Алгоритми майбутнього

Наприкінці березня нинішнього року у видавництві МБА виходить нова книжка Акопа Назаретяна "Нелинейное будущее. Мегаисторические, синергетические и культурно-психологические предпосылки глобального прогнозирования". У ній на основі систематизації нагромадженого за чверть століття матеріалу автор намагається зазирнути в недалеке майбутнє. Ставиться питання: чи є розум космологічно значимим чинником, і від чого може залежати наявність або відсутність універсальної перспективи для людства?

Усі ми, хто живе на пострадянському просторі, й навіть ті, хто народився й виріс після розпаду "совка", маємо практично одні й ті самі стереотипи, часто навіть не підозрюючи про це. Наприклад, один із таких міцно вкорінених у масовій свідомості стереотипів - віра в те, що з допомогою виховання з дитини можна "виростити" практично все що завгодно, головне - застосувати "правильну" методику. У Радянському Союзі будувався комунізм. А для його побудови потрібно було виховати "нову людину". Тому вважалося, що з допомогою певних "рецептів" із людського матеріалу можна виростити щось досконале - гомункулуса, переповненого фізичною і моральною досконалістю. Інакше формула комуністичної утопії "від кожного за здібностями, кожному за потребами", з цілком очевидних причин працювати не зможе.

Сьогодні немодно говорити не тільки про комунізм, а й про будь-яке інше гіпотетичне світле майбутнє. Глобальна зміна клімату, виснаження природних ресурсів - ось те, що нас очікує. Єдиним виходом бачиться розвиток технологічної могутності людини, яка допоможе подолати кризи, що насуваються. І теоретично це можливо! Але впевненість у тому, що спрацює саме такий оптимістичний прогноз, дуже зменшується, якщо ми почнемо аналізувати того, хто цими технологіями скористається. Йдеться про людину і про те, що визначає її поведінку, - про її психіку.

У наш час створення прогностичних моделей у найрізноманітніших сферах людської діяльності, із залученням психології, не є чимось екстравагантним. Так, Нобелівську премію 2002 р. у галузі економіки отримав психолог Даніель Канеман, який довів, що в товарно-грошових відносинах ми керуємося не так розумом, як емоціями. Але людство впродовж історичного періоду не тільки торгувало. Важливими чинниками, які структурують соціум, завжди були війна та тип використання природних ресурсів.

Зі зростанням технологічної могутності завжди посилювалася кровопролитність воєн і збільшувався тиск на довкілля, що, своєю чергою, призводило до змін у соціальному ладі. Він ускладнювався, і з'являлися більш делікатні моральні обмежувачі. Таке співвідношення технологій і моральних установок отримало назву "закон техно-гуманітарного балансу". Його автор - російський професор Акоп Назаретян, головний редактор міждисциплінарного академічного журналу "Историческая психология и социология истории" і керівник Євроазійського Центру мегаісторії та системного прогнозування ІС РАН. З-під пера вченого вийшло багато наукових праць, чимало яких присвячені проблемам розвитку цивілізації в контексті еволюції Всесвіту, що в певному сенсі є продовженням ідей російських космістів, учення В.Вернадського про ноосферу.

Акоп Назаретян - людина публічна, він активно дискутує з опонентами і постійно популяризує свої напрацювання. Яка ж причина того, що вчений виходить за рамки свого академічного середовища, де йому комфортніше? З цього ми й розпочнемо розмову з Акопом Погосовичем.

- Що особисто для вас важливіше у ваших дослідженнях: інтерес першовідкривача якихось нових закономірностей чи можливість дати ті або інші рекомендації, котрі допоможуть зрозуміти, як змінити світ на краще?

- Скажемо так: мені дуже хочеться, щоб історія і цивілізація МОЄЇ планети мала універсальне продовження, тим самим забезпечуючи наявність стратегічного смислу мого й вашого життя. Книжка не те щоб зовсім популярна - вона розрахована на досить грамотного й мотивованого читача. Водночас це робота міждисциплінарна, а тому я намагався зробити текст якомога доступнішим для широкого кола читачів, особливо молодих. Якщо використаються "розумні" слова, то вони ретельно пояснюються, щоб професійний фізик легко зрозумів психолога, психолог - фізика, біолог - антрополога й т.ін. І тільки після написання книжки я зміг усвідомити надзавдання, яке мене надихало: щоб після прочитання думаючій людині, не одурманеній містикою, міфологією, ідеологією та релігією, сильніше захотілося жити й водночас було не страшно померти...

- Розмірковування над "Универсальной историей", або, як її ще заведено називати, мегаісторією - це виключно теоретичні пошуки, цікава наукова й філософська проблема, чи тут є потенціал практичних рішень? Які шляхи переходу від теорії до практики ви бачите?

- Універсальна (як і глобальна) історія - це не філософія, а суворо науковий міждисциплінарний проект. Як випливає з підзаголовка книжки "Нелинейное будущее", її завдання саме й полягає в тому, аби використати досвід мегаісторії для створення прогнозних моделей.

- Передбачається, що приблизно до 2045 р. відбудеться певна глобальна криза, перелом, наслідки і значимість якої будуть сумірні з виникненням життя на Землі.

- 2045 р. - це дуже умовна дата, придумана Реєм Курцвейлом. Але серія незалежних розрахунків (Г.Снукс, О.Панов) свідчить, що десь близько середини XXI ст. справді має відбутися грандіозний фазовий перехід, за глобальним і, можливо, універсальним (метагалактичним) значенням порівнянний із виникненням життя.

- У вас є припущення з приводу того, що послужить цьому причиною?

- У новій книжці саме й обговорюються атрактори, сценарії та умови такого переходу.

- Багато хто вважає, що вихід із майбутньої кризи полягає в тому, аби якомога точніше вгадати її специфіку і розробити заходи з підготовки суспільної свідомості до появи загроз, пов'язаних із бурхливим розвитком технологій. Що пропонуєте ви?

- Збереження планетарної цивілізації у XXI ст. вирішальним чином залежить від того, чи зможе розум подолати інерцію релігійно-ідеологічного мислення,
яке неодмінно поділяє людей на своїх і чужих ("Хто не зі мною, той проти мене"). Донедавна релігії, ідеології та війни залишалися життєво необхідними елементами соціальної свідомості і буття. Вони впорядковували внутрішньовидову агресію, не давали їй набирати хаотичних форм ("війна всіх проти всіх"). Але коли перед цивілізацією постало завданняусунути насильство з соціального та політичного життя, попередні механізми культури виявилися контрпродуктивними. У синергетиці це називається правилом відстроченої дисфункції: негентропійні механізми, які забезпечували життєздатність на одній стадії системної еволюції, стають саморуйнівними на іншій. Розум, що мислить себе як російський, український, французький, китайський, єврейський, християнський, мусульманський, африканський, європейський і т.п., не здатний стати планетарним, і тим більше - космічним. І, за законом техно-гуманітарного балансу, розум, який не зумів стати космічним, у поєднанні з нанотехнологією, квантовими комп'ютерами та іншими проривами в прискореному технологічному розвитку, приречений на самознищення.