АКАДЕМІЧНИЙ КВН: КОМАНДА ПРОФЕСОРІВ ПРОТИ КОМАНДИ АКАДЕМІКІВ

У НАНУ тривають реформи. Звісно, вони проходять з урахуванням такого популярного сьогодні в українській науці «здорового консерватизму». Що це таке — вирішила проаналізувати група працівників академії. Насамперед ми спробували встановити, за що платять у нашій організації і як співвідносяться наукові досягнення членів академії з рівнем їхньої зарплати та іншими виплатами. На жаль, у наукознавчих установах нам не вдалося отримати відповідних даних, тому група вчених, яка підписалася єдиним псевдонімом, розпочала своє перше дослідження. Нижче ми публікуємо звіт про його результати.

Указом Президента доплати академікам і членам-кореспондентам академій наук України встановлено в розмірі 500 і 300 американських доларів, відповідно. Це означає, що реальний їхній дохід із бюджету (є й інші джерела) відразу збільшений у 6 і 4 рази. Саме настільки їхня зарплата плюс доплати перевершують зарплату професорів. За радянських часів ця перевага становила 2 й 1,5 разу і багатьма розглядалася як анахронізм, прийнятий лише в країнах «народної демократії». Коли ці країни позбулися диктату й отримали можливість самостійно вирішувати внутрішні проблеми, вони змінили й систему організації науки. Надані високі доплати та привілеї поступилися місцем реальним професорським зарплатам, винагороді за працю, а не за титули. Понад те, була переглянута не лише обгрунтованість переваги та привілеїв академіків, а й обгрунтованість ступенів докторів і кандидатів наук, отриманих при «радянській» організації науки, і були запроваджені переатестації тих, хто має вчені ступені. Схоже, Україна рухається в протилежному напрямку.

Зауважимо відразу — ми не проти того, щоб академіки отримували достойну зарплату. Проте чи має адміністративне встановлення такої їхньої переваги над іншими вченими хоч якісь підстави? Відповісти на це запитання можна, порівнявши наукові досягнення академіків і професорів, що йдуть після них в науковій ієрархії. З кількох баз даних ми зупинилися на базі Національного ядерного центру даних (НЯЦД) у Брукхевені, США, з якої можна отримати вичерпну інформацію про всі публікації в галузі ядерної фізики, починаючи з 1910 року.

Ми прагнули до максимальної повноти результатів, тому був розпочатий додатковий пошук у деяких журналах («Український фізичний журнал», «Приборы и техника эксперимента», «Атомная энергия», «Вісник АНУ», «Вопросы атомной науки и техники» та ін.) за останні вісім років, а також використані пошукові системи в Інтернеті. Ці результати приплюсовані до результатів із бази НЯЦД і каталогів ЦНБ.

Результати аналізу в балах наводимо в таблиці 1.

З таблиці випливає, що якби критерієм оцінювання була наукова значимість, то всі професори зі списку мали б бути академіками та членами-кореспондентами.

Якщо зарплата плюс доплати членів АН перевершують у 6 і 4 рази зарплату професорів, логічно очікувати, що їхні наукові досягнення перевершують у стільки ж разів досягнення професорів. Як видно з таблиці, такої переваги немає, швидше, навпаки. Це не означає, що в АН не було справді видатних особистостей, відомих у всьому світі. Та їх одиниці. Ядерна фізика — не виняток. Безумовно, видатними були академіки А.Давидов, А.Ахієзер, член-кореспондент В.Струтинський, який, до речі, кілька разів балотувався в академіки й був завалений.

Наводимо для порівняння з бази НЯЦД наукові досягнення деяких професорів з університетів західних країн (таблиця 2). Перевага досягнень учених із цього списку очевидна.

Частково цю явну перевагу можна пояснити тим, що, по-перше, можливості в багатих західних країнах і злиденній Україні — непорівнянні. По-друге, практично всі дослідження в західних країнах проводяться в колаборації, а наші вчені працюють відокремлено.

Позиція професора С4 — найвища в науковій ієрархії західних країн і може бути співвіднесена зі статусом наших академіків. І при цьому зарплата професора С4 лише на 30% перевищує зарплату професора С3 (наступного в ієрархії, як і професор в Україні). При виняткових заслугах зарплату професора С4 може бути додатково підвищено. Виняткові заслуги — це рівень Нобелівської премії або відкриття, великі проекти на базі основних ідей. Проте й у таких випадках підвищення зарплати професора С4 обмежене — не більше ніж удвічі, а не в шість—чотири рази (для посередностей включно, як у нас).

Залишилося спробувати відповісти на запитання: «Чому?» «ДТ» (№45, 2003 р.) уже писало на цю тему: збільшення доплат академікам є платою за обрання в НАНУ політиків. Що це припущення не позбавлене підстав, підтверджує інтерв’ю В.Стогнія, заступника міністра освіти і науки. Він сказав, що «у майбутнє, особливо АН, дивиться з оптимізмом»...

На чому це грунтується? «Останнім часом сталися важливі події, — каже В.Стогній, — до академії обраний В.Литвин...» Схоже, заступник міністра не розуміє, наскільки цинічна заява, що майбутнє НАНУ залежить від того, обраний чи ні до академії політик. Як результат, НАНУ «незабаром отримає з бюджету ... таку дотацію, що дозволить їй вийти на якісно новий рівень. Чого варте цільове виділення 40 млн. грн. на відновлення матеріально-технічної бази!.. і 65 млн. грн. на підвищення зарплати». У нормальних країнах це називається корупцією.

Другий факт у цьому контексті, який шокував наукову громадськість (за винятком, очевидно, академіків), — це нагородження Президента Кучми золотою медаллю Міжнародної асоціації академій наук «За сприяння розвитку науки». Нагороду вручав президент НАН України Б.Патон. У чому полягають «видатні заслуги» нагороджуваного, якщо наука в Україні в занепаді? Наведемо витяг із листа Дж.Сороса, засновника грантів для вчених України: «Оскільки уряд України відмовився брати участь в оплаті грантів учених, які виграли конкурс, тобто відмовився підтримати своїх найталановитіших учених, я вирішив більше не мати справи з таким урядом»...

Отже, повернімося до запитання, поставленого спочатку: чи обгрунтовані подаровані доплати академікам? Однозначно — ні. Неодноразово чуємо про європейський вибір України, але ці доплати свідчать про протилежне. В Європі нічого подібного немає. І в Росії вже немає. Чому б керівництву НАН України не взяти приклад з академіків РАН, у якій демократично реорганізували статут?