Атака за допомогою клонів

Добродії акціонери, не втрачайте пильності! Сьогодні це сталося на «Елекроприладі». Завтра прийдуть до вас, тому що технологія захоплення чужого підприємства елементарна до смішного.

Полювання за підприємствами електронної промисловості набуває характеру епідемії. Колись ця галузь була гордістю та надією Києва. Тут готували інтелектуальну начинку для різних типів ракет, підводних човнів, літаків. У поєднанні з потужним Кібернетичним центром Академії наук, у столиці України були всі підстави вважати себе аналогом американської Силиконової долини.

Тим паче, що тут створювалися науково-технічні шедеври, які часом перевершували західні аналоги. Лише надсекретність і зневага до впровадження досягнень оборонки в народне господарство не дозволили багатьом найбільшим досягненням електроніки другої половини ХХ століття носити українські імена. Цікаво, що всі президенти незалежної України, як шаманське заклинання, повторювали фрази про свою прихильність до «інноваційної економіки» і виражали впевненість у тому, що в Україні буде своя Силиконова долина. Віктор Ющенко, ледь зайнявши свою посаду, підтвердив, що і він працюватиме в тому ж напрямі.

Показово, що саме зараз дерибан у електронній галузі набуває особливого розмаху. За таких обставин Києву призначено хіба що стати долиною смерті електронної промисловості. Можна, без особливого ризику помилитися, припустити, що тільки-но впадуть останні бастіони промислового хай-тека, настане черга полювання за територією і нерухомістю, яка й досі належить Національній академії наук України. Про яку Силиконову долину в Києві та інші перспективи наукомістких технологій у нашій країні тоді можна буде мріяти?

Уривок зі старого інтерв’ю

Розповідає Юрій Кисляковський, директор ВАТ «Електроприлад»: «Раніше наше підприєм­ство мало назву виробниче об’єднання «Електроприлад». До його складу входило два заводи загальною чисельністю персоналу понад п’ять тисяч чоловік. Без нас у Союзі нічого не літало й мало що плавало під водою і на воді, дуже багато чого не могло працювати навіть на землі.

Після розпаду Союзу ми потрапили в складну ситуацію. Проте вижили й працюємо. Однак мій багаторічний досвід директора підказує, що нас (і не тільки нас!) цілеспрямовано та завзято ведуть до загибелі. Похмурий прогноз підтверджує й доля інших підприємств міста, які колись виготовляли високотехнологічну продукцію, — таких як «Арсенал», «Радіозавод», «Точелектроприлад», «Радіо­прилад» та багатьох інших, які фактично вже припинили свою діяльність.

Поки що ми зберегли технологію і постачаємо українським підприємствам, а також Росії свою продукцію. Проте в нашій країні, як і в наших сусідів, авіація в загоні. Результат очевидний — дедалі частіше падають літаки.

Наша біда не лише в кризі економіки. Головне в тому, що держава не сприяє розвиткові наукомісткого виробництва. Уряд стурбований насамперед через метал, вугілля. Йому, певне, невтямки, що така вузьконаправлена «турбота» веде дер­жаву в провалля.

— У вас є підстави для таких обвинувачень на адресу держави?

— Якщо б запити, що надійшли до мене з прокуратури лише за рік, наклеїти на стіну кабінету, – то на ній не вистачить місця. Не менша пачка надійшла з міліції, СБУ тощо... Причому все це не тому, що в органів влади є якісь серйозні претензії щодо нашої роботи, — якби вони були, я давно б сидів. Весь цей потік запитів і перевірок виникає за наклепами людей, які особисто зацікавлені в розподілі заводу. На жаль, вони мають дуже серйозні зв’язки та підтримку нагорі. І от уже четвертий рік ми не з нашої волі позиваємося з компанією ІФ «Київська Русь-МДС», «Юридичною фірмою «Магістр Консалтинг», ЗАТ «Вінброк», які різноманітними хитрощами і часом незаконними способами скупили акції заводу по п’ять, десять, максимум двадцять гривень у працівників заводу та в різноманітних компаній.

Утім, це загальне лихо підприємств, приватизованих колись за божевільних правил, прийнятих свого часу в країні. Фактично це стало одним із способів розкрадання України. Я беруся з документами та економічними розрахунками довести мої обвинувачення...»

Отже, лихо підкрадалося давно. Про небезпеку знали, до неї готувалися. Та коли все це сталося, драматичні події були, як грім серед ясного неба.

Ні, це не зйомки чергової серії «Бандитського Петербурга»

Хто проходив повз «Київ­ську Русь» наприкінці березня—початку квітня не міг не звернути уваги на міцних молодчиків із специфічною зовнішністю, які концентрувалися на майданчику перед кінотеатром. Інша групка грілася сигаретами та кавою у фойє кінотеатру. Невеличкі загони спускалися униз до вулиці Глибочицької, накопичуючись у скверику перед заводом «Електроприлад».

Тут неодноразово відбувалося те, що можна назвати бойовими діями. Молодчики розпочинали стрілянину гумовими кулями по юрбі, яка мовчки стояла біля воріт заводу, кидали в неї петарди. Телевізійники з камерами не радили підходити до прохідної заводу, мовляв, на дахах засіли снайпери з цеглинами й за першої спроби наблизитися, вони кинуть свої знаряддя на голови сміливців.

Мені роз’яснили, що натовп біля заводу — акціонери, тобто власники підприємства. Для тих, у кого слово «акціонер» асоціюється з елегантними людьми у фраках, із Канарами, автомобілями «Порше» чи «Феррарі», спеціально зауважу: натовп цих акціонерів складався з людей пенсійного віку в розірваних куртках, з розгубленими обличчями...

А розпочалося все з того, — розповів Юрій Кисляковський, — що ще 24 березня, у понеділок, біля прохідної «Електроприладу» з’явилася команда чисельністю близько 150 чоловік. Вони відкрили ворота та увірвалися на територію заводу, де відразу ж зайняли канцелярію та приймальню директора. Їх цікавило одне: де печатка та документи?

Деякі працівники спробували закритися в кабінетах, але їхні двері зламали. Усіх силоміць вивели з території заводу. Ввечері стало відомо, що «гості» забрали сейф директора — дуже важкий. Спускаючись з ним донизу, вони немилосердно побили вхідні сходи — надбання недавнього ремонту...

Відтоді захоплювачі окупували територію заводу й не пускають туди ні робочих, ні керівництво.

— Юрію Вікторовичу, на якій підставі це було зроблено? Мають же бути папери, судовий виконавець і т.п.?

— Я теж хотів би одержати відповідь на це запитання! Однак захоплювачі нам нічого не показали, хоча посилалися на те, що «кому треба, вони покажуть», «що в них усе законно»... При цьому вони розмахували якимось протоколом нібито проведених зборів акціонерів. Вони виявилися незаконними за визначенням, тому що в них було трохи більше 30 відсотків акціонерів. Вони навіть не могли зробити реєстр зборів, які за законом мав вести незалежний магістр. Що особливо цікаво: у фальшивому протоколі фальшивих зборів вони пишуть, що Кисляковський, тобто я, відкрив їхні збори й виступив на них... Однак я там навіть не був!

Російська рулетка

На жаль, на територію України прийшли технології, — вважає віце-президент спеціалізованої колегії адвокатів з іноземних справ Української юридичної колегії Олександр Процюк, — відпрацьовані на території Росії. І їхня мета — хоча б ненадовго отримати контроль над активами того господарського товариства, яким учасник не може керувати через недостатній обсяг акцій або важливість прийняття тих чи інших управлінських рішень. Далі нове керівництво починає відчуження активів підприємств, їхньої власності або підписує угоди, які завдають збитки інтересам даного підприємства. Під активами слід розуміти не тільки власність, а й усе, що є в їхньому розпорядженні: гроші, нерухомість і майбутні грошові потоки.

Ось один із таких широко застосовуваних трюків, що налічує два етапи. Перший — прихований. Він зазвичай пристосовується до легітимних зборів акціонерів. Такі збори проводяться з дотриманням усіх правил, мають офіційний протокол.

Однак паралельно з цим (того самого дня) претендент на захоплення підприємства проводить інші збори, на яких виготовляють підроблений протокол (за нинішньою термінологією «клон»: із клонованими протоколами, клонованим статутом тощо. — Прим. А.Р.), в якому обов’язково має бути зафіксовано, що збори переобрали директора, органи управління, внесли зміни до статуту. До речі, самому захоплювачу брати участь у цих зборах не обов’язково, головне — підготувати протокол з питань порядку денного з використанням підробленої печатки підприємства і підпису осіб, які нібито були головою і секретарем зборів акціонерів.

Далі справа техніки та уміння «переконати» чиновників — для цього представники захоплювача в органі Державної реєстрації реєструють рішення зборів, у якому зафіксовано, що директора переобрано і призначено іншого.

— Та можна ж завадити захоплювачу?

— Щоб це зробити, потрібно принаймні про наміри супротивника знати. Тому початковий період і називається прихованим. Про наявність такого протоколу реальним власникам підприємства та його керівництву, як правило, стає відомо дуже пізно.

Коли ж складено протокол, за яким змінюється керівництво, йдуть до державного реєстратора за місцем перебування підприємства. Мета візиту — внести зміни у відомості про юридичну особу. У Законі України «Про реєстрацію юридичних і фізичних осіб—підприємців» йдеться про те, що в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу має бути обов’язкова інформація про керівника, про адресу підприємства й розмір статутного фонду. Наступна стаття закону говорить: тільки інформація, яка існує наразі в Державному реєстрі, є єдиною офіційною для судових органів.

Якщо всю операцію було проведено тихо й ніхто в акціонерному суспільстві, яке володіє контрольним пакетом акцій, не знав про події, що відбуваються, то після перереєстрації залишається лише зробити виписку з Державного реєстру. Нині на її підставі людина, яка там записана як новий керівник, розгортає ряд інших дій. Насамперед вона одержує дублікат свідоцтва про реєстрацію в зв’язку з «втратою першого».

Далі робиться ще один крок: у дозвільну систему подають заяву про виготовлення нової печатки. Підстава — нібито в зв’язку з утратою першої або ще простіше — для створення нової печатки з більш високим ступенем захисту. У такий спосіб з’являється інша печатка. А після її виготовлення роблять заяву, що перша печатка втрачена і вже не є дійсною. Таким чином, колишня, яка є в справжнього директора, «фальшива». Тепер керівництво підприємства виявляється ледь не «злодіями в законі» — відтепер вони користуються скасованою печаткою, не мають ніяких законних прав на управління підприємством і взагалі є самозванцями, котрі займають чуже підприємство.

Була хатинка лубкова, а стала льодяна

Тим часом нове керівництво збирає інформацію, вишукує причини, які дозволяють звернутися до суду, щоб накласти арешт на майно підприємства. Мета цього етапу — домогтися такого рішення судді, щоб він забезпечив позовні вимоги і зробив опір колишніх власників незаконним, забезпечив новим допуск на підприємство. Після рішення судді процес захоплення підприємства зі схованої стадії переходить у відкриту. Можна викликати команду для захоплення...

Усе це здається якоюсь фантастикою, нереальністю, та не поспішайте: ця методика вже пройшла апробацію в реальних умовах на території Росії й дуже широко використовується на території України. Причому були приклади, про які знаю не з чуток, — підкреслив Олександр Процюк, — коли акціонер із 93 відсотками акцій, голова наглядової ради, приїхавши на своє підприємство, не був допущений на його територію. Не допомогли протести, обурення. Його майно було розпродано, а правоохоронні органи замість того, щоб захищати акціонера-власника підприємства, порушили проти нього кримінальну справу.

Ніс ще не прогнив, але прищі вже пішли всім тілом

— Якщо порівняти цей процес незаконного відчуження підприємств із раком, то на якій стадії перебуває хвороба? — запитую в Олександра Процюка.

— Якщо уже використовувати медичні терміни, — відповів він мені, — то всі події точніше порівнювати з сифілісом, тому що рак усе-таки невидима хвороба. А тут усе в наявності й якщо визначати стадію, то можна сказати: ніс ще не провалився, але прищі вже пішли тілом.

Моє особисте ставлення до цього питання: наші українські суди грубо порушують Конституцію України, зокрема, ст. 127, де в четвертому абзаці чітко сформульовано, що суддя Господарського суду України має право вершити правосуддя тільки в складі колегії судів. Таким чином, суддя Господарського суду не має права одноосібно приймати рішення. На жаль, дана норма Конституції часто-густо не виконується.

— Ви намагалися заявити про свою позицію в суді? Якою була реакція?

— Так, на цій підставі я представив свою позицію у Вищому господарському суді України, але судді... звинуватили мене в тому, що я маю намір затягти процес, і по суті не розглядали даного питання. У нашій ситуації очевидне порушення прав людини та громадянина. Якщо розглядати події на заводі «Електроприлад» через цю призму, виходить, що вузьке коло осіб, порушуючи права інших акціонерів, прийняло рішення про зміну керівництва.

У цій справі є безліч суперечливих документів. Наприклад, протокол, на підставі якого нібито відбулася зміна керівництва, підписана іменами двох іноземців: Ву Хелонг і Шен Хонкг. Навіть транскрипція їхніх прізвищ написана латинським шрифтом. Проте протокол складений українською мовою. Важко уявити собі іноземців із подібними прізвищами, які знали б українську мову настільки, щоб вести збори і складати на ньому протокол.

— Та все це не зупинило ні наші суди, ні державних реєстраторів?

— Відповідно до чинного законодавства України суддя приймає те чи інше рішення, керуючись своїми внутрішніми переконаннями. У тих випадках, коли справа розглядається колегією судів із трьох представників (як і належить за Конституцією) та ще й... задіяні телебачення чи преса, – то норми закону дотримуються. Однак такий щасливий збіг обставин буває вкрай рідко. Отже, говорити про чесність правосуддя мені в даному випадку не хотілося б. В наявності всі ознаки так званого клонування справжнього документа. А їхньою оцінкою нехай займаються компетентні органи.

На жаль, наші судові та правоохоронні органи дуже беззубо підходять до вирішення даних питань. Якщо вони так розглядатимуться і надалі, то прокинувшись якось вранці, ми довідаємося, що акціонери того чи іншого підприємства, уже зовсім не акціонери, а їхній пакет акцій нічого не вирішує, тому що усе перейшло до рук акціонерів великого бізнесу.

— Чому?

— Тому що багато компаній перетнули межу якоїсь моралі. Рейдерство можна розглядати під різними кутами. Так, можна дивитися на нього, як на корпоративні розбірки, коли акціонери не можуть між собою домовитися. І тоді, мовляв, навіщо мені втручатися в це — вирішуйте все між собою. Конституція, закріплює певний порядок у державі. Такими діями цей економічний порядок руйнується. Руйнується і сама держава.

Однак держава має гарантувати стабільність економічних відносин і захист прав власності в усіх її видах. Час запитати: як виконують свої функції правоохоронні органи та Служба безпеки України? Тут наявний підрив підвалин державної влади, порушуються економічні інтереси держави, руйнується його базис.

Ну хто інвестуватиме в акції такого підприємства? Адже завтра воно буде позбавлено активів і акції можна буде викинути в смітник. І якщо таке трапиться з великим пакетом акцій (приклад із 93 відсотками акцій), то коли я прийду з одним відсотком, хто послухає мої заклики по допомогу? Якщо я дрібний інвестор, то чому ніхто не повинен мене захищати?..

При втраті довіри до влади (особливо до суду) мало знайдеться бажаючих інвестувати свої кревні, потом зароблені кошти в цінні папери підприємства, яке завтра стане об’єктом інтересів «сильної, спритної та переконливої» особи.