Чи справді існує бюрократична стіна ВАК і НАНУ?

Прочитавши коментар Василя Ткача у «ДТ» «Бюрократичну стіну НАНУ і ВАК лобом не проб’єш» (№ 14, 2007 р.) до статті «Доктор нахабіліс?» («ДТ», №13, 2007 р.), виникає питання, чи дійсно ситуація настілька прозора, як пише шановний В.Ткач: «Сподіваюся, що ця історія насправді допоможе українській науковій бюрократії бодай трохи обчиститися. Невеличке з’ясовування деталей допоможе легко визначити, хто тут правий. Це саме той випадок, коли до правди не надто важко докопатися».

Не зовсім зрозумілим і доречним є посилання на спільну роботу двадцятирічної давнини, коли «описи, ілюстрації, філогенетичні схеми і т.п. Віталій робив буквально на моїх очах». Ніхто не заперечує висловів висококваліфікованого фахівця в даній галузі біологічної науки (в тому числі і визнаного у світі авторитетного паразитолога В.Ткача), що «публікації Віталія високого рівня», що «Віталій Харченко — один із провідних українських паразитологів, він зробив вагомий внесок у розвиток як паразитологічної науки, так і інституту в останні роки».

Справа ж не в цьому, а в тому, що яким би авторитетним не був учений, це не надає йому права «запозичувати» матеріали, результати і положення вже захищеної іншим фахівцем докторської дисертації та видавати їх за свої без відповідних посилань. Саме на це звернув увагу ВАК України і саме за це дисертанту було відмовлено у видачі докторського диплома.

В зоологічній науці відомо багато випадків, коли найвідоміші вчені, визнані у світі, не мали докторського ступеня (але це аж ніяк не принижувало їх авторитет в очах світової наукової спільноти). Якщо ж комусь хочеться мати науковий ступінь, треба, по-перше, підготувати відповідну дисертацію, а по-друге — здолати певні процедурні (може в якійсь мірі й бюрократичні) перешкоди. Це є загальні правила, які обов’язкові для виконання усіма. Може комусь вони і не до вподоби, тоді треба очікувати на зміни зазначених правил, а не намагатися їх обійти.

Якщо В.Харченко планував повернутися в Україну і надалі тут працювати, а не залишатися в Польщі, то навіщо він хабілітувався саме там, а не зробив навпаки: захистив дисертацію в Україні (де вимоги до докторських дисертацій значно вищі) та був би визнаний у Польщі як хабілітований доктор на основі українського док­торського диплома. Це надало би йому змогу надалі при бажанні працювати і в Польщі на посаді, яка потребує ступеня хабілітованого доктора... Відповідь на це проста (дивись статтю у «ДТ» «Доктор нахабіліс?») — сам дисертант каже, що оскільки з п’яти робіт (навіть і хороших) не можна написати дисертацію, то йому прийшлося готувати «цеглину»... Це свідчить про те, що вимоги до хабілітації у Польщі дещо поступаються вимогам до докторських дисертацій в Україні (зокрема, згідно з вимог ВАК України за темою докторської дисертації повинні бути надруковані не менш ніж 20 робіт у фахових виданнях).

До речі, в обох статтях у «ДТ» чомусь замовчується протилежний приклад, коли співробітник того ж самого Інституту зоології НАНУ С.Горб, працюючи в Австрії і Німеччині, приїхав захищати докторську дисертацію саме в Україну. Після успішного захисту дисертації знов-таки в Інституті зоології НАНУ за всіма вимогами ВАК, а не всупереч ним, С.Горб отримав диплом доктора, який був визнаний у Німеччині, і продовжує успішно працювати за кордоном. І ніяких проблем з проходженням через «бюрократичну процедуру ВАК України» у нього не було...

Можна навести дуже багато прикладів позитивного рішення ВАК України щодо переатестації докторських дисертацій, які були захищені за кордоном. Зокрема, один із співробітників того ж самого Інституту зоології НАНУ І.Довгаль захистив докторську дисертацію в Зоологічному інституті РАН (Росія), яка потім блискуче була переатестована в Інституті зоології НАНУ і без усяких зауважень затверджена ВАК України. Отже, успішна переатестація докторської дисертації в Україні залежить не від бюрократичних перепонів ВАК України, а від рівня дисертації.

Про високий (може, навіть, й завищений) рівень вимог до докторських дисертацій в Україні може свідчити зов­сім недавній (у березні 2007 р.) приклад переатестації в одній із спецрад з біологічних наук докторської дисертації, яка була захищена в Швеції. На засіданні спецради після доповіді здобувача, уважного розгляду дисертації і тривалого обговорення результатів роботи, основних її положень і висновків було з’ясовано, що рівень роботи не відповідає рівню докторських дисертацій ВАК України. Після проведення таємного голосування за його наслідками дисертанту було відмовлено у докторському ступені. Це свідчить про принциповий підхід щодо визначення рівня докторських робіт вже на рівні не ВАК України, а на рівні спецради, і дозволяє констатувати, що вимоги в Україні значно вищі, ніж за кордоном.

Який же вбачається вихід з цього становища? Зрозуміло, можна знизити планку вимог до докторських дисертацій і довести її до рівня, який прийнятий за кордоном. Але хіба варто це робити? Краще мати визнання наших докторських дипломів за кордоном, ніж потім доводити їхню відповідність рівню закордонних док­торських дипломів.