради Європи або Expo2000 і зареєструватися як учасник. Щоправда, такий крок свідчив не лише про бажання «засвітитися» або встановити корисні контакти, а й про готовність узяти на себе певну частку відповідальності за процеси, що відбуваються в українській журналістиці. І далеко не всім було зрозуміло, навіщо це потрібно робити, коли можна просто сидіти й чекати сигналів зверху, а потім скаржитися тій-таки Раді Європи на поганих чиновників і підступних олігархів, котрі ніяк не хочуть забезпечити журналістів такою необхідною їм свободою слова.