Діагноз — влада. Анамнез. Епікриз.

Чи рухають історію... хвороби? Запитання, здавалося б, парадоксальне. Аби не інтригувати читача, повідаємо відразу ж, що йдеться про тритомне видання Олександра Сохіна «Болезнь и власть». Спираючись на факти та численні свідчення античних і сучасних джерел, автор небезпідставно стверджує, що хвороби сильних світу цього мають прямий стосунок до здоров’я тих, чиї долі від них залежать. Більше того: діагноз вождя часто стає діагнозом нації і чинить вирішальний вплив на хід світової історії, а хвороби вищих державних діячів часто й густо визначають перемоги і поразки у великих битвах, піднесення і падіння імперій.

Ради справедливості слід зазначити, що деякі положення, викладені в книжці О.Сохіна, збігаються із судженнями, висловленими відомим російським кардіологом академіком Є.Чазовим у книжці «Здоровье и власть». Однак праця Чазова присвячена хворобам лідерів і відомих осіб XX століття, інформацію про яких Євген Іванович черпав із досвіду власної лікарської практики. Що стосується О.Сохіна, то йому довелося реконструювати історії хвороб правителів, починаючи з античних часів, по крупинках збираючи відомості з різних джерел.

Своїх царів великих згадуючи

Перший том трилогії О.Сохіна називається «Роковые недуги монархов». Його герої — типові представники системи одноосібної династичної влади, котрі прославили себе як великими діяннями, так і не менш великими лиходійствами, причому останні часто переважали. До чого тут хвороби, спитаєте ви? Автор дає докладну відповідь на це запитання. Досліджуючи мотивацію вчинків правителів античної й подальшої історії, О.Сохін виявляє їх прямий зв’язок зі станом здоров’я монархів.

Один із найшанованіших президентів США, Франклін Делано Рузвельт, будучи тяжкохворим, прикутим до інвалідного крісла, йде на четвертий строк президентських виборів, виграє і через два з половиною місяці вмирає. Чому ж він не пішов на пенсію? Тому що життя і влада для нього були нероздільні. «Якщо навіть мені судилося жити не більше одного місяця, я все одно піду на вибори», — заявляв він.

Попри те що навантаження другого строку президентства «батька американської нації» Джорджа Вашингтона явно перевищувало його фізичні та інтелектуальні можливості, він з останніх сил намагався зберігати стан діяльної активності, а вийшовши у відставку, втратив будь-який інтерес до життя.

Показова, на думку автора, історія Вінстона Черчілля. На час другого обрання прем’єр-міністром він був тяжкохворою людиною, за визначенням О.Сохіна — «ходячим підручником патології». Невдовзі він переніс другий інсульт. Попри прохання членів кабінету подати у відставку і застереження особистого лікаря, він категорично відмовився залишити посаду. І навіть після третього інсульту продовжував залишатися «біля керма», переконаний у власній незамінності.

«Владоголізм» нерідко поєднується у правителів з алкоголізмом. Описані автором симпозіуми Олександра Македонського, асамблеї Петра Першого, бенкети Івана Грозного в компанії опричників в Олександрівській Слободі перетворювалися на розгульні пиятики та оргії, які часто супроводжувалися бійками, убивствами і смертю учасників від перепою.

Як відомо, схильність до зловживання алкоголем мав Борис Миколайович Єльцин. О.Сохін мав кілька особистих зустрічей з першим президентом Росії, уважно стежив за виступами Єльцина по телебаченню, спостерігаючи його прогресуючу неадекватність не тільки як глядач, а й як лікар, тому його свідчення особливо цінні. Він звернув увагу на те, що російський лідер на кожному заході поводиться так, ніби поспішає. Виявилося — останнім «номером програми» наприкінці кожного дня — хмільне застілля у вузькому колі особливо наближених. Алкогольна нестриманість укупі з неприборканістю характеру постійно штовхала Єльцина на ризиковані, необдумані, часом екстравагантні вчинки. Він грав у теніс і волейбол, «розслабляючись» після фізичних навантажень випивкою, ігнорував рекомендації лікарів, ідучи на другі президентські вибори, гасав по країні, заробивши три інфаркти.

Епікриз

Які ж хвороби найхарактерніші для правителів різних часів і народів? Розлогий перелік таких захворювань і їх витоків ми знаходимо у книжці О.Сохіна. На першому місці, як міг переконатися читач, опиняються різноманітні порушення психіки, неврастенія та психопатія, прогресуюча деградація особистості. На другому місці — садизм, патологічна жорстокість, некрофілія. Далі йдуть мегаломанія, нарцисизм. Четверте непочесне місце займають сифіліс і алкоголізм.

Підбиваючи підсумок свого аналізу впливу хвороби керівника держави на його політичну кар’єру та долю країни, О.Сохін дійде висновку про неприпустимість перебування на вищій державній посаді осіб із нервово-емоційною нестійкістю, схильних до депресії та імпульсивних дій. Такі медичні проблеми як нервово-психічні розлади, гормональні, імунодефіцитні, онкологічні хвороби, наслідки перенесених інфарктів та інсультів, що для пересічних громадян є проблемами особистими й сімейними, — у перших осіб держави спричиняють тяжкі негативні наслідки для суспільства. Влада не просто розбещує, вона стає хворобою, яка ускладнюється нарцисизмом і мегаломанією.

Легше хворобі запобігти, ніж її вилікувати. Хворобі суспільства, викликаній хворобою лідера, найлегше запобігти, не допустивши на вищі посади осіб, уражених небезпечними для країни та народу недугами або таких, які мають до них генетичну схильність та небезпечний імпринтинг. Але особливо тяжкою хворобою є одноосібна влада, яка обертається жахливим насильством правителя над народом. І ще більшим нещастям така влада стає, якщо вона опиняється в руках хворої людини. Загальновідомо, що існують методи професійного відбору, особливо для осіб, котрі працюють із джерелами підвищеної небезпеки. Але хіба політика не є джерелом підвищеної небезпеки, причому не тільки для самого працівника, а й для суспільства, держави, а часом — і всього світу? То чого ж немає критеріїв професійного відбору та медичного контролю кандидатів у депутати, міністри, президенти, врешті? О.Сохін пропонує створювати групи незалежних медичних експертів. Проте хто може гарантувати, що в умовах тотальної корупції висновки таких груп будуть справді незалежними?

Книжка О.Сохіна виходить за суто медичні рамки. У ній багато розмірковувань про сутність влади взагалі, варіантність історичних шляхів розвитку, про уроки історії і виклики сучасного історичного моменту. З багатьма його судженнями можна не погодитися, але переживання автора за майбутнє, безумовно, заслуговує поваги. Тут є над чим замислитися політикам, політтехнологам, політологам, соціологам, та й рядовому електорату. Громадянська позиція автора не дозволяє йому обмежитися сухим викладом фактів. Він наводить свої версії подій, робить свої висновки, пропонує їх робити читачу. І головний висновок, до якого можна дійти, — народ повинен знати хвороби своїх вождів. Медична таємниця не мусить поширюватися на вищих керівників або тих, хто претендує на цю посаду. Медична карта таких осіб має бути такою самою публічною, як і декларація про доходи. Причому анамнез має починатися від дідів-прадідів, оскільки, як правило, саме обтяжена спадковість є джерелом розвитку патологічних властивостей особистості керівника і лиха для народу.

Здоровий вождь — квітуча нація? Чи можна так сказати? Ось на це запитання трилогія не дає однозначної відповіді. А хотілося б. Але, може, це буде темою наступного тому?

Таке неординарне видання напевно не залишить читача байдужим. У своїх віршованих творах, які раніше побачили світ, Олександр Сохін також торкався теми влади. Лікар за фахом, доктор медичних наук, до того ж відомий своєю дипломатичною діяльністю в період роботи у США, він особливо цікавився цією проблемою. Примітна назва окремих чотиривіршів зі згаданих творів: «Власть — пагубная страсть», «Вкус власти».

Здається, ця тема ще не вичерпана.