Чому Україні не потрібне мобільне телебачення?

У галузі телебачення сьогодні — технічна революція. На допомогу традиційному ефірному (аналоговому) давно вже прийшло супутникове, кабельне. Минулий рік став роком масового впровадження в усьому світі цифрового ефірного телебачення, яке різко підвищує якість картинки на домашньому екрані. Цього року в багатьох країнах загальнодоступним стає мобільне телебачення. Дедалі більше мешканців Європи, Америки й ПівденноСхідної Азії вже приймають телепрограми на мобільні телефони.

Отож тим, хто чекає на поїзд чи літак, нудьгує в кафе або на заміському пікніку, більше не доведеться шукати способу вбити час: достатньо увімкнути мобільний телефон — і можна подивитися останні новини, замовити по телефону новий фільм, зайнятися вивченням іноземної мови або, зрештою, розважитися, подивившись музичні кліпи. Соціологічні дослідження саме в такому порядку вибудували телепередачі за популярністю. Вони ж показали ще одну особливість — молодь швидко звикає до мобільного телебачення й майже перестає користуватися стаціонарним.

На підході ще одна новинка — телебачення високого розділення. Продюсери студій, які виробляють фільми, вважають, що технічна революція вимагає створення телевізійних програм як для великого екрана домашнього телевізора, так і для невеличкого телефонного телеекрана. А це викликає в процесі виробництва фільмів зміни такого самого масштабу, які колись блакитний екран вимагав від виробників кіно.

Проте усі ці турботи, напевно, не для нас. Жоден із новітніх напрямів телебачення поки що ніяк не приживається в нашій країні. Найбільше дивує, що, приміром, на розвиток цифрового ефірного телебачення в 2006 році держава виділила достатньо грошей, аби дати йому старт хоча б у двох-трьох великих містах, а далі, як упевнені фахівці, усе розвивалося б швидко силами бізнесу. На жаль, більшу частину цих грошей не було освоєно. Одна з найважливіших причин цього — те, що в нас немає єдиного центру, який би жорстко координував цю роботу, адже за розвиток цифрового телебачення відповідають аж три державні структури: Національна рада, НКРЗ (Національна комісія з регулювання зв’язку) і Мінтрансзв’зку. Таким центром, звісно ж, може бути тільки Кабінет міністрів. Хотілося б, аби кошти, виділені на розвиток цифрового ефірного телебачення в бюджеті цього року, також не пішли в пісок.

Звісно ж, мобільне телебачення — набагато складніше, ніж ефірне цифрове. До того ж воно потребує набагато більших коштів. Тож надії на його реалізацію в Україні поки що мінімальні.

Та все-таки кореспондент «ДТ» звернувся до одного з небагатьох ентузіастів і професіоналів цієї справи — кандидата технічних наук Івана Омелянюка з проханням розповісти про те, що в цій сфері відбувається сьогодні у світі і як оцінив перспективи цього напряму Всесвітній конгрес з мобільного телебачення, котрий пройшов нещодавно в Парижі. Показово, що на ньому була присутня група українських телевізійних інженерів, учених і навіть один урядовий чиновник, який поїхав на конгрес... власним коштом. На жаль, в Україні не знайшлося державної або приватної організації, зацікавленої в розвитку сучасного телебачення. Втім, заощадили й інші країни Східної і навіть Центральної Європи. Тож доповідь про можливі шляхи розвитку мобільного телебачення в Україні, зроблена І.Омелянюком, виявилася єдиною від величезного регіону й виокремила ще одне запитання: а чи потрібне взагалі новітнє телебачення країнам СНД?

Як розповів Іван Васильович, у розвитку сучасного телебачення склався такий порядок — у країні з допомогою держави спочатку широко впроваджується цифрове наземне ефірне телебачення. Воно призначене для заміни використовуваного зараз аналогового й дозволяє не дуже забезпеченим людям, котрі не можуть заплатити за супутникове або кабельне телебачення, дивитися ефірне ТБ високої якості. І лише тоді в цій країні роблять наступний крок — розгортають систему мобільного телебачення.

Ще років два-три тому навіть у США та Європі висловлювалося чимало скептичних зауважень стосовно перспективи мобільного ТБ. Проте саме тоді в багатьох країнах почалося тестування мобільного телебачення. Перевірка фактично закінчилася у 2006 році, коли було зроблено однозначний висновок: треба впроваджувати, у нього прекрасні перспективи. Нинішній — 2007-й — стає роком початку широкого розповсюдження мобільного телебачення.

У Києві теж були перевірені можливості розвитку мобільного телебачення. «Ми провели, — розповів Іван Омелянюк, — максимум досліджень без жодної підтримки з боку держави. Такі експерименти дуже дорогі для нас, тому довелося вдаватися до всіляких хитрощів. Так, аби перейти від лабораторних досліджень до ефіру, випросили можливість попрацювати в українській цифровій телемережі (УЦТМ) і застосовували одну з найдешевших цифрових технологій. Вона дозволяє використовувати передавач одночасно і для мобільного, і для цифрового ТБ. Проте вдалося одержати дуже втішні результати, про які я розповів у своїй доповіді на конгресі з мобільного телебачення в Парижі.

Наші дослідження показали, що можна використовувати звичайний передавач і одночасно передавати пакет для цифрового і мобільного ТБ. Зрозуміло, що будь-яке спрощення призводить до певних втрат. Тут скорочується радіус прийому на мобільні телефони. При цьому з’являється багато зон зникнення, тому що потужність, яка приходить до прийомної антени, має бути для мобільного прийому майже в 100 разів більшою.

Подібні проблеми виникають і у власників звичайних стільникових телефонів. Зараз, приміром, коли їдеш Парковою алеєю, телефонний сигнал у деяких місцях зникає. Аби забезпечити нормальний сервіс, треба ставити багато малопотужних ретрансляторів.

На жаль, у нас поки що мало хто займається такими дослідженнями. Натомість на Заході, у США ці технічні проблеми уже вирішені й дослідження зараз проводять здебільшого маркетингові фірми. Тому на світовому конгресі в Парижі приблизно третина доповідей була присвячена маркетинговим дослідженням. Вони показали: мобільне телебачення очікує великий попит у всіх країнах. Кількість коштів, які вкладаються у цю сферу на Заході, свідчить про те, що цей бізнес стрімко набирає обертів. Причому на такі проекти не витрачаються кошти з бюджету — вони реалізуються виключно коштом комерційних вливань. Цим займаються, насамперед, оператори мобільного зв’язку й оператори широкомовного телебачення, які мають серйозні кошти і доходи.

У Нью-Йорку вже зробили таку мережу. Там багато високих будинків, тому ситуація для поширення радіохвиль непроста. Щоб можна було приймати ТБ-передачі на мобільний телефон, довелося поставити 20 передавачів.

Дуже успішна на цьому шляху Італія. Тут міжнародна компанія H3G, яка має багато операторів мобільного зв’язку, взяла ліцензії й організувала мережу до початку чемпіонату світу з футболу. Усе було побудовано буквально за п’ять місяців. Дивно, що німці, які приймали чемпіонат, тоді ще не зважилися впровадити мобільне телебачення в усій країні, а тільки в кількох регіонах, тому італійці мали удачу! Й 100 тисяч тифозі напередодні чемпіонату обзавелися телефонами з телевізором і змогли дивитися футбол будь-де — у машині, вдома, на дачі, біля моря. Перший успіх окрилив — у вересні вже 300 тисяч італійців хизувалися мобілками з ТБ. Ще одна компанія кинулася наздоганяти лідерів, і на італійському телевізійному ринку стало тіснувато. Нині абонентів тут — понад 600 тисяч. Прибуток піонерів — близько 20 млн. на місяць!

У Парижі, де цікавляться новинками й уважно стежать за тим, аби не відставати, уже стоїть п’ять потужних передавачів. Затримка за малим — чекають, коли парламент прийме відповідний закон.

Тести в Європі показали, що мобільні передачі люди найчастіше приймають від півгодини до години в день. При цьому готові платити за це 10—12 євро на місяць. За різні інтерактивні послуги — програми на замовлення, ігри, вікторини — доплата нараховується окремо. Нові телефони оснащуються навіть двома динаміками, щоб забезпечити... стереозвук.

За прогнозами, у 2008 році у світі буде 25 млн. власників мобільних телевізорів, а в 2011 році їхня кількість сягне 230 млн. Цікаво, що й у Фінляндії вже створене комерційне мовлення на телефони. Причому тут вдалося досягти 99 від­сотків покриття! Хоча ця країна за площею лише удвічі менша від України.

Тож байдужість нашого бізнесу пояснити складно. Комерційну діяльність у цій галузі розпочали навіть такі країни як Індія і Китай. У Ки­таї в 2011 році намічається придбання 42 млн. мобільних телевізорів...

І.Омелянюк підготував модель розвитку мобільного телебачення в Україні, розіслав інформацію для ознайомлення всім операторам мобільного зв’язку. Поки що ніхто не відгукнувся... Проте ентузіаст упевнений, що час працює на цю ідею. Україна не зможе залишитися осторонь від магістрального шляху розвитку телебачення.