ЧИ МАЄ ВСЕМОГУТНІЙ ЧАС ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ?

Нині дедалі більше вчених знаходять підтвердження того, що наш Всесвіт утворився в результаті потужного вибуху певної умовної точки, де не було ані простору, ані маси, ані часу. Не було там навіть горезвісної «чорної діри», в якій матерія впродовж невизначено тривалого часу існувала в нескінченно високій густоті, а сили розширення стримувалися гравітаційними силами. Прикутий до інвалідного крісла американський астроном Стівен Хокін і його кембриджський колега Нейл Турок вважали: була лише ІДЕЯ того, що мало відбутися — СЛОВО. Ще раз підтвердилося одне з положень теорії Альберта Ейнштейна: матерія — це «заморожена безтілесна енергія», породжена з самої ідеї енергії. В ІДЕЇ, у СЛОВІ й містився весь простір і весь час.

З того моменту, коли вперше був запущений і зацокав годинник нашого Всесвіту, пройшло близько 15 мільярдів років. Це засвідчує реліктове випромінювання простору, розташування галактик, що розбігаються. Тоді й почали відбуватися переходи від одного рівня організації природи до іншого — від ядра до атома, від атома — до молекули, від молекули — до живої матерії. «Наше життя — це вже четвертий рівень квантової організації природи», — вважає київський професор Сергій Ситько, керівник Центру квантової медицини «Відгук» Міністерства охорони здоров’я України, Всеукраїнської асоціації працюючих у медицині фізиків і міжнародного теоретичного й науково-практичного журналу «Фізика живого», який виходить українською, російською та англійською мовами.

На цьому рівні час існування кожної системи набув нового й особливого сенсу, названого нами часом життя й утворення особистостей. Тоді час розширення простору Всесвітом, що перевищує швидкість світла, порівняно з яким час людського життя мізерний, набув проте нового ступеню — він став ЧАСОМ, ЩО УСВІДОМЛЮЄ САМИЙ СЕБЕ.

У державному стандарті «Одиниці фізичних величин» є таке визначення: «Секунда дорівнює 9192631770 періодам випромінювання, що відповідає переходу між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезію-133». А тепер подумки порівняємо визначення секунди (миті) людського життя («не думай о мгновеньях свысока»...) та пригадаємо, що стався стрибок, коли час у людській особистості, усвідомлюючи сам себе, почав намагатися утримувати себе та свої звершення від розпаду. Це відбувається в процесі ускладнення і якісних стрибків, що добре видно на прикладі утворення води, про яке професор Сергій Ситько каже: «Давайте розпочнемо з простого. Усі знають, що молекула води(H2O) складається з двох атомів водню й одного атома кисню. Проте ми можемо скільки завгодно вивчати атоми водню й кисню, але так і не усвідомити, якою ж є молекула води. Бо з утворенням води виникає абсолютно нова потенційна ніша, що заповнюється новими рівнями енергії, у новому діапазоні виникають нові власні характерні частоти, створюється принципово новий рівень квантової організації природи. Був атомним, а став молекулярним, абсолютно новим. То був газ — атоми водню та кисню, а утворилася вода, рідина, нова якість. Так само відбувається й перехід від мертвого до живого. Ми, люди, складаємося з тих самих молекул, що й мертве тіло, чи стіл, чи щось інше. Але в нас нова якість, нова потенційна ніша, новий фазовий перехід...» Так троє фізиків Київського університету — Сергій Ситько, Михайло Білий і Євген Андрєєв — почали прокладати шлях до усвідомлення, що за функціональних порушень (хвороб) організм людини набуває нових залежностей і його можна лікувати з допомогою часу — пучків електромагнітних хвиль, випромінюваних з певними ритмами, співзвучними ритмам людського організму, а вони, як відомо, співзвучні ритмам протікання часу Всесвітом.

Учені сформували фундаментальне уявлення про четвертий рівень квантової організації природи — фізику живого, де час відіграє особливу роль. Раніше, до 1982 року вважали, що таких принципових рівнів три — ядерний, атомний, молекулярний. Відкриття четвертого рівня та його опис було визнано в науковому світ відкриттям сторіччя. Тривалий час воно перебувало в стадії гарної гіпотези без переконливого обгрунтування й математичного опису. Та ось професор Юрій Скрипник і доцент Олексій Яненко зуміли використати апарати та пристрої, які служили раніше для наведення на цілі ракет і літаків, і експериментально виміряти когерентність поля людського організму, передбачену гіпотезою. Коли передбачення точно підтвердилося, гіпотеза стала теорією, якою нині користуються вчені в усьому світі. На її підставі розроблено методи лікування людей з допомогою стимуляцій імунних систем організму, чутливих до резонансних впливів.

Багато фізиків і математиків — і серед них київський математик Олександр Макаров — вважають, що час Всесвіту неоднорідний, що він розташовується прошарками, і тоді, коли один прошарок рухається в однім напрямку — приміром, з минулого в майбутнє, — другий може рухатися в зворотному напрямку: з майбутнього — у минуле. Так виникає обернений час, необхідний Творцю для зчитування вже виконаних процесів й контролю за ними. У такий спосіб Він завжди має змогу внести корективи в перебіг Досліду. Всесвіт слухняно реагує на будь-яку таку зміну й водночас у ній знаходить відгук будь-який прояв розуму, навіть людського. Тому космос реагує на багато дій людини, а людина, наштовхуючись на наслідки своїх дій, лише починає шукати причини й не завжди встигає їх знайти. Зокрема, вона могла б подорожувати в часі, якби вивчила його природу, і виправляти помилки. Тоді найсміливіші пророцтва фантастів, зокрема й українських, стали б реальністю.

Час може сповільнюватися та пришвидшуватися, завихрюватися чи навіть самознищуватися двома своїми протилежними потоками. З таких тимчасових воронок виходу немає, і тому, хто потрапив у воронку, — людині, народу, цивілізації — залишається сподіватися лише на милість Експериментатора.

Розрахунки показують, що час Всесвіту, який мав початок, матиме і свій кінець. Через певний час розширення простору зміниться стисканням, і зрештою Всесвіт ніби повернеться до вихідного — перетвориться на «точку», з якої виникнув, на ту саму, де зникне «всемогутній» час, маса та простір, — стане новим або оновленим СЛОВОМ, новою ІДЕЄЮ. Так чи не в цих набутих новизні й оновленні варто шукати сенс існування Всесвіту й усіх народжених у ньому життів?